up-arrow
КУЛЬТУРА Архів рубрики

Малим мріяв хоча б постояти на районній сцені (ФОТО, ВІДЕО)

title
Звання заслуженого артиста естрадного мистецтва України Олександр Голощук отримав у 28 років. А чому б і ні, коли є талант і прагнення не зупинятися? Вогонь в очах і творчий запал на сцені – супутники переможця та лауреата багатьох мистецьких конкурсів. На відміну від чужомовних заслужених в репертуарі волинянина – українські пісні та світова класика

Лариса ЗАНЮК

У рамках міжнародної співпраці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки із провідними європейськими музичними закладами Олександр Голощук неодноразово представляв пісенне мистецтво України у Польщі та Білорусі. З 2016 року – соліст народного оркестру народних інструментів «Волинянка» при Палаці культури міста Луцька. Співпрацює з кращими інструментальними ансамблями та оркестрами Волині.

ВІДЕО Олександра ПІЛЮКА

Тепер співаю високі тенорові партії, а в дитинстві гудів другим.

У виконанні співака звучать шедеври світової класики: з опер Джузеппе Верді та Джакомо Пуччіні, популярні українські естрадні пісні Володимира Івасюка та багато інших. Високий тенор – візитівка Олексадра Голощука на сцені. Своїм козирем вважає класичний спів.
— А в дитинстві хотілося навчитися грати на баяні. Для сільського хлопчика це було щось, – усміхається Олександр і розповідає свої пригоди у рідному селі Чорніїв Турійського району.
— Коли навчався у школі, то вів свій клас у їдальню тільки з маршем «Ой на горі та женці жнуть». І всі йшли за мною, бо завжди був лідером. Тепер співаю високі тенорові партії, а в дитинстві гудів другим. Бував на шкільних конкурсах, але в музичну школу батьки не поспішали віддавати, бо від Чорніїва до Турійська – 20 кілометрів. Мій перший натхненник – учитель музики Олександр Парфенюк. Так хотілося грати на баяні, як він! Коли на районному звіті музична школа вишиковувала своїх учнів, я гостював у дядька в Турійську і дивився той концерт. Не просто дивився, а не зводив очей з учителя, що грав на баяні. І здавалося тоді таким неймовірним – стояти на головній районній сцені! Аж у 9-му класі нарешті вмовив батьків, щоб віддали мене в музичну школу. Яке це було щастя! Технічно вмів грати, а там мене «підтесав» авторитетний викладач Микола Романчук. З цього, мабуть, і почалося справжнє професійне музичне життя. Тепер часто співаю на районній сцені, і коли запрошують на різні дійства, ніколи не відмовляю, адже і сам у цьому черпаю натхнення.
— Олександре, мабуть, відповідально одержати звання заслуженого артиста, ще й у такому молодому віці? – цікавлюся сучасним співака.
— Звання – це великий стимул, – вважає Олександр, – Кожен хоче здобути визнання своєї праці, а в мене якось вийшло все спонтанно. Завжди беру участь у благодійних концертах, які проводить фонд «Серце патріота», виступаю з Василем Чепелюком, якого вважаю своїм творчим батьком. А якщо співати з народним артистом України у дуеті, то треба бути заслуженим, – жартує Олександр. Так і сталося, що отримав благословення на це звання саме від нього.
— Знаю, що працюєте старшим викладачем на факультеті мистецтв. Як вдається ладнати зі студентами?
— Викладаю предмет «Робота зі звукоапаратурою» і «Технічні аудіовізуальні ресурси». Мені це близьке, тому легко передаю свої знання студентам. Більше того, люблю спілкуватися з молоддю не в наказовому порядку, а як колега, товариш.
— А як поєднуєте роботу викладача і сценічну діяльність? Що вважаєте роботою, а що – хобі, точніше, що вам ближче до душі?
— Мені пощастило, що можу компонувати і не бути в одній сфері, а переключатися і так відпочивати. Я – людина-настрій, і звик цей настрій передавати іншим, тому зі студентами можу й пожартувати, й поспівати, розрядити напругу. Але вважаю себе більше артистом, аніж викладачем.
— Що скажете з приводу закидів, що у Луцьку мало концертів?
— Я так не думаю, культурне життя у місті існує, треба його бачити. Є сольні концерти, є філармонійні, від навчальних закладів. Артисти не мають навіть щось доводити на ці закиди. Потрібно кожному займатися своїми справами.
— Кажуть, що треба «свіжих» артистів…
— Звісно, молоді таланти мають приходити в культуру, з ними й нові свіжі ідеї, якими підкріплюються навіть старші і досвідчені. Але має поєднуватися досвід і молодість. Зрештою, може, ці закиди і є тим своєрідним поштовхом, щоб показати, що в нас є й артисти справжні, і культурні заходи, можливо, просто хтось не ходить на них або обирає одні, інші пропускає…
— А ви, Олександре, які концерти відвідуєте, чия творчість вам цікава?
— Люблю слухати Володимира Гришка, Спепана Гігу, зарубіжних виконавців класичного жанру. У нас майже не пропагують місцевих артистів на державному рівні. Не кожен співак сам може показати себе публіці, не завжди дають це зробити, і артист топчеться на місці. Звісно, є поняття фортуни, але багато залежить від коштів: не кожен має змогу орендувати зал, платити за звук, світло, балет і показати дійство. Тому повинна бути співпраця з будинками культури, театрами.
Наш університет залучає здібних студентів і показує їхні таланти. Співаю спільно з Марією Табачук із Волинського народного хору, академічною виконавицею. Хочу показати волинянам, що є такі – молоді й талановиті, тому запрошую на мій творчий звіт 16 червня у Палац культури о 18.00. Чекаю і своїх перших учителів та земляків. Бо з тих мальовничих країв, озер, у які часто пірнав, і почалося моє музичне життя.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Раптово зупинилося серце відомого в Україні та світі художника, 57–річного Тараса Більчука з Рівненщини. Активний учасник Революції гідності не раз стояв на порозі смерті: під час першого розгону Майдану отримав струс мозку, а у страшні лютневі дні куля снайпера пробила ногу митця, коли він виносив поранених з вулиці Інститутської
Українське небо архітектор Мирослава Шундерук не ділить надвоє, хоч воно різне: на Волині повне блакитного сяйва, а на Донбасі з присмаком війни, просякнуте димом і порохом. Але цю землю чужою назвати не може, бо Донецьк розбудовувала українська молодь, яка хотіла жити у цій державі. Вона — архітектор із непростим творчим поглядом на навколишній світ. Глибокий сенс вбачає в історичній цінності міста. Є автором більше тисячі графічних малюнків архітектурних творінь. Виконання лише олівцем вирізняє її роботи із мистецького середовища
Історію цього народного аматорського театру із Горохівщини кожен прийдешній рік неодмінно збагачує незабутньою подією. Скажімо, постановкою нового спектаклю чи успішними гастролями! А ось літо, що минає, запам’ятається колективові спершу несподіваною новиною, а потому — знайомством із співзасновниками студії Red Glass продюсером Яною Алтуховою, режисером Стасом Туренком і оператором Олександром Бойком, які приїхали зі столиці для пробних зйомок майбутнього повнометражного фільму про місцевий театр
Так заявив Євген Галич, лідер гурту «О.Torvald» (учасник «Євробачення-2017»), на цьогорічному фестивалі патріотичного духу на Волині, що зібрав рекордну кількість глядачів – за 3 дні дійство відвідало 12 тисяч осіб (гості були навіть з Ізраїлю та Японії), перед якими виступило аж 60 гуртів
Людмила та Володимир Козачуки зі Смідина Старовижівського району поєднані не лише Господніми вузами, а й творчими. Він пише музику, разом із донькою Марією співає у сімейному дуеті «Сонячний дощ», популяризуючи вірші волинських авторів у жанрі співаної поезії. Вона — знаний майстер народної творчості, створює обереги — ляльки-мотанки, в які вкладає молитву і душу
Найстарша читачка бібліотеки села Коршовець, що в Луцькому районі, 79–річна Євгенія Опейда (на фото) з–поміж інших користувачів книгозбірні вирізняється тим, що її цікавить постать славетного гетьмана
Настоятель Свято-Михайлівського храму Української православної церкви села Бужанка Іваничівського району Петро Кубінський (на фото) «докопався» до пращурів аж у 1693 рік
Рівнянка Зоя Романова — одна з тих, хто вперто намагається конкурувати з індустрією машинної вишивки. Про свою роботу говорить із задоволенням, проте справжній захват у майстрині викликають українки, що вишивали сотні років тому
На Турійщині відгримів перший етнофестиваль «Єдина країна», організований переселенцями із Криму
Замість старих - встановлюють сучасні
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ