up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

«Волинська «Маша» із реактивного дивізіону має «гарячий подарунок» для кремлівського «ведмедя»

title
Уже десять місяців служить на фронтовій передовій контрактником уродженка села Борочиче Горохівського району 23-річна Марія Загоровська

Олег ДІДИК

Побачення з рідною школою
Маленька симпатична дівчина у військовому камуфляжі небагатослівна. Вона не любить розповідати про себе, тим більше — журналістам. Мовляв, що такого важливого вже встигла зробити в житті, щоб писати про це в газетах?

Педагоги та учні, які знають про війну на Донбасі з новин, дивилися на Марію Загоровську як на живу легенду.

Можливо, читачі «Волині-нової» й не довідалися б про військовослужбовця-контрактника Марію Загоровську з села Борочиче, якби не військовий комісар Горохівського райвійськкомату Михайло Кос. Він — великий авторитет для неї, тож усе-таки зумів домовитися про нашу зустріч.

Відбулася вона у Борочичівській ЗОШ І—ІІІ ступеня на свято останнього дзвоника. Тут колись навчалася Марія, тут уже багато років працює вчителем історії України та правознавства її мама Тетяна Петрівна, закінчив восьмий клас братик Дмитро.
Педагоги та учні, які знають про війну на Донбасі з новин, дивилися на Марію Загоровську як на живу легенду, що уособлює мужність і героїзм захисників України.
Наче батько, обійняв її Леонід Дохнюк, учитель захисту Вітчизни. Колишня учениця вдячна йому за мудру науку любові до України, ази готовності боронити її у важку годину. Добрим словом згадала Марія і вчителя фізичного виховання Ігоря Новосада, учасника АТО — прикордонника. Він прищепив любов до спорту. Коли дівчина була студенткою бухгалтерського відділення Горохівського коледжу ЛНАУ, то активно займалася боксом, тхеквондо, на обласних змаганнях із якого зайняла друге місце.
Ще зі школи Марійка добре засвоїла навички володіння стрілецькою зброєю. На вісімнадцятиріччя батько Юрій Загоровський, на той час заступник начальника управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі, презентував дочці пневматичний пістолет. І досі вона вважає його найкращим подарунком, які одержувала в житті. Цей досвід пригодився Марії Загоровській тоді, коли вона, підписавши контракт на службу в Збройних силах України, поїхала на тримісячні курси в Полтаву, а згодом — у зону антитерористичної операції.

Мріяла служити в армії з дитячих літ
Ще в п’ятому класі Марійка казала: «Як виросту, то піду в армію». Подруги сміялися: «Не фантазуй! Дівчат туди не беруть!» Батьки не звертали уваги: поки закінчить школу, то ще не раз мінятимуться дитячі мрії. Але Марія наполегливо йшла до своєї мети.

Ще в п’ятому класі Марійка казала: «Як виросту, то піду в армію». Подруги сміялися: «Не фантазуй! Дівчат туди не беруть!» Батьки не звертали уваги: поки закінчить школу, то ще не раз мінятимуться дитячі мрії. Але Марія наполегливо йшла до своєї мети.

Після закінчення бухгалтерського відділення Горохівського коледжу ЛНАУ було навчання ще в двох вишах — Львівському національному аграрному університеті і Київській національній академії внутрішніх справ. Цікаві пропозиції працювати в поліції дівчину не вабили. Твердо вирішила стати військовослужбовцем.

Мама зі сльозами просила військового комісара Михайла Коса не укладати контракт. У сімейну полеміку втрутився дідусь Марійки, мамин батько Петро Долайчук, який служив колись на флоті, син учасника бойових дій у Великій Вітчизняній війні. Він порадив дочці: «Якщо дитина хоче йти в армію — не перешкоджайте. Це її вибір».
Дідусь помер. Після похорону Марія, уклавши контракт на військову службу в Збройних силах України, поїхала в навчальний центр у Полтаві, де, крім, кількох своїх цивільних та поліцейських спеціальностей, за два місяці оволоділа радіозв’язком.
У навчальний центр постійно телефонував майор Михайло Кос. Розмовляв із Марією. Вона запевняла, що задоволена своїм вибором. Розпитував у командирів про горохівчанку. Ті казали, що Загоровська — одна з найкращих курсанток. Якщо дехто ніяк не може навчитися стріляти, то Марія — кращий у навчальному центрі снайпер.
Авторові цих рядків не раз доводилося чути від військовослужбовців на полігонах у Миколаєві, Старичах Львівської області слова вдячності військовому комісару Михайлові Косу за увагу до них, батьківську турботу. Марія ж зробила це якось по-особливому щиро — обняла й поцілувала його.
Дитино, за що ти дякуєш мені? Послав тебе не на відпочинок, а на війну. Що це таке — знаю по собі. Хай Бог береже тебе, всіх українських воїнів, — мовив Михайло Кос.

«У нас — прекрасний командир, мужні солдати»
Захищати Україну від загарбників Марії Загоровській випало у складі 14-ї ОМБР реактивного артдивізіону. За дивним збігом обставин зустріла там свого дядька, маминого рідного брата Петра Долайчука. В цьому військовому підрозділі він служить уже рік. До слова, на святі останнього дзвоника ми попросили його сина Назара з друзями сфотографуватися з Марією Загоровською, щоб залишилася світлина на згадку Петру Долайчуку про пам’ятну подію в житті сина.
— Нам пощастило на прекрасного командира артдивізіону — майора Дмитра Рубцова. Він — дуже хороша людина, уважно ставиться до кожного солдата, завжди турбується про нас. За це ми поважаємо Дмитра Григоровича. Було б побільше таких чудових командирів, — розповіла Марія.
Пам’ятають у 14-й ОМБР, сформованій на базі колишньої 51-ї, славні бойові традиції цього військового підрозділу, героїв якого нещодавно вшановувала Волинь. Реактивний артдивізіон, в якому на офіцерській посаді служить дівчина, дислокується недалеко від кордону з Росією. Тут жоден загарбник не посміє вторгнутися на територію України, впевнена наша землячка, добре знаючи могутню ударну силу вже дорогого для неї реактивного артдивізіону.
Солдати люблять і поважають вродливу і сильну духом 23-річну волиняночку. Про це свідчать автографи бойових побратимів на прапорі 14-ї ОМБР, із яким Марія приїжджала додому в короткотермінову відпустку. У них до неї ласкаві й ніжні звертання: «Марічка», «Машенька», «Мала», «Машка» — такі позивні у дівчини, якій не менше, ніж модна сукня, личить військовий камуфляж.
На війні Марія остаточно вирішила, що і після закінчення контракту присвятить своє життя службі в Українській армії. Божого благословення мужній і сильній дівчині на цій нелегкій життєвій дорозі!

Солдат Марія з мамою Тетяною Петрівною.

Марія Загоровська з військовим комісаром Горохівського району Михайлом Косом.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Учасник бойових дій російсько-японської війни, підполковник у відставці Віталій Литвинчук воював на Забайкальському фронті, вздовж і впоперек пройшов усю Монголію, а демобілізувавшись, ще чверть століття служив у Володимирі-Волинському в різних військових частинах. Незважаючи на поважний вік (у вересні фронтовик відзначатиме 90-річчя), він має відмінну пам’ять, читає без окулярів, майже не визнає ліків, а більше довіряє народній медицині й каже, що завдяки травам уникнув двох операцій
Минулої неділі на території Іваничівського району, у прикордонному селі Кречів, відбулися традиційні дні добросусідства «Кордон 835 Кречів—Крилів»
Хоч би скільки нам було літ, поки жива ненька — ми все ще діти і з далеких чи близьких світів наша дорога пролягатиме до батьківської хати. Разом зі своєю одногрупницею із селища Ратне Наталею Кацевич цієї літньої пори мандрую у райський куточок Ратнівщини, де проживає її 81–річна мама — Афанасія Лукашівна Лахтюк. 6 серпня ця чудова жінка, мудра, добра, розсудлива і надзвичайно працьовита, відзначила день народження
Як один день минуло півстоліття після закінчення Рожищенського зооветеринарного технікуму. 50 літ! Одним із моїх учителів був відомий на Волині фахівець ветеринарної медицини Микола Кузьмович Кузьмін. У ті далекі 1960-ті роки технікум (нині коледж) розміщувався в пристосованому двоповерховому приміщенні. Студенти жили в старих, розкиданих по всьому Рожищі гуртожитках, навіть колишніх солдатських казармах
Сільський агроном втілив мрію всього життя й відшукав своїх пращурів до десятого коліна
Учора керівник служби «Госпітальєри» отримала від нашої редакції заслужений приз — крилатий плуг. Це почесне звання — «Герой нашого часу» — Яні Зінкевич присвоїли читачі й передплатники газети у травні 2015 року як подяку за врятовані життя українських військовослужбовців. А цим найбільшим скарбом особисто медику–добровольцю завдячують понад дві сотні солдатів, тоді як створена нею медична служба загалом зберегла дві з половиною тисячі захисників Батьківщини
22–річний маневиччанин Юрій Шафета про запеклі бої за визволення українського сходу знає не з чужих слів. Він — контрактник. Савур–Могила, Вуглегірськ, Красний Луч, Сніжне… За цими назвами — відвага і героїзм, самопожертва і гіркий біль від втрати побратимів
Давня східна мудрість гласить: «Кожна людина тобі не друг, кожна людина тобі не ворог, кожна людина тобі вчитель». Справді, від багатьох людей, які живуть поміж нас, можна багато чому навчитися. До таких особистостей належить родина старожилів Шуровських, котрі мешкають у Володимирі-Волинському на вулиці Поштовій
«Високошановні й дорогі мені брати й сестри України Західного краю! Звертаюся до вас із глибоким почуттям подяки від українців Сходу нашої Батьківщини»
Замість старих - встановлюють сучасні
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ