up-arrow

У день великого свята не хотілось би про сумне, але…

title
За легендою, на Вознесіння Господнє люди, самі того не знаючи, складають свого роду тест. Кажуть, Ісус сьогодні втілюється в образ немічного жебрака чи прохача-каліки, аби відчути, як ми виконуємо заповідь про любов до ближнього. На жаль, стражденних і недужих, залишених напризволяще, в Україні дуже багато.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА,
заступник головного редактора газети «Волинь-нова»

Напевне, не тільки на Вознесіння, а щодня Господь дивиться на нас оченятами приречених діток у лікарняних палатах, плаче сльозами бідових, бездоглядних стариків, терпить муки разом із онкохворими… Допомогти всім, дійти до кожного не вдається, хоч і благодійних фондів є чимало, і люди діляться часто останніми копійками.
Усім зрозуміло, що єдиний вихід із безпросвітної нині ситуації — зміна підходів до соціальної політики, до організації охорони здоров'я. Чому ж в Україні влада понад 25 років товче воду у ступі?
Ось і чергова спроба реформувати галузь під загрозою зриву — у Верховній Раді депутати не внесли до порядку денного пакет відповідних урядових законопроектів. Складається враження, що наші обранці живуть в іншому світі, аніж прості смертні. Люди, яким більш як півроку твердили, що на первинному рівні медицини з 1 липня відбудуться революційні зміни, що кожен до цієї дати має обрати собі сімейного лікаря й буде отримувати гарантований державою пакет безкоштовних медичних послуг, телефонують до редакції, запитують, чи можна вже укладати угоди. А депутати кажуть: «Законопроекти «сирі», треба ще подумати».
Чому профільний комітет Верховної Ради не втручався у процес їхнього вдосконалення завчасу, а був у стані постійної «гібридної війни» з Міністерством охорони здоров'я? Чому парламентарі не зважають на гостроту і важливість проблем у медичній галузі? Відомий педіатр Євген Комаровський із властивою йому образністю з цього приводу висловився так: «Депутати показали всій країні кількасот дуп…»
Очільниця МОЗу Уляна Супрун застерігає: «Якщо до кінця червня законопроекти не будуть схвалені, то реформи в охороні здоров'я почнуться хіба через два–три роки». Медична громадськість відмовчується. А суспільство розділилося на прихильників реформування галузі і на скептиків.
— Заберіть ці таблетки, вони мені не підходять. Не викидати ж їх у смітник, — прийшла літня жінка з упаковкою дешевих «доступних ліків» до аптеки.
Молода дівчина-провізор довго пояснювала, що обміняти препарат чи навіть прийняти його назад не має права, що потрібно йти на прийом до лікаря за новим рецептом. Жінка нервувала, а присутні при цій суперечці покупці казали: «Чи ж тільки у вас така халепа з безплатними таблетками? У багатьох вони у шухлядах валяються».
Зате чиновники хваляться, що до півмільярда гривень, спочатку виділених на програму «Доступні ліки», додали ще 250 мільйонів. Але чи не йде значна частина цих коштів «на вітер»?
— Те ж матимемо і з пакетом безоплатних медичних послуг. Безкоштовно поміряють тиск і подивляться горло, а за все інше доведеться офіційно платити. А тоді ще й лікарю треба буде «віддячити», бо не відімре ця традиція в нас ніколи, — передрікають розчарування майбутніми реформами люди, які у всьому зневірилися.
Але й відступати нікуди. 1 травня Президент підписав закон про автономізацію медичних закладів. Відомо, що в ньому є заборона приватизації державних і комунальних лікарень. Аби цей документ реально впливав на ситуацію з фінансуванням, перекривав тіньові оборудки в медицині, потрібні ще й грамотно прописані підзаконні акти, чіткі розрахунки вартості кожної медичної послуги, зрештою, загальне уявлення: на що в держави реально вистачить грошей.
«За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щороку вмирає щонайменше 136 тисяч українців, яких можна було б врятувати, — наводить аргументи для українських законотворців Уляна Супрун.
Чи дослухаються до них парламентарі, які й досі не відзначалися особливою продуктивністю в роботі? А тут на обрії — відпустки, курорти, яхти… Хтось вбачає причини інфантильності депутатів у впливі фармацевтичної мафії, хтось пояснює ігнорування «медичних» законопроектів моральною деградацією наших обранців, а хтось, можливо, й виправдовує блокування реформ, із ностальгією зітхаючи за колишніми порядками в медицині.
Але провідайте сьогодні хворих в онко— чи тубдиспансері, поспілкуйтеся з батьками важкохворих дітей, які збирають гроші на лікування за кордоном чи у столичних клініках, — і зрозумієте, що зміни таки необхідні.
І в першу чергу — на рівні свідомості. Якщо будемо миритися з тим, що нас безкарно вбивають неякісними продуктами, алкогольними сурогатами, отруєним повітрям, забрудненим довкіллям, якщо й надалі залишатимемося безправними пацієнтами, якщо безмовно вмиратимемо, — чинитимемо гріх перед нащадками, перед людьми і Богом.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем
Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького
– Я знаю, навіщо вигадали домашні завдання: щоб батьків посварити з дітьми, – заявила моя молодша 7-річна донька-третьокласниця вже в перший тиждень нового навчального року
Дзвінкий хлоп’ячий голос, чимось схожий на голос мого онука, який також тут навчається, зненацька пролунав із відчиненого вікна Луцької гімназії № 21 і примусив спинитися. Спинитися посеред ранку, який нашіптував, що треба поспішати на роботу, посеред осені, яка вперто не хотіла відкривати тюбик із жовто-багряними фарбами й нагадувала про себе лиш вранішньою прохолодою й насупленим небом
На сторінках «Волині–нової» ми розпочали друкувати фантастичну повість нашого журналіста і відомого українського письменника Володимира Лиса про вчительку–інопланетянку із волинських Загорян. Прообразом цього населеного пункту є рідне село Володимира Савича — ​Згорани Любомльського району. Але в останні дні воно у нашій редакції на слуху не тільки завдяки «Щоденникам Ієрихар»
Нещодавно довелося їхати в Житомир. В інтернеті знайшов дані про рейс Нововолинськ — Запоріжжя від компанії Z-time, замовив квиток. Перетелефонував перевізнику, аби запитати, з якої платформи відправляється автобус. Дівчина-оператор повідомила, що на автостанцію не заїжджають, а зупиняються навпроти
Дорогою на роботу зустрічаю колишню сусідку. Зупиняюся і дивуюся, що жінка не впізнає мене, а коли просить «пару гривень» на хліб, – ще більше. Розповідає, що злодії вкрали гаманець із пенсією. Блукача і жебрака зустрінеш – не обходь, згадую давню мудрість, тож даю скільки можу і не вірю очам своїм…
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Сьогодні зранку гірники відокремленого підрозділу «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» відмовилися опускатися під землю, щоб добувати вугілля
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ