Інвесторе, зруйнуй уже «совок» на Світязі!

Інна ПІЛЮК

Коли подорожі до Криму перетворилися для українців на далекий приємний спогад, я щиро зраділа за наш Світязь. Нехай їдуть люди, відпочивають, купаються, споглядають красу, яку бачили раніше тільки в туристичних буклетах. Навряд чи ще яке озеро України дорівняється до нього прозорістю води або чистотою піску, і це підтверджують досвідчені туристи, котрі, як кажуть, пройшли Крим і Рим. Нехай зароблять на відпочивальниках місцеві жителі. Хто — орендою житла, хто — продажем риби, а хто — знаменитими тутешніми пончиками.

Не хочу газонної трави чи супермаркету, євроремонтів чи макдональдсів. Світязька юшка в казанку куди смачніша за будь-який фаст-фуд! Але мені потрібен смітник, лавка чи накриття від дощу. Зрештою, мені потрібен квиток на автобус.

Сама вперше потрапила на Світязь уже після закінчення університету і трохи шкодувала, що й раніше могла б сюди приїздити, але чомусь не користувалася такою можливістю. От буває ж так: сумуєш за тим, чого навіть не мав. Тому зараз щороку намагаємося завітати сюди хоча б на кілька днів. На початку сезону цікаво спостерігати, як змінюється узбережжя, що нового будують, що відновлюють чи ремонтують. І приватні садиби таки дійсно з кожним роком стають більш комфортними. Боротьба за клієнта змушує їхніх власників ставати винахідливими і творчими.
Але, аби доїхати до якогось дбайливого світязького господаря додому, спочатку потрібно скористатися ще й місцевою інфраструктурою. А це вже зовсім інше враження.
Кінцевий пункт автобусного рейсу «Луцьк — Світязь», в народі — турбаза, офіційно — пансіонат «Шацькі озера». Будка–автостанція і досі тут. Десятиліттями ця споруда залишається за бортом змін. Як у цій крихітній металевій «черепашці» працюється касирові та відпочивається водіям, так і не вдалося дізнатись. Виявляється, цьогоріч автостанція ще не починала роботи! І це у червні!
Розклад автобусів написаний на клаптику паперу, але його вигляд вселяє сумніви щодо того, чи правдивим він є. За помічників–консультантів — продавчині з сусіднього магазину. Вони вже знають, коли, що і в який бік їде, і з похибкою у 15 хвилин підказують потрібний рейс.
До відправлення мого автобуса чекати ще майже годину. Далеко відходити не наважуюся, бо інформація все-таки «магазинна», а не «автостанцієва». Бетонна сходинка біля непрацюючого кіоску слугує мені за лавку. Хто прийшов пізніше, навіть і так не присяде. Нас назбирується вже майже десяток, усі питають одне в одного про автобус, сердяться, потім консультуються ще у продавців риби. Якби не вони і тітоньки в магазині, інформації почерпнути ніде.
А відпочивальники вже є. Двоє дітей надягнули плавальні круги і прошкують до озера. З розмови з їхніми батьками дізнаюся, що вони приїхали зі Львова, і покупатися, нехай поки і з дрижаками, — то краще, аніж поїхати додому «в суху». Молода пара, яка теж чекає автобуса, приїхала з Луцька. Ще не купалися, кажуть, вода тепла, але дуже вітряно. Приїхали просто відпочити на вихідні. Скаржаться на місцеві кафе: дорого, незатишно. Але вони щиро вірять, що за тиждень–два тут усе зміниться. Наївні! Я в це вірю останніх років десять, але щоразу бачу одну й ту ж картину.
Поки чекаю автобус, випиваю пляшку води. Смітника ніде нема. Хтось, вочевидь, теж його шукав, і, зневірившися, поклав сміття ледь не перед входом у магазин. Згодом компанію йому склали пляшки, обгортки з морозива… Додому повертаюся без піднесення, яке завжди вселяв світязький відпочинок.
Я не приїхала сюди в березні чи листопаді, коли логічною буде відсутність будь–якого сервісу. Майже середина червня на календарі! Не хочу газонної трави чи супермаркету, євроремонтів чи макдональдсів. Світязька юшка в казанку куди смачніша за будь–який фаст–фуд! Але мені потрібен смітник, лавка чи накриття від дощу. Зрештою, мені потрібен квиток на автобус. Знаю, що водій впустить у маршрутку і без нього, але я хочу його купити. Нехай з його вартості вирахують податок і з нього потім залатають дірку на дорозі або забезпечать дитину безкоштовним підручником у школі чи куплять паперові рушнички у лікарню.
Нас назбиралося вже більш як на півавтобуса. Під час довгого очікування усі, і навіть ті, хто й не планував, накупили додому в’яленої та печеної риби, і тепер світязькі смаколики пахнуть на весь «Еталон». А я тихенько мрію: «Інвесторе–господарнику, завітай сюди і орендуй хоч весь берег! У тебе буде унікальної краси і чистоти водойма, ліс… У тебе завжди буде головне — попит на відпочинок. Ціни тут і так уже давно перейшли межі логічного й доступного, тому не переживай, що інвестиція не окупиться. Але не дай зіпсувати враження про прекрасне озеро отакими відвертими «ляпами».

На календарі - червень, і охочі відпочити вже є.

Навряд чи ще якесь озеро в Україні може зрівнятися з перлиною Волині.

Смітники тут «живуть» своїм вільним життям.

Риби завжди вдосталь. Печена розміром з долоню коштує 25 гривень.

Про раків інформації більше, аніж про автобусне сполучення.