Пані Наталія навчила цвіркуна грати на скрипці
Оригінальні вироби із лози плете жінка з містечка Дубровиця Рівненської області
Вперше її художні роботи я побачив у Будинку культури Дубровиці. Районний центр позашкільної освіти, у якому працює майстриня Наталія Дука, організував виставку творчого доробку своїх вихованців та викладачів. Нашу розмову ми продовжили у її робочому кабінеті. На стелажах — оригінальні вироби школярів гуртка «Диво–лоза» та їхньої вчительки. Серед них — «Цвіркун–скрипаль», «Дерево життя» «Сніговик», «Млин», «Казкова хатинка на курячих лапках» та десятки інших
Кость ГАРБАРЧУК
—Я зовсім не планувала займатися лозою, — усміхається пані Наталія. — Закінчивши школу, мріяла стати швачкою, але не поступила. Звернулася у центр зайнятості. Мене направили на підприємство, яке виготовляло вироби з лози. Там плели кошики. Я вважала це тимчасовим заняттям, але спробувала й мені сподобалося. Коли вже була можливість їхати вчитися на швачку, то передумала. І мене відправили у Рівне на 4–місячні курси лозоплетіння, які організував талановитий майстер Валерій Марченко. Досі з вдячністю згадую його уроки. Він одним із перших на Рівненщині взявся вчити всіх охочих.
« Більшість учнів, які приходять на гурток до пані Наталії, — хлопчики. Їм подобається працювати з лозою. »
Саме тоді Наталії припало до душі стародавнє народне ремесло. Як пригадує жінка, перші вироби були незграбними, а з часом прийшло вміння. Траплялося й таке, що завдяки лозі заробляла на життя.
— Пам’ятаєте кризові 1990–ті, коли все виробництво зупинилося, у людей ні роботи, ні зарплати? — запитує жінка. — Я плела й продавала кошики майже за символічну ціну. За ті гроші купувала хліб. Лоза тоді допомогла вижити нашій родині. Але на продаж не люблю робити. Мені більше подобається творити власне, коли працює фантазія. Розумію, що такі речі не практичні, але вони красиві й дарують людям радість, — пояснює закохана у справу майстриня.
Наталія Дука згодом здобула фах культуролога та бібліотекаря–бібліографа, але справою життя залишилося художнє лозоплетіння. Саме цьому навчає діток на заняттях. Більшість учнів, які приходять на гурток до пані Наталії, — хлопчики. Їм подобається працювати з лозою. Один із вихованців уже навчається у Сарнах й опановує давнє ремесло. Так дитяче захоплення стане професією.
— Думаю, кожен, хто має бажання, може освоїти мистецтво лозоплетіння, — переконана майстриня. — Для цього потрібно величезне терпіння, азарт та вправний вчитель, який би показав основні принципи роботи.
Жінка пояснює, що найкраще заготовляти лозу взимку, коли дерево «спить». Хоча зараз уже не так просто в околицях Дубровиці знайти сировину, бо вербу вирубують. Це лише перший крок. Тоді деревину чистять і знімають з неї кору. А перед роботою ще годину — дві потрібно проварити. Тоді вона стає гладенькою і з нею легко працювати. А далі — справа творчої уяви.
З–поміж багатьох власних робіт мені подобається «Цвіркун–скрипаль», — розповідає пані Наталія. — Зараз чимало цікавих сюжетів та ідей можна знайти в інтернеті, але я більше люблю придумувати сама. Тоді кожний виріб — неповторний. Ось «Дерево життя», яке символізує Україну. Скільки нас не знищували, здавалося, вирубували з корінням, але ми знову пускали пагони й проростали.
У руках майстрині лоза перетворюється на мистецький твір.
Чарівна чаша.
Цвіркун-скрипаль.
