up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

«А тепер Степан Дорофійович своїм пильним оком буде стежити, аби ми не схибили у професійній діяльності…» (Фото, відео)

title
П’ять років тому відійшов у Вічність головний редактор «Волині», але у день 80-ліття він, поважний ювіляр, як і годиться, зустрічав гостей. Уважно вдивлявся згори в обличчя людей, з якими звела доля на журналістських дорогах, з ким працював, кого поважав, цінував, з ким любив дискутувати, про кого писав… Цвіт волинської інтелігенції зібрався 13 червня під стінами будинку на вулиці Словацького в центрі Луцька з нагоди відкриття меморіальної дошки, яка увічнила ім’я нашого редактора Степана Сачука

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

ПРОСТО МИ МАЛИ У КОГО ВЧИТИСЯ...
Пригадую, як вболівав Степан Дорофійович, щоб належно пошанувати пам'ять свого незабутнього друга і колеги Полікарпа Шафети, з рук якого перебрав штурвал редакційного корабля. І це стало для нас справжнім уроком людяності, професійної гідності й порядності. Його стараннями було встановлено в обласному центрі меморіальну дошку Полікарпу Шафеті. Тепер же коштом редакції й зусиллями львівського скульптора Володимира Цісарика і ливарного підприємства «Пік Арт» втілено у бронзі й образ Степана Сачука.

Людині важливо не тільки ходити до храму, а й будувати храм у своїй душі. А Степан Дорофійович дбав про це повсякчас.

— Пам’ять, любов, повага ніколи не знецінюються, їх не можна викинути у смітник, як старі папери чи речі. І ми дали собі слово, що на цьому місці буде меморіальна дошка Степану Дорофійовичу як вияв нашої вдячності йому і шани, — такими словами відкрив урочистість головний редактор газети «Волинь-нова» Олександр Згоранець, запрошуючи до слова виконувача повноважень міського голови Луцька Ігоря Поліщука.
— Степан Дорофійович — це видатна особистість в історії нашого краю. Він відзначений багатьма нагородами, Почесний громадянин Луцька. Дякую колективу і редактору за те, що вшановують людину, яка доклала багато зусиль, щоб газета була такою, як вона є, — сказав Ігор Поліщук, котрому колектив навзаєм вдячний за сприяння у вирішенні організаційних питань щодо встановлення меморіальної дошки.
День видався вітряним. Біле полотно, яке закривало меморіальну дошку, тріпотіло, наче вітрило. «Сачук і штиль — поняття несумісні», — жартував старійшина серед журналістів «Волині» Василь Залевський, який до півсотні літ працював пліч-о-пліч із Степаном Дорофійовичем. Разом із представниками старшого покоління вклонилися колишньому очільнику газети молоді працівники, які продовжують добрі традиції редакції, лауреати журналістських премій імені Полікарпа Шафети та Степана Сачука. Але найкращим пошануванням наших редакторів є те, що «Волинь-нова» і сьогодні залишається улюбленим виданням десятків тисяч краян.

«ВІН НАГОРОДИВ НАС СВОЄЮ ДРУЖБОЮ І ТЕПЛОМ ДУШІ…»
Серед тих, хто з квітами і щирими почуттями прийшов цього дня до будинку, де з 1979 року мешкав Степан Дорофійович, не тільки відомі волинські журналісти, а й митці, юристи, лікарі, педагоги, підприємці… Так, у нього були друзі й недруги, але і одні, й інші визнавали Сачука неординарною особистістю.
Він, колишній випускник сільськогосподарського інституту, агроном за фахом, реалізувавши себе в журналістиці, будучи вже авторитетним редактором, особливо цінував людей від землі, успішних господарів, тих, хто добре вміє працювати. Не випадково щирі стосунки склалися у редактора із керівником сільгосппідприємства «Рать» Луцького району Віктором Шумським. У день ювілею Степана Сачука Віктор Анатолійович згадував:
— Ми — різного віку, але це не заважало спілкуванню. Могли годинами розмовляти на різні теми, часом сперечалися, але думки Степана Дорофійовича завжди були цікавими, глибокими, його поради — мудрими й слушними. Тож він і для мене був учителем.
— Степан Дорофійович багатьох людей нагородив своєю дружбою, теплом душі. Я вдячна, що «Волинь» висвітлює театральне життя області, пише про наші вистави, а головний редактор завжди підтримував і добрим словом, і приязним жартом, і щирим інтересом до моєї акторської, громадської діяльності, — сказала народна артистка України Людмила Приходько.
Продовжив її думку і директор обласного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України Данило Поштарук. А Вадим Перець, директор друкарні, де виходить у світ «Волинь-нова», приїхав на урочистість з Тернополя, щоб засвідчити свою повагу Степану Сачуку.
Голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк поділився своїми спогадами:
— Так розпорядилася доля, що останній телефонний дзвінок у житті Степана Дорофійовича був до мене. Ми зійшлися в той період дуже близько, нерідко увечері зупинялися саме на цьому місці біля його будинку, довго стояли, бесідували. Я вважаю Степана Сачука класиком у сфері журналістики, він був духовно багатою особистістю.
Узяв слово і керівник адвокатської компанії «Конфідент» Сергій Сафулько, професіоналізм якого Степан Дорофійович високо оцінював. Авторитетний адвокат не раз допомагав журналістам «Волині» відстоювати право на обгрунтовану критику у газеті. Він нагадав, що головний редактор Степан Сачук часто виступав із гострими, принциповими, аналітичними статтями, вмів захищати свої позиції.
Теплими спогадами про перебування разом із Степаном Дорофійовичем на Святій Землі поділився Володимир Карпук, депутат Верховної Ради V та VI скликань, відомий лікар-книголюб, інтелектуал. Він наголосив:
— Людині важливо не тільки ходити до храму, а й будувати храм у своїй душі. А Степан Дорофійович дбав про це повсякчас.
Звичайно, найтісніші контакти підтримував наш головний редактор із колегами з інших засобів масової інформації. Про його вміння на ділі підтверджувати професійну солідарність говорили під час урочистості головний редактор газети «Вісті Ковельщини» Микола Вельма, шеф-редактор тижневика «Вісник і К» Євген Хотимчук, голова обласної організації Національної спілки журналістів Михайло Савчак, імениті волинські журналісти-метри Андрій Бондарчук, Святослав Пирожко. А директор Волинської регіональної дирекції Національної суспільної телерадіокомпанії України Ольга Куліш звернула увагу присутніх на те, що меморіальну дошку Степану Сачуку встановлено якраз навпроти входу до офісу телевізійників:
— Матимемо змогу щодня вітатися зі Степаном Дорофійовичем, а він своїм пильним оком буде стежити, аби ми не схибили у професійній діяльності, адже він відстоював чесну журналістику, вважав її найкращою політикою, — нагадала Ольга Куліш.
Протоієрей Віталій Собко, голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії УПЦ КП, відправив чин освячення пам’ятного знака на честь багаторічного головного редактора газети «Волинь-нова» Степана Сачука. А зранку 13 червня журналісти нашої газети поминали Степана Дорофійовича у Свято-Троїцькому соборі.
По плодах їхніх пізнаєте їх… Не може дерево добре плоди погані родити, — нагадав учасникам заходу слова з Нагірної проповіді Спасителя отець Віталій і закликав усіх журналістів брати приклад із життя й жертовної праці Степана Дорофійовича.

Головний редактор газети «Волинь-нова» Олександр Згоранець (на фото справа) відкрив урочистість, у якій брали участь близькі друзі Степана Дорофійовича Віктор Шумський (ліворуч) та Вадим Перець.

Спадає полотно – і присутні аплодують майстерному втіленню образу Степана Сачука.

Виконувач повноважень Луцького міського голови Ігор Поліщук підтримав ініціативу колективу «Волині-нової».

Вимогливий і добрий погляд принципового журналіста й редактора.

Відео – Олександр ПІЛЮК.

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА і Олександра ФІЛЮКА. 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Допомогти ближньому — таке кредо Нововолинського осередку Суспільної служби України, який очолює жінка неспокійної вдачі та щирого серця Марія Карпінська. Як працює організація, що вдалося зробити та які завдання перед нею поставлені на недавно проведеному в Києві Світовому конгресі українців, делегатом котрого вона була, – у нашій розмові
8 листопада 1943 року під час останньої каральної акції поблизу спаленого села Кортеліси був знищений німецькими окупантами хутір Попливці. Фашисти приїхали на підводах з Ратного, позаганяли жителів в будинки і розстріляли. Цього дня загинуло 70 чоловік із 93, які проживали на Попливцях, та спалено 14 дворів. Серед убитих була і сім’я Зінаїди Баран, яку прозивали «гірничкою», тому що родом була із села Гірники. Їй куля влучила в обличчя. Коли прийшла до тями, побачила, що її чоловік Кузьма та семеро дітей лежать мертві посеред хати в калюжах крові. Зінаїда дістала з комори чисте полотно, накрила ним чоловіка та дітей і вийшла з оселі ще до того, як її підпалили німці. Саме на тому місці стоїть зараз пам’ятник загиблим жителям хутора
Якби ми вирішили пограти в асоціації, то, впевнений, після слова «адвокат» чи не кожен волинянин сказав би «Сергій Сафулько». А наступним словом було б «авторитетний». Про таке народне визнання, певно, може мріяти кожен представник будь–якої професії. Я ж зі свого, журналістського, боку мушу додати й трохи офіціозу: Сергій Федорович — заслужений юрист України, член Вищої ради юстиції у 2004–2014 роках, колишній заступник голови, а згодом — голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, екс–віце–президент Спілки адвокатів України, член Спілки журналістів України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. А особливо хочеться нагадати читачам, що Сергій Сафулько протягом багатьох років допомагав шанувальникам «Волині–нової», консультуючи їх на її сторінках. Був автором численних публікацій, в яких відверто говорив про болючі, проблемні місця у житті нашого суспільства. Але це тільки один бік планети на ім’я Сергій Сафулько — професійний. Та є ще один, менш публічний, людський, проте без якого, певно, не було б такого Сафулька, якого ми знаємо. Пам’ятаю своє велике здивування, коли вперше потрапив до кабінету пана Сергія і почав розглядати численні — товсті і не дуже — книги, якими заставлений чималий простір: і у кожній книзі виявив по кільканадцять закладок! Кожен том був уважно перечитаний, а найпотрібніші місця позначені. Дивовижно! Причому мова не тільки про професійну літературу. Якщо не застали Сергія Сафулька у його кабінеті в приватній адвокатській компанії «Конфідент», гайніть до найближчої книгарні чи на якусь культурну оказію, що відбувається в місті, — він може бути там. Сергій Федорович жодного разу не відмовився прийти в редакцію «Волині–нової», коли ми відкривали виставки чи проводили інші наші акції. Він може з однаковим захопленням та фаховістю говорити і про художника та його картини, і про свою чергову адвокатську справу. Таке його щире ставлення до Людини і до того, що вона робить, не може не підкуповувати. То чи дивно, що часто спочатку до Сергія Сафулька ідуть як до адвоката, а потім — як до мудрого порадника та друга? …Сьогодні Сергієві Федоровичу виповнюється сім десятків років. Вітаючи, ми вирішили завдати йому трохи приємного клопоту — озирнутись назад, щоб згадати 7 головних людей у його житті. Тих, завдяки яким зірка Сергія Сафулька і є такою помітною на небосхилі. Тож слово — ювіляру
Гранітну стелу виготовив за власні кошти 82-літній Петро Кондзерський
«Ніколи не думала, що, живучи на хуторі, вдається власноруч творити речі, які можна одягнути у світське товариство і якими захоплювалися б у столиці», — поділилася враженнями народна артистка України Оксана Пекун, коли побувала в гостях у волинської майстрині Людмили Михайлюк. Про цю мандрівку мені розповіли керівник ветеранського хору «Осіннє золото» Ярослав Матулько і староста Таїсія Кофан. (Цей колектив із містечка Локачі не раз виступав у Києві, був гостем популярної телепередачі «Надвечір’я», про що вже писала наша газета). А коли ведуча програми «Фольк-music» на Першому національному Оксана Пекун разом зі знімальною групою вирішила побувати на землі, де народився цей славний колектив, гостинні господарі показували столичним гостям усе найкраще, тоді й завітали на хутір, що загубився між селами Війниця й Губин. Захотілося й мені все побачити на власні очі
Коли до Горохівської центральної районної лікарні під’їхали на чотирьох автомобілях більше 20 військовослужбовців із букетами квітів, за ними з цікавістю спостерігали з вікон і хворі, і медики. Довідавшись, що це бойові побратими Романа Коротицького прибули забирати з пологового відділення додому його синочка і дружину Іванну, вони почали вітати мужніх захисників України. На той час у батальйоні Роман першим став батьком. «Ваш козак буде і названим сином «Світязя», — заявляли військовослужбовці Романові та Іванні
На долю скромної сільської бібліотекарки Віри Міндер випало чимало випробувань, які вона достойно та з гідністю приймає, на життя не скаржиться й не плаче. Своїм оптимізмом та енергією жінка допомагає іншим не впасти у відчай
Коли нещодавно у Луцьку святкували 26-у річницю незалежності України, то серед присутніх на Театральному майдані була і лучанка Людмила Ваврух. Ця жінка — одна із тих, хто дитиною був виселений до Сибіру разом із репресованими батьками — ворогами народу, як їх називали
Такі слова чую у ці дні від багатьох людей, які не забули про добрі справи виконавчого директора Мальтійської служби допомоги у нашій області, свічка життя якого згасла у ніч на 24 вересня
Сьогодні зранку гірники відокремленого підрозділу «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» відмовилися опускатися під землю, щоб добувати вугілля
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ