«На «СКФ Україна» хабарі заборонені, а середня зарплата – понад 11 тисяч гривень»

Алла ЛІСОВА

 

«ДЕРЖАВІ ПОТРІБНІ ІНВЕСТОРИ, ЯКІ ПРИНОСЯТЬ НЕ ЛИШЕ ГРОШІ, А Й ДАЮТЬ ЗНАННЯ»
— Найперше, потрібно змінити психологію наших людей у ставленні до роботи й усвідомленні власної значимості у виробничих справах, — каже Володимир Іванович. — Але зазначу, що це тривалий процес. Працівники повинні відчувати до себе повагу, а не зверхність з боку тих, хто ними керує. Люди мають усвідомити, що від них залежить багато. Тоді й з’явиться мотивація до праці. Якщо говорити про наше підприємство, то якраз зміна психології колективу і забезпечує успішний розвиток товариства.
— Але, напевно, все ж головну роль у вашому випадку зіграв іноземний інвестор, який посприяв модернізації заводу?

 

 

 

Наше підприємство за минулий рік сплатило 348 млн гривень податків. За 4 місяці нинішнього — вже 124 млн гривень.

 

 

— У 1998 році шведська корпорація «СКФ» придбала більш як 80 відсотків акцій нашого підприємства (зараз вони володіють майже 100 відсотками. — Авт.). Після цього власники взялися вкладати гроші в реконструкцію, в заміну обладнання. Завод видається сучасним, це абсолютно інше підприємство, ніж було раніше. Ми змогли забезпечити нормальні умови праці на найбільш складних ділянках — у гарячому, ковальському, термічному цехах. Як в токарному, так і в цеху виробництва маленьких підшипників та інших виробничих підрозділах — чистота і порядок. Працівники зрозуміли, що при бажанні можна зробити так, аби все було на своєму місці — і це забезпечує нормальний ритм роботи.
— До цього теж привчає нас іноземний інвестор?
— Частково так. Тому моя позиція — в Україні потрібні інвестори, які приносять не лише гроші, а й дають знання, розвивають персонал. До речі, у нас нема такого працівника, який за рік не пройшов хоча б один із видів навчання. А ті, хто відіграє ключові ролі, й ті, хто у списках перспективних менеджерів, мають від 4 до 7 різних навчань за кордоном, у різних країнах, з різною категорією учасників, тренерів.

 

 

«НАЙБІЛЬШЕ ПІДШИПНИКІВ ЙДЕ В НІМЕЧЧИНУ – КРАЇНУ-ЛІДЕРА СВІТОВОГО АВТОПРОМУ»
— Прибутковість підприємства залежить від попиту на його продукцію. Володимире Івановичу, як завойовували ринки збуту, чи маєте ще резерви для пошуку нових?

 

 

 

Якщо людям потрібні підшипники — значить, механізм крутиться.

 

 

— Звичайно, пощастило, що наші власники не просто прийшли сюди, вклали свій капітал, привнесли необхідні знання, а й сприяють у збуті продукції. Сьогодні нашими партнерами є ті фірми (всесвітньо відомі компанії), на які ми не змогли б вийти самі без іміджу корпорації «SKF». Саме завдяки відомому бренду споживачами нашої продукції, зокрема роликових конічних підшипників, стали такі відомі марки, як німецькі «Volkswagen», «MAN», італійські «Meritor» та «Iveco», шведська «Scania» та інші. Взагалі, експорт нашої продукції становить 96,4 відсотка, найбільший сегмент якого належить, звичайно, Німеччині, яка є лідером світового автопрому.
— Українська економіка потерпає від нестачі коштів. Що потрібно в першу чергу, аби привабити інвестора?
— Дві складові мають значення: сприятливі умови для ведення бізнесу і кваліфікований персонал. Головною передумовою створення хорошого бізнес-клімату має бути чесна й чітка робота судової системи — потенційний інвестор не повинен сумніватися, чи зможе він під час судових розглядів відстояти права свого підприємства у спорі з контролюючими органами. Також, незважаючи на те, що стало менше бюрократичної тяганини з оформленням різних дозвільних документів, в органах державного управління часто–густо бояться приймати рішення і брати на себе відповідальність. А от з точки зору кваліфікації персоналу — у нас краща підготовка робітників, інженерів, ніж, скажімо, в Румунії, Болгарії, Словаччині. І власники високо оцінюють рівень кваліфікації наших працівників.
— Володимире Івановичу, наскільки реально, щоб гарний студент, успішний випускник українського вишу потрапив на таке престижне підприємство, як ваше?
— Цілком реально при наявності технічних знань і досконалому володінні англійською мовою. Але, відверто кажучи, таких добре навчених випускників дуже мало. Кілька років тому ми підбирали менеджерів, які ще ніде не працювали, щоб не були зіпсовані неправильною системою управління, хибною оцінкою системи цінностей на виробництві. Це було важко. Врешті ми їх знайшли переважно серед випускників нашого технічного вишу. До слова, середня заробітна плата на «СКФ Україна» — більше 11 тисяч гривень.

 

 

«НЕ МОЖНА ВСЕ СПИСУВАТИ НА ВІЙНУ»
— Коли подивитися статистику, то на Волині на 1 травня нинішнього року прямі іноземні інвестиції становлять 230,3 мільйона доларів, на одного мешканця припадає 221 долар. Як ви оціните таку ситуацію?
— Це дуже мало. Якщо порівняти з країнами–сусідами Польщею, Чехією, Словаччиною, то в них у десятки разів більше. Тривалий час не їздив у Польщу, а коли недавно відвідав Жешув, то був приємно здивований. Помітив, скільки там будується іноземних заводів світових компаній.

 

 

 

Якщо говорити про безвіз, то думаю, що серйозного відтоку фахівців не буде. Ті, хто знаходили хорошу роботу за кордоном, виїжджали й раніше. Штучно цього процесу не спинити. 

 

 

— Володимире Івановичу, та ж статистика твердить, що в нас покращилися соціально-економічні показники.
— Хто б там що не казав, ознаки економічного зростання відчутні. Суджу по наших продажах в Україні. Торік, порівняно з 2015–м, у нас ріст становив майже 40 відсотків. І ця тенденція зберігається. Більше того, зростання нинішнього року досить суттєве — більше 14 відсотків приросту за 4 місяці. Травень став узагалі рекордним. І попит на підшипники зростає. А якщо так, то і зміни в економіці відбуваються. Якщо людям потрібні підшипники — значить, механізм крутиться. До речі, наше підприємство за минулий рік сплатило 348 млн гривень податків. За 4 місяці нинішнього — вже 124 млн гривень. Але в цілому, хотілося би бачити більше порядку в країні, ефективніших реформ у різних галузях.
— Багато чого списують на воєнний конфлікт із Росією. Але є й інші фактори, які гальмують успіхи в економічній політиці?
— Не можна все списувати на війну, хоча вона накладає свій відбиток. Негативно оцінюю наше законотворення — Верховна Рада не працює так, як повинна. Всі процеси заполітизовані. У Німеччині, наприклад, більшість населення не знає своїх депутатів. Для них головне — аби працювали закони. Щодо України, то знаю багато талановитих менеджерів–управлінців, які чомусь не йдуть у політику. І наявні політичні сили в нас усе роблять для того, аби кваліфіковані менеджери, не засліплені політичними цілями, які змогли б кваліфіковано управляти суспільством, не потрапили на високі керівні посади. Рівень ненависті в суспільстві зашкалює, що теж небезпечно. Я, наприклад, не надто високо оцінюю дії Президента, але коли читаєш пости в інтернеті, де його принижують, то це не що інше, як хамство і безкультур’я.
— Які поради ви, як багаторічний керівник солідного підприємства, економіст, управлінець з досвідом, дали б нашому уряду?
— Напевно, це невдячна справа… Але, я думаю, в керівника уряду повинен бути власний, а не підказаний кимось погляд на кадрову політику. Він мав би прислухатися до людей, чути тих парламентарів, які мають авторитет. І друге — порадив би сформувати команду професіоналів–реформаторів, добитися жорсткої виконавської дисципліни по всій вертикалі державного управління. А то часто спостерігаємо, коли постанови, розпорядження уряду не виконуються на рівні міністрів та їхніх заступників. Чесно кажучи, важко таке уявити на підприємстві, тоді воно не могло б нормально працювати й розвиватися.
— Що скажете про зростання мінімальної зарплати в Україні до 3200 гривень?
— Вважаю, що це — мужній і правильний крок.
— Багато критики звучало на адресу екс-очільниці Нацбанку Валерії Гонтаревої, а ви як оцінюєте сьогодні її роботу?
— Очевидно, неправильно цю діяльність зображати лише однією фарбою. Якщо восени 2014 року на зустрічі бізнесу з урядом, представниками Нацбанку та місії МВФ я виступав і критикував дії Гонтаревої, казав, що вона зайняла не своє місце, то тепер оцінюю її роботу інакше. Те, що були ліквідовані «кишенькові» банки, які лише висмоктували соки з економіки, — великий плюс. До неї ніхто не ризикнув це зробити. Стосовно націоналізації ПриватБанку, то, на моє переконання, це теж правильне рішення. Бо якби цього не сталося, то країна заплатила би ще вищу ціну. І важко передбачити, що було б з державою, якби «впав» «Приват», враховуючи те, яка у ньому кількість депозитів фізичних осіб, особливо пенсіонерів.
Щодо різкого обвалу курсу гривні — деякою мірою тут негативну роль зіграли дії Нацбанку, який мав би тоді зайняти принциповішу позицію.

 

 

«НАШЕ ЗАВДАННЯ – РОБИТИ, АБИ ЛЮДИ ЗАХОТІЛИ ЗАЛИШИТИСЯ ТУТ»
— Володимире Івановичу, «СКФ Україна» — активний суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності. Які відносини у вас із митницею? Хабарі часто даєте, аби швидше залагодити справи?
— Не даємо зовсім. Категорично заборонено так діяти. Це строго регламентовано, при найменшій підозрі відразу розривається контракт. Шведи взагалі дуже чутливі до таких моментів, можливо, тому в них один із найнижчих рівнів корупції. Щодо відносин з митницею, то в нас нема жодних проблем. Митне оформлення відбувається досить оперативно. Зазначу, що робота покращилася після приходу на посаду керівника Волинської митниці Віктора Кривіцького.
— Сьогодні «СКФ» своєю діяльністю підтверджує, що Україна як товаровиробник у світі може викликати повагу. З чим ще не соромно нам виходити на зовнішній ринок?
— Передусім, із продуктами харчування, які, порівняно із закордонними, є якіснішими та поживнішими. Крім того, є окремі види продукції машинобудування та легкої промисловості. Проблема лише в тім, що весь процес їхнього виробництва має бути осучаснений і відповідати світовим стандартам. Якщо всі системи сертифіковані — тоді легше розмовляти з потенційними партнерами. Але, щоб вийти на зовнішній ринок і заробляти валюту, має бути запроваджена система так званого ощадливого виробництва, яке включає в себе цілий спектр вимог, що формують комплексно зразкове виробництво.
— Пане Володимире, чи не загрожує Волині відтік кадрів за кордон у зв’язку з прийняттям безвізового режиму?
– Вважаю, що зайнятість населення в області стабільна, чого не скажеш про країну в цілому. По Україні за квітень виробництво впало на 6,1 відсотка порівняно з аналогічним періодом минулого року. Це — вплив блокади, в результаті якої зупинені металургійні заводи, випали й ті підприємства, в тому числі й шахти, які опинилися на окупованій території. Якщо говорити про безвіз, то думаю, що серйозного відтоку фахівців не буде. Ті, хто знаходили хорошу роботу за кордоном, виїжджали й раніше. Штучно цього процесу не спинити. Очевидно, більше виїжджатимуть некваліфіковані робітники, які в Україні отримують малу заробітну плату. Але наше завдання — робити все, аби люди хотіли залишатися тут і розбудовувати країну для себе й наступних поколінь. Вірю, що нам це під силу.