up-arrow

Друзів не треба мати, з ними треба дружити

title
Красуня в сукні з оголеним плечем дивиться зі сторінки в соціальній мережі звабливим поглядом. Зареєстрована у кількох спільнотах, тематично спрямованих в основному на чоловіків. В особистому профілі – декілька милих повідомлень про домінування сильної статі у суспільстві, її перевагу над жінками і декілька рецептів привабливих на вигляд страв: салатів, тортів, інших десертів. І ось уже за декілька днів інтернет-красуня отримує стандартні повідомлення про свою чарівність, пропозиції знайомства, а більш упевнені в собі навіть напишуть: «Печи торт, пиши адресу. Квіти, шампанське з мене. Буду о 8-й вечора…»

Мирослава КОЗЮПА,
редактор відділу інформації
газети «Волинь-нова»


Мої спостереження у соціальній мережі на тому закінчуються, ще раз підтверджуючи багатовікову істину, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок, з невеликою поправкою: починається він з очей та вух. Кожен мужчина хоче чути про свою неперевершеність і бачити поряд дбайливу, уважну, звабливу жінку.
Але статистика повертає до реальності. На жаль, це лише експерименти, які в останні роки над нами ставлять часто, бо ж, як свідчать дані, в Києві від загальної кількості населення аж 128 (!) відсотків користувачів соціальних мереж. Це значить, що добра половина з них – липові. І це не дивно, бо на фоні конфлікту з Росією інформаційна війна у нас у розпалі. А в Кремлі дуже добре розуміються на впливі інформаційних технологій. І вміло їх використовують, активно наповнюючи провокаційним, пропагандистським, антидержавним змістом.
24 мільйони зареєстрованих лише в соціальній мережі «Твіттер» – боти, тобто несправжні. Це ті, хто настільки не впевнений у собі чи не самореалізований у житті, що не може відкрито показати себе іншим, ховаючись за чужими красивими фотографіями. Або ті, хто, отримуючи матеріальну вигоду, просувають через соціальні мережі чиїсь інтереси, накручуючи фальшиву підтримку, або ж формують у мережі певну думку. Чи ще гірше – збирають інформацію про людей для певних служб, особливо враховуючи, що всі російські соціальні мережі законодавчо перебувають під контролем ФСБ. Не даремно ж їх називають знахідкою для шпигуна. А у «Фейсбуці» щороку по всьому світу ліквідовують від 67 до 137 мільйонів ботів.
Не вірите? А порахуйте, наприклад, скількох людей із сотні ваших інтернет-друзів ви знаєте особисто. ІТ-спеціалісти кажуть, що 7 відсотків із них – нереальні люди, або ж фейки. І живуть вони подвійним життям – у реальному світі та віртуальному, в якому ми, прості люди, – об’єкти дослідження. Може здатися, що вони безневинні й нешкідливі, але називати їх товаришами як мінімум неприємно. Бо іноді за гарними картинками зовсім і не люди, а вміло прописана програма, вірус, який поширює фотографії, «репостить», «лайкає» і навіть надсилає нам подарунки. Тож недаремно кажуть: друзів не треба мати, з ними треба дружити.
Соціальні мережі, контрольовані спецслужбами країни-окупанта, за своєю суттю фальшиві. Це хоч і не єдине, але одне з головних джерел потрапляння в нашу свідомість вдало замаскованої ворожої пропаганди. І велика залежність від цих ресурсів, пошуки шляхів, як обійти заборону на їх використання – тому підтвердження. Звичайно, блокування інформаційних ресурсів у демократичних суспільствах не надто вітаються, але якщо існує ризик потрапити під вплив пропаганди, це виправдано.
І якщо пересічному користувачу вдається успішно реалізувати цілком невинний експеримент над чоловіками, то можна собі уявити, які впливи мають добре обізнані з інструментами ІТ-технологій, спеціально навчені «друзі».

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем
Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького
– Я знаю, навіщо вигадали домашні завдання: щоб батьків посварити з дітьми, – заявила моя молодша 7-річна донька-третьокласниця вже в перший тиждень нового навчального року
Дзвінкий хлоп’ячий голос, чимось схожий на голос мого онука, який також тут навчається, зненацька пролунав із відчиненого вікна Луцької гімназії № 21 і примусив спинитися. Спинитися посеред ранку, який нашіптував, що треба поспішати на роботу, посеред осені, яка вперто не хотіла відкривати тюбик із жовто-багряними фарбами й нагадувала про себе лиш вранішньою прохолодою й насупленим небом
На сторінках «Волині–нової» ми розпочали друкувати фантастичну повість нашого журналіста і відомого українського письменника Володимира Лиса про вчительку–інопланетянку із волинських Загорян. Прообразом цього населеного пункту є рідне село Володимира Савича — ​Згорани Любомльського району. Але в останні дні воно у нашій редакції на слуху не тільки завдяки «Щоденникам Ієрихар»
Нещодавно довелося їхати в Житомир. В інтернеті знайшов дані про рейс Нововолинськ — Запоріжжя від компанії Z-time, замовив квиток. Перетелефонував перевізнику, аби запитати, з якої платформи відправляється автобус. Дівчина-оператор повідомила, що на автостанцію не заїжджають, а зупиняються навпроти
Дорогою на роботу зустрічаю колишню сусідку. Зупиняюся і дивуюся, що жінка не впізнає мене, а коли просить «пару гривень» на хліб, – ще більше. Розповідає, що злодії вкрали гаманець із пенсією. Блукача і жебрака зустрінеш – не обходь, згадую давню мудрість, тож даю скільки можу і не вірю очам своїм…
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Сьогодні зранку гірники відокремленого підрозділу «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» відмовилися опускатися під землю, щоб добувати вугілля
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ