up-arrow

Чому «державне» й досі значить «гірше»?

title
Не перший тиждень бачу у Луцьку, як у суботу біля банкоматів ПриватБанку збираються черги. Це значить, що люди нарешті знайшли, де можна зняти гроші, бо в інших місцях готівки немає. Вона закінчилася там ще в п’ятницю ввечері, і ніхто не подбав, аби поповнити її запаси на вихідні. Коли з такою проблемою зіткнулася вперше, то подумала, що це випадковість. Після другого разу засумнівалася: щось тут не так. Грошей не виявилося втретє – і зрозуміла: це система. Банк став державним, а, значить, працюватиме гірше, ніж раніше

Тамара ТРОФИМЧУК,
відповідальний секретар газети «Волинь-нова»


Я ніколи не належала до фанатів Ігоря Коломойського, але заради справедливості мушу визнати: поки «Приват» був приватним (вибачте за тавтологію) гроші можна було зняти майже завжди. Якщо банкомат стояв у людному місці і кошти швидко закінчувалися, ситуація вирішувалася легко. Для цього не треба було далеко ходити – банкоматів під зеленим дашком у Луцьку багато. Та відколи ПриватБанк націоналізували і управляти ним почали державні службовці, брак готівки став хронічною проблемою. Зараз у суботу можна обійти весь район «Варшавського» ринку, де розміщені торгові комплекси «Там–Там», «ПортСіті», «Ювант», але так і не зняти кошти, бо на табло світиться напис «Вибачте, готівка закінчилася».
На жаль, це не перший випадок, коли державна установа працює гірше, ніж приватна. Скажімо, організація роботи у приватних і державних поліклініках також не йде у жодне порівняння. У перших немає черг, прийом ведеться по годинах, а в других натовпи пацієнтів, намагання проскочити поперед іншими, знервовані лікарі. Кажуть, держава – поганий менеджер, але чому? Нехай раніше в цьому секторі були маленькі ставки, і персонал мав моральне право казати: «Держава робить вигляд, що платить, ми робимо вигляд, що працюємо». Але ж зараз вони начебто не ображені платнею, то в чому справа? Чому державне сприймається як нічиє, і ставлення до нього відповідне?
Звісно, приватний сектор не ідеальний. Там теж існує чимало мінусів – у першу чергу занадто високі ціни та всілякі хитрощі, щоб побільше витягнути з клієнта. Але стосовно підходу до людини, яку обслуговують, принцип зовсім інший. У приватного власника клієнт завжди правий, для його зручності робиться все можливе, тільки б він заплатив за послугу і прийшов наступного разу.
Усе не так на чиновницькій службі. Державна машина, як і раніше, бездушна, незграбна, повільна, і тижнями вирішує те, що можна зробити за день. У бізнесовій структурі з питанням розібралися б за кілька годин, а в офіційній установі примудряються тягнути до непристойного довго. Телефоную нещодавно на підприємство електротранспорту у Луцьку, аби дізнатися, скільки тролейбусів їздить по місту. Здавалося б, що може бути простіше, у чому тут «військова таємниця»? Але ж ні. Відповідальна за зв’язки із пресою (навіть у тролейбусному депо є тепер така посада) доповідає начальнику ЛПЕ. А він чомусь бачить у моєму невинному питанні підступ чи провокацію, і вимагає письмового запиту, на який пішло би кілька днів, а може, і тиждень. Як на таке спокійно реагувати?
Зате про свої права державні та комунальні чиновники дбають дуже добре. Журналіст, який у пошуках термінової інформації мусить іноді потурбувати керівника після шостої вечора по мобільному, ризикує почути: «Чого ви дзвоните? У мене вже закінчився робочий день». А бачили б ви, як швидко згортають роботу працівники офіційних установ, коли на циферблаті 18-а! Блискавично, наче за командою, вимикають комп’ютери, прощаються і йдуть додому. За десять хвилин по коридорах ходить тільки прибиральниця. Якщо подібні порядки панують після націоналізації і в ПриватБанку, то, мабуть, у суботу у Луцьку ще довго будуть черги до його банкоматів…

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Старенький вентилятор ганяє гаряче повітря. Пробую сконцентруватися на роботі, але думки витають десь далеко. Хочеться в Антарктиду чи хоча б на берег якогось моря, озера, річки. Будь-куди, аби втекти від отої остогидлої африканської спеки, котра в останні тижні допікає українцям. А в червні, пригадується, літа не могли дочекатися. Було прохолодно як на цю пору, тож здавалося, що воно так і не розпочнеться.
Таке ставлення до людей похилого віку заповідав Господь. Але коли ми повні сил і здоров’я, то, на жаль, не задумуємося, якою буде наша старість
Щоразу, коли заходжу в під'їзд будинку, де живу, то мимохідь звертаю увагу на дошку оголошень, яких тут до вибору, до кольору. Хтось запрошує на роботу адміністратора-кадровика «порядну жіночку», інший пропонує «швидкі гроші» для налагодження своєї справи
Спека іноді провокує на геть нелогічні речі, як от на …примірку хутряної шуби
Для нас, сільських дітей 1970–1980-х років, літні канікули були дещо інакшими, ніж у теперішньої малечі. Вони асоціювалися з випасанням корови, прополюванням буряків, збором вишень (для себе і на продаж – у селі були пункти прийому цих ягід) тощо. А ще кожен із нас мріяв потрапити на… роботу. Може, комусь видасться дивним, але з четвертого(!) класу діти могли справді заробляти в колгоспі. А обліковець, як і належить, фіксував трудодні. Старшокласники записувалися на позмінку на тік і на збирання врожаю. Там непросто – спека, пил, швидкий темп, але бажання мати власні гроші, на які придбаєш те, що подобається, брали верх над усім
Від побутових травм не убезпечений ніхто. Цими вихідними втрапила в халепу і я – не помітила у густій траві невеличкої дощечки із чималим іржавим цвяхом, який, проколовши підошву взуття, уп’явся мені в ногу
Чомусь одні входять у наше життя легко, інших ми пропускаємо через сито випробувань і час. Одні йдуть безболісно, інших закарбовуємо на все життя. Варто пам’ятати тих людей, на яких хотіли бути схожими в дитинстві. Тим вартіснішою є наша вдячність сьогодні
У Кабміні вже кілька місяців іде війна між міністром інфраструктури Володимиром Омеляном та керівником «Укрзалізниці» поляком Войцехом Балчуном. Міністр критикує іноземця за погану роботу, той парирує, що це упереджене ставлення, насправді результати є. Мої симпатії, як глядача, у цьому шоу на боці пана Омеляна. Ейфорія від так званих варягів в уряді минула разом із відходом від справ на Одещині Міхеіла Саакашвілі. Надто багато претензій накопичилося до топ-менеджерів підприємств типу «Укрзалізниці» чи «Укрпошти». Нові люди прийшли там до керма під гаслами «Рятуємо галузь». Натомість виглядає так, що рятують вони лише власні кишені: реформи директори розпочали із себе, встановивши місячну зарплату у… кілька сотень тисяч гривень!
Строга жінка-лікар взяла дерев'яну указку й попросила закрити ліве око долонею. Десь далеко в кутку просторого кабінету світилася таблиця для перевірки гостроти зору. Ще раніше у мене закрадалися підозри про якісь проблеми з очима, тому й прийшов на літніх канікулах з мамою у поліклініку до окуліста. Саме до цього спеціаліста чомусь завжди була найбільша черга, тож довелося години дві чекати під дверима
Замість старих - встановлюють сучасні
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ