up-arrow
ПРОБЛЕМА Архів рубрики

У Щитинській Волі бобри вже не бояться домашніх собак

title
Так багато в нашому краї їх ще не було, і селяться ці гризуни біля людських обійсть

Микола ДЕНИСЮК

У недалекому минулому ця тварина з вини людини мало не зникла з лиця планети. В результаті неконтрольованого полювання на початку минулого століття у Радянському Союзі майже всі бобри були знищені, а збереглося всього кілька сотень на чотирьох невеликих територіях у басейні Дніпра, верхів’ї Єнісею. Врятувало їх від повного зникнення тільки те, що в 1922 році полювання на них повсюдно було заборонено, а ще створено декілька заповідників. У той час і виникла приказка «Не вбивай бобра, бо не матимеш добра». І це не тому, що якесь нещастя прийде у сім’ю, — просто були введені дуже великі штрафи за вбитого звіра.

Бобри давно вже не червонокнижні тварини. А ось охочих полювати на них нема. В наш комерційний час, коли все вимірюється прибутками, бобер став неходовим товаром. Шкура знецінилася і коштує в межах 100–200 гривень. М’ясо теж не всі їдять. Тому-то нарешті водяні гризуни стали вільніше себе почувати на своїх територіях. І чисельність зубатих «терористів» зростає.
Якщо в 1953 році по всій Україні налічувалося 200—250 особин, то, напевно, нині ця цифра буде більша в кілька разів лише на території Залухівської сільської ради, що в Ратнівському районі. Адже озера Волянське і Святе, канали, що їх з’єднують з озером Білим, а також меліоративна мережа і взагалі низовина стали улюбленим місцем їхнього розмноження. Сюди бобри прийшли із Білорусі. Оскільки меліоративні канали, передані на баланс Залухівської сільської ради, позаростали, то в багатьох місцях уже господарюють ці тварини. Їхні загати в дощові роки спричиняють підтоплення посівів.
Низька болотиста місцевість дає можливість жителям сіл утримувати на своїх садибах ставки. Понад два десятки господарів із Щитинської Волі у своїх невеличких водоймах розводять карасів і линів. Бобри вже добралися й до них. Люди прив’язують біля ставків на ніч собак. Непроханих гостей так відганяли Микола Магдисюк, Віктор Марчук та Володимир Денисюк.
Останнім часом бобри не гребують будь-яким місцем — аби тільки вода була. Навіть на невеличкому рівчаку або потічку тварини самі собі створять комфортні умови. Таку місцину водяні «архітектори» облюбували в кінці вулиці Тихої у нашому селі і побудували дві хатки. Ще громіздкіша «споруда» — у провулку Калиновому. Кілька літ живуть бобри поруч із провулком Східний, а в цьому році добрались і до вулиці Лесі Українки. Їхнє житло розміщене від людських осель за якихось 50—70 метрів. Таке сусідство не заважає гризунам вести повноцінний спосіб життя. Ось що про них розповідає мешканець села Василь Магдисюк:
— Хоча бобри десь зовсім близько, проте ніхто із членів нашої сім’ї їх не бачив. Зрідка вдень чути, як полощуться у воді. А працюють вони вночі. Чути, як шкребуть зубами стовбури, а потім дерева падають. Постійно гавкають собаки, але тварини не звертають на це уваги, займаються своєю справою. Торік восени, коли підсохло, я назбирав дві хури дров, переважно це були осики, повалені гризунами.
А ось головними ворогами бобрів залишились вовки та лисиці. Цьогоріч з’явились хижаки у прикордонній зоні. У сусідньому Повитському лісництві Кобринського району Білорусі кілька разів організовували полювання на вовків. За словами лісника Щедрогірського лісництва Ярослава Гурича (він постійно спілкується з білоруським колегою), мисливці вполювали аж п’ять хижаків. Вовчі сліди можна побачити навіть зараз на українській території. Тому бобрів поменшало у прикордонні — в урочищах Кобилля та Підсадоче. Невідомо, чи самовільно вони покинули обжиті місця, чи постраждали від сіроманців.
І все ж чисельність зубатих «терористів» на території Залухівської сільської ради зростає. Чи не стане згодом бобрам у цій місцині теж затісно? Чи не помандрують вони далі на південь? До того ж невідомо, якими наслідками це обернеться для довкілля. Цю проблему повинні вирішувати природоохоронні органи. А може, природа сама врегулює цей процес?

Місцевий житель Василь Магдисюк розповідає про своїх непроханих гостей.

Хатка водяних «архітекторів» у кінці вулиці Тихої.

Ось такий він, зубатий «окупант».

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Чому автоматизована система оплати проїзду, яка успішно працює в багатьох містах України, на Волині загальмувала?
Проблема вчасної доставки періодичних видань поштовиками не нова. Але вона дедалі більше загострюється і набирає вкрай загрозливих для редакцій газет масштабів
Місцева гуманітарна гімназія входить до переліку найсильніших навчальних закладів Рівненської області і нині знаходиться у приміщенні, зведеному півстоліття тому. Керівництво Млинівської ОТГ хоче переселити гімназію у будівлю школи № 3 Млинова, об’єднавши обидва заклади, аби оптимальніше використовувати кошти. Батьки — проти
На цьому наголошував під час прес-конференції директор Волинського обласного центру зайнятості Роман Романюк
Заяви на повернення коштів за зекономлені субсидії можна подавати до 1 листопада
Звичайно, не з лихими намірами львівське інтернет-видання DEPO.UA поширило серед своїх читачів мій матеріал «Крематорій для… лелек» («Волинь-нова» від 16 вересня, на сайті новина називалась «Чому у Сереховичах довелось захоронити майже десяток лелек»). Та вийшло недобре, хоч про це користувачі мережі не здогадуються, бо ж не читали першоджерела
Історія, яку хочемо розповісти, показова у багатьох моментах. Адже дуже часто наші чиновники роблять спробу вправно уникнути відповідальності
Вміст хлорорганічних сполук у місцевих водонапірних баштах перевищує норму у 41—43 рази, а дусту — у 51—96 разів
Без мобільного телефону молодь не уявляє життя, а 76–річний мешканець села Замличі Локачинського району Микола Ковальчук — без стаціонарного
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ