up-arrow

Кондукторе, тисни на гальма: приїхали ж у торговий центр!

title
Шановні читачі, головний редактор на мене сердиться. Каже, що забагато пишу про потяги. А що вдієш, коли часто ними їжджу, а залізничне начальство не менш часто презентує чергові дурниці, які нібито мають впроваджувати і ого-го як полегшать життя пасажирам

Сергій НАУМУК,
заступник головного редактора газети «Волинь-нова»


Коли керівник «Укрзалізниці» Войцех Балчун заявив, що на всіх вокзалах встановлять вай-фай, я промовчав. Хоча у пам’яті відразу спливли занедбані споруди, розкидані по невеликих станціях. Деякі з них давно, інші недавно зачинили, навіть колії запасні розібрали. Буває, на коминах будівель лелеки вже звили гнізда. Знаю й такі, що від них нічого не залишилося. А місце, де колись пасажири купували квитки і мали прихисток від негоди, поросло травою. Ото тільки вай-фаю там і не вистачає.
Хай там як, але завзятий поляк «на досягнутому» зупинятися не збирається. Щойно я переварив інформацію про облаштування доступу до інтернету, на тобі — нове: «Укрзалізниця» встановить на вокзалах термінали для продажу квитків. Логічне продовження: є інтернет, то чому не прилаштувати термінал? Прийшов пасажир, тицьнув купюру — і маєш квиток. Направду гарна ідея. От тільки на багатьох станціях, перш ніж їх розміщати, треба вокзал відремонтувати. А то бузько гніздо ще й на терміналі намостить. І в такому разі навряд чи це символізуватиме затишок.
Але перевершила все остання пропозиція (точніше, як кажуть військові, крайня, бо до останньої, вочевидь, ще далеко, якщо Войцеху Балчуну продовжать контракт, що закінчується 5 червня цього року — а на місячну зарплату в 463000 гривень можна і не таке ще вигадати).
«Балчун виступив за перетворення вокзалів на торгові центри» — це повідомлення просто добило. Замість покращувати якість послуг і домагатися більших прибутків від перевезень, «Укрзалізниця» хоче збільшити доходи, використовуючи вокзали та привокзальні території в комерційних цілях. Треба лишень, щоб уряд дозволив управляти майном.
«Потім ми зможемо цим керувати і позбавлятися від того, що нам не потрібно, але має цінність. За рахунок цього можна буде фінансувати наші інвестиції. Ми говоримо про перетворення наших вокзалів на торгові центри», – сказав Балчун. Ага, з пошти зробили ковбасні крамниці, а з вокзалів треба — торгові центри. При цьому зазначив, що в Україні втілити це не так просто, як, наприклад, у Польщі, оскільки більшість вокзалів у великих містах – це пам'ятки архітектури.
«Але також є територія навколо них, яка може використовуватися у співпраці з зовнішніми партнерами, щоб, зберігаючи історичний характер будівель вокзалів, використовувати їх у комерційних цілях», – додав він. Дякуємо, хоч щось вирішив залишити.
Що цікаво: того ж дня в інтернеті з’явилася інформація про те, що проти посадовців «Укрзалізниці» відкрили справу про багатомільйонну розтрату. І це вже не вперше: щойно хтось з уряду висловить невдоволення роботою «Укрзалізниці», як польський рокер одразу видає порцію майбутніх нововведень.
Сидячи в Києві, усе пропоноване справді видається прогресивним. От тільки провінція живе в іншому світі, з іншими цінами й іншими вокзалами.
P.S. Шановні високопосадовці в галузі транспорту! Ви або обіцяйте менше, або робіть більше. А то доведеться про вас ще писати й писати, а редактор знову зауважить, що тема повторюється.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем
Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького
– Я знаю, навіщо вигадали домашні завдання: щоб батьків посварити з дітьми, – заявила моя молодша 7-річна донька-третьокласниця вже в перший тиждень нового навчального року
Дзвінкий хлоп’ячий голос, чимось схожий на голос мого онука, який також тут навчається, зненацька пролунав із відчиненого вікна Луцької гімназії № 21 і примусив спинитися. Спинитися посеред ранку, який нашіптував, що треба поспішати на роботу, посеред осені, яка вперто не хотіла відкривати тюбик із жовто-багряними фарбами й нагадувала про себе лиш вранішньою прохолодою й насупленим небом
На сторінках «Волині–нової» ми розпочали друкувати фантастичну повість нашого журналіста і відомого українського письменника Володимира Лиса про вчительку–інопланетянку із волинських Загорян. Прообразом цього населеного пункту є рідне село Володимира Савича — ​Згорани Любомльського району. Але в останні дні воно у нашій редакції на слуху не тільки завдяки «Щоденникам Ієрихар»
Нещодавно довелося їхати в Житомир. В інтернеті знайшов дані про рейс Нововолинськ — Запоріжжя від компанії Z-time, замовив квиток. Перетелефонував перевізнику, аби запитати, з якої платформи відправляється автобус. Дівчина-оператор повідомила, що на автостанцію не заїжджають, а зупиняються навпроти
Дорогою на роботу зустрічаю колишню сусідку. Зупиняюся і дивуюся, що жінка не впізнає мене, а коли просить «пару гривень» на хліб, – ще більше. Розповідає, що злодії вкрали гаманець із пенсією. Блукача і жебрака зустрінеш – не обходь, згадую давню мудрість, тож даю скільки можу і не вірю очам своїм…
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Сьогодні зранку гірники відокремленого підрозділу «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» відмовилися опускатися під землю, щоб добувати вугілля
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ