up-arrow
КУЛЬТУРА Архів рубрики

Пані Наталія навчила цвіркуна грати на скрипці

title
Оригінальні вироби із лози плете жінка з містечка Дубровиця Рівненської області

Вперше її художні роботи я побачив у Будинку культури Дубровиці. Районний центр позашкільної освіти, у якому працює майстриня Наталія Дука, організував виставку творчого доробку своїх вихованців та викладачів. Нашу розмову ми продовжили у її робочому кабінеті. На стелажах — оригінальні вироби школярів гуртка «Диво–лоза» та їхньої вчительки. Серед них — «Цвіркун–скрипаль», «Дерево життя» «Сніговик», «Млин», «Казкова хатинка на курячих лапках» та десятки інших

Кость ГАРБАРЧУК

—Я зовсім не планувала займатися лозою, — усміхається пані Наталія. — Закінчивши школу, мріяла стати швачкою, але не поступила. Звернулася у центр зайнятості. Мене направили на підприємство, яке виготовляло вироби з лози. Там плели кошики. Я вважала це тимчасовим заняттям, але спробувала й мені сподобалося. Коли вже була можливість їхати вчитися на швачку, то передумала. І мене відправили у Рівне на 4–місячні курси лозоплетіння, які організував талановитий майстер Валерій Марченко. Досі з вдячністю згадую його уроки. Він одним із перших на Рівненщині взявся вчити всіх охочих.

« Більшість учнів, які приходять на гурток до пані Наталії, — хлопчики. Їм подобається працювати з лозою. »

Саме тоді Наталії припало до душі стародавнє народне ремесло. Як пригадує жінка, перші вироби були незграбними, а з часом прийшло вміння. Траплялося й таке, що завдяки лозі заробляла на життя.
— Пам’ятаєте кризові 1990–ті, коли все виробництво зупинилося, у людей ні роботи, ні зарплати? — запитує жінка. — Я плела й продавала кошики майже за символічну ціну. За ті гроші купувала хліб. Лоза тоді допомогла вижити нашій родині. Але на продаж не люблю робити. Мені більше подобається творити власне, коли працює фантазія. Розумію, що такі речі не практичні, але вони красиві й дарують людям радість, — пояснює закохана у справу майстриня.
Наталія Дука згодом здобула фах культуролога та бібліотекаря–бібліографа, але справою життя залишилося художнє лозоплетіння. Саме цьому навчає діток на заняттях. Більшість учнів, які приходять на гурток до пані Наталії, — хлопчики. Їм подобається працювати з лозою. Один із вихованців уже навчається у Сарнах й опановує давнє ремесло. Так дитяче захоплення стане професією.
— Думаю, кожен, хто має бажання, може освоїти мистецтво лозоплетіння, — переконана майстриня. — Для цього потрібно величезне терпіння, азарт та вправний вчитель, який би показав основні принципи роботи.
Жінка пояснює, що найкраще заготовляти лозу взимку, коли дерево «спить». Хоча зараз уже не так просто в околицях Дубровиці знайти сировину, бо вербу вирубують. Це лише перший крок. Тоді деревину чистять і знімають з неї кору. А перед роботою ще годину — дві потрібно проварити. Тоді вона стає гладенькою і з нею легко працювати. А далі — справа творчої уяви.
З–поміж багатьох власних робіт мені подобається «Цвіркун–скрипаль», — розповідає пані Наталія. — Зараз чимало цікавих сюжетів та ідей можна знайти в інтернеті, але я більше люблю придумувати сама. Тоді кожний виріб — неповторний. Ось «Дерево життя», яке символізує Україну. Скільки нас не знищували, здавалося, вирубували з корінням, але ми знову пускали пагони й проростали.

У руках майстрині лоза перетворюється на мистецький твір.

Чарівна чаша.

Цвіркун-скрипаль.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Раптово зупинилося серце відомого в Україні та світі художника, 57–річного Тараса Більчука з Рівненщини. Активний учасник Революції гідності не раз стояв на порозі смерті: під час першого розгону Майдану отримав струс мозку, а у страшні лютневі дні куля снайпера пробила ногу митця, коли він виносив поранених з вулиці Інститутської
Українське небо архітектор Мирослава Шундерук не ділить надвоє, хоч воно різне: на Волині повне блакитного сяйва, а на Донбасі з присмаком війни, просякнуте димом і порохом. Але цю землю чужою назвати не може, бо Донецьк розбудовувала українська молодь, яка хотіла жити у цій державі. Вона — архітектор із непростим творчим поглядом на навколишній світ. Глибокий сенс вбачає в історичній цінності міста. Є автором більше тисячі графічних малюнків архітектурних творінь. Виконання лише олівцем вирізняє її роботи із мистецького середовища
Історію цього народного аматорського театру із Горохівщини кожен прийдешній рік неодмінно збагачує незабутньою подією. Скажімо, постановкою нового спектаклю чи успішними гастролями! А ось літо, що минає, запам’ятається колективові спершу несподіваною новиною, а потому — знайомством із співзасновниками студії Red Glass продюсером Яною Алтуховою, режисером Стасом Туренком і оператором Олександром Бойком, які приїхали зі столиці для пробних зйомок майбутнього повнометражного фільму про місцевий театр
Так заявив Євген Галич, лідер гурту «О.Torvald» (учасник «Євробачення-2017»), на цьогорічному фестивалі патріотичного духу на Волині, що зібрав рекордну кількість глядачів – за 3 дні дійство відвідало 12 тисяч осіб (гості були навіть з Ізраїлю та Японії), перед якими виступило аж 60 гуртів
Людмила та Володимир Козачуки зі Смідина Старовижівського району поєднані не лише Господніми вузами, а й творчими. Він пише музику, разом із донькою Марією співає у сімейному дуеті «Сонячний дощ», популяризуючи вірші волинських авторів у жанрі співаної поезії. Вона — знаний майстер народної творчості, створює обереги — ляльки-мотанки, в які вкладає молитву і душу
Найстарша читачка бібліотеки села Коршовець, що в Луцькому районі, 79–річна Євгенія Опейда (на фото) з–поміж інших користувачів книгозбірні вирізняється тим, що її цікавить постать славетного гетьмана
Настоятель Свято-Михайлівського храму Української православної церкви села Бужанка Іваничівського району Петро Кубінський (на фото) «докопався» до пращурів аж у 1693 рік
Рівнянка Зоя Романова — одна з тих, хто вперто намагається конкурувати з індустрією машинної вишивки. Про свою роботу говорить із задоволенням, проте справжній захват у майстрині викликають українки, що вишивали сотні років тому
На Турійщині відгримів перший етнофестиваль «Єдина країна», організований переселенцями із Криму
Замість старих - встановлюють сучасні
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ