Захистимо себе чи перестріляємось?

Андрій КОВАЛЬЧУК,
Герой України, генерал–майор, перший заступник командувача високомобільних десантних військ Збройних сил України (м. Житомир):
– Якщо приймуть закон про вільне володіння вогнепальною зброєю, то для власного користування придбаю. Щоб впевненіше почуватися. Зброя вдома потрібна для захисту та безпеки своєї родини. Тому, враховуючи нинішню ситуацію, такий закон життєво необхідний і парламент мав би його прийняти.

 

« Якщо ще рік тому був категорично проти її вільного обігу, то нині, коли розвелася «махновщина» і «отаманщина», коли тільки лінивий не привіз собі з АТО зрої, порядним людям, мабуть, варто її придбати.»

Микола ГЕЙНИК,
підполковник медичної служби, начальник хірургічного відділення Рівненського військового госпіталю, учасник трьох воєн, який пройшов Афганістан, служив у Лівані, пережив пекло Іловайського котла і чотири місяці полону (м. Рівне):
— Я категорично проти прийняття закону про вільне володіння зброєю. У нас її і так на руках у людей багато. І, на жаль, далеко не завжди ці смертельні «іграшки» є знаряддям захисту чи простих «понтів». Постійно довідуємося з новин про криваві бандитські розбірки, про те, що стріляли у когось із бізнесменів, політиків, журналістів... Під час війни, коли суспільство наелектризоване, живе у стані тривоги, нестабільності, давати населенню вільно купувати вогнепальну зброю неприпустимо. За винятком хіба що мисливської. Така зброя у мене вдома є, хоча на полювання вдається вибратися не часто. У вересні планую їхати на Схід України, працюватиму в польовому госпіталі. Я вже бачив, що діється на Донеччині і Луганщині. А подібні закони збільшують загрозу поширення кривавих подій і на тих територіях, де зараз мирне життя.

 

Майя МОСКВИЧ,
боєць полку поліції спецпризначення «Миротворець» (м. Київ):
– Люди, які хочуть мати зброю, і зараз можуть її придбати, користуючись різними обхідними шляхами та нині діючими дозвільними документами. У нас склалася парадоксальна ситуація – спеціального закону «Про зброю» немає, але насправді на руках у приватних осіб її чимало. Всі про це знають. Тому, на мою думку, такий законодавчий акт необхідно приймати, щоб усе відбувалося у правовому руслі. Я б також собі придбала вогнепальну зброю.

 

 

Ігор ГУЗЬ,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Я володію зброєю, проте не вогнепальною, а травматичною. При нагоді обов’язково придбаю вогнепальну для захисту своєї сім’ї та рідних. Закон, безумовно, потрібен, і я готовий на всіх рівнях захищати право громадян на «цивільну» зброю. Вважаю, що це одна з основ демократичного устрою, яка забезпечить реалізацію базового права людини на самозахист. Особливо враховуючи ситуацію з шаленим нелегальним обігом зброї внаслідок війни з Росією.

 

Володимир МЕЛЬНИКОВИЧ,
генерал–майор, колишній керівник управління СБУ у Волинській області (м. Луцьк):
— У мене є мисливська вогнепальна зброя. Якщо ще рік тому був категорично проти її вільного обігу, то нині, коли розвелася «махновщина» і «отаманщина», коли тільки лінивий не привіз собі з АТО зброї, порядним людям, мабуть, варто її придбати. Інша справа, що державні інституції тепер настільки делегітимізовані, що контролю за легальним та нелегальним обігом зброї немає і найближчим часом ніхто його не зможе забезпечити.

 

 

Ігор МУКОВОЗ,
полковник поліції, пенсіонер УМВС, колишній керівник Луцького міського відділу поліції
(м. Луцьк):
— Придбаю. Сьогодні можна без проблем це зробити за встановленим порядком. Але часто під вогнепальною зброєю у нас мають на увазі лише короткоствольну — пістолети. Щодо закону про вільне володіння зброєю, то впевнений, що наше суспільство ще не готове до цього. Інший бік питання: якою буде вартість пістолетів, співвідношення їх до мінімальної чи середньої зарплати? Вони недешеві. Хто матиме фінансову можливість придбати таку вогнепальну зброю? Мажори, що роз’їжджають на дорогих автомобілях? Тоді це буде закон для вибраних.

 

В’ячеслав ХІЛЬЧИШИН,
доброволець батальйону «Айдар» (м. Сарни Рівненської області):
– Звичайно, придбаю. Нині обстановка непроста і зброя потрібна не лише для особистого захисту. У нас на Сході агресивний сусід – Росія. Зовсім поряд – Білорусь. Там влітку заплановані навчання російських військ, які невідомо, чим можуть закінчитися. Тому вважаю, що кожен свідомий українець повинен мати зброю для захисту своєї сім’ї та країни. А Верховна Рада мала б невідкладно ухвалити відповідний закон.

 

 

Руслан ХОМИЧ,
заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині (с. Кроватка Рожищенського району):
— У мене більше 20 років офіційно є вогнепальна зброя. Вона дуже дисциплінує, бо кожні три роки проходжу своєрідну переатестацію. Маю зброю для самозахисту та з правом полювання. Це дає змогу цілий рік возити її з собою у зачохленому вигляді навіть у період, коли полювання заборонене. У нас немає заборон на володіння зброєю для адекватних громадян певного віку. Хто хоче її придбати, може легко це зробити. То який ще закон вони збираються прийняти?

 

В’ячеслав БОГДАН,
депутат Волинської обласної ради, фракція Радикальної партії Ляшка (м. Київ):
— Звичайно придбаю. Думаю, такий закон потрібен. Головне, щоб він був правильно прописаний і чітко регламентувалося придбання та утримання вогнепальної зброї. Кожен охочий повинен пройти медичне та інше тестування для перевірки готовності користуватися нею. Якщо зброя зареєстрована, то її власник відповідав би за свої дії. А то виходить, що зараз у нас більше нелегальної зброї, що становить велику загрозу. Як би там не було, наявність зброї дає можливість реально подбати про безпеку своєї сім’ї і не тільки.

 

Людмила ПРИХОДЬКО,
народна артистка України (м. Луцьк): 

– Думаю, такий закон зовсім не на часі. У нас і так багато зброї, а коли її легалізувати, то буде багато жертв. Щоб дати дозвіл на вільне володіння зброєю, треба спочатку попрацювати на те, щоб розвинути культуру володіння нею. У новинах – суцільний негатив: там зарізали, там згвалтували. Дай таким у руки вогнепальну зброю – почнуть стрілятися. Треба приймати закони, який об’єднають людей, а не навпаки.

 

 

Олександр ГОЦКА,
директор ТзОВ «БРВ — Україна» (м. Нововолинськ):
— На мою думку, такий закон зараз не потрібен через те, що наше суспільство не готове до цього. Бо ситуація може стати гіршою, ніж бачимо в бойовиках. Хоча зробити так, аби для певної частини населення вогнепальна зброя була доступною, очевидно, треба. Але хто саме мав би отримати таке право, потрібно чітко виписати. Щодо мене, то я придбав би обов’язково.

 

 

Галина САЛІВОНЧИК,
директор ЗОШ I–II ст. (с. Щитинська Воля Ратнівського району):
— Зараз незаконної зброї у людей багато і це дуже страшно, її треба узаконити. А з іншого боку, зброя асоціюється не так із охороною, як із небезпекою. І наявність її в осіб із хиткою психікою спонукатиме до використання. Мати зброю в хаті я б не хотіла. Добре було б на перший план ставити цивілізовані цінності і ними воювати, тоді й зброї не довелося б використовувати.

 

 

В’ячеслав СУДИМА,
заслужений працівник культури України (с. Рокині Луцького району):
— Легалізація зброї призведе до підвищення агресивності в суспільстві. У нас відбулася ломка суспільно–економічної формації і проблем збільшилося від неподілу межі між сусідами – до побутових вбивств. Сьогодні п’яний на вулиці кидається з кулаками, а завтра, як легалізують зброю, стрілятиме. А людина, яка захищається, все одно буде винна, бо у нас править закон гаманця. Потрібно, щоб перед законом були рівні всі – від Президента до двірника, тоді легалізація зброї матиме сенс. А то таке враження, що у нас діють за принципом «не можеш банду розгромити, то очоль її». Тобто не можемо вилучити зброю, якої повно «гуляє» країною, то легалізуймо її використання. Ще у школах треба повернутися до військово–патріотичного виховання, навчати юнаків правил оборони, а не виховувати майбутній криміналітет. Треба дбати про суспільство, у якому конфлікти не вирішуватимуть вогнепальною зброєю.

 

Олександр ГУЧ,
сільський голова (с. Дерно Ківерцівського району):
– Оскільки я людина мирна та гуманна, то зброю не люблю і для себе її купувати не хочу. Не бачу в цьому жодної потреби. Щодо спеціального закону, то питання неоднозначне. З одного боку, для безпеки громадян зброя ніби й потрібна в домашніх умовах. А з іншого, це може призвести до випадкових смертей невинних людей, коли хтось захоче похизуватися своїм арсеналом або навіть влаштувати стрілянину на п’яну голову.

 

 

Галина ЙОВИК,
директор школи І — ІІ ступенів, депутат обласної ради (с. Гішин Ковельського району):
— Я точно знаю, що зброю до рук не візьму і легалізація нічого доброго не принесе, а лише призведе до агресії. Мені вистачає того, що у мене і син, і донька – військові. Крім того, у нашій країні навіть ті, хто має право зберігати і носити зброю, часто використовують її не за призначенням. У державі йде війна, хлопці повертаються з фронтових доріг з іншою психологією. І, на думку багатьох із них, самосуд — це єдиний спосіб установити справедливість. Можна здогадатися, які наслідки очікуватимуть нас. Чи ж потрібні такі закони, які породжуватимуть у людей ненависть один до одного і бажання при першій же потребі хапатися за зброю?! Кровопролиття нам вистачає на Сході.

 

Ірина ФАРІОН,
член політради ВО «Свобода», народний депутат України VII скликання (м. Львів):
– Цей закон нам украй потрібен, тому що ми живемо на... окупованій території. В Україні триває війна між... українцями. І посилюють цю ворожнечу так звані «псевдозакони». У Верховній Раді зареєстровано одразу три законопроекти про державну мову. Крім того, приблизно у половині статей поряд із державною вживається «інша мова». Українська мова — державна — і тут не може бути ніякого компромісу.
Для чого потрібні окремі закони «Про дошкільну освіту», «Про середню освіту», «Про вищу освіту»? Адже відомо: чим менше законів, тим сильніша держава. Крім того, в закон «Про вищу освіту» введено право тестування мовами національних меншин. Звідси українсько–російські мовні стосунки – це постійний стан війни, що з фази вогнепальної зброї переходить у фазу ментального протистояння. Зараз ми психологічно розстріляні. І такі закони – це забезпечення ворога найкращими патронами. Бо вони стріляють в українську ідентичність. Тому ми маємо бути готові до протистояння, нехай і зі зброєю в руках. Це наша відповідь тим, хто сумнівається, що ми будемо боротися до кінця. Чи придбала б я вогнепальну зброю? Звичайно! Тільки перед тим навчилася б влучно стріляти.
Бліц провели: Алла ЛІСОВА, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК, Лариса ЗАНЮК,
Людмила ВЛАСЮК, Галина СВІТЛІКОВСЬКА.