up-arrow

Пакети «Київстар», малина, городина, або Перша робота – перший досвід

title
Щодня бачу цю юнку, вона мені вже й не пропонує пакети «Київстар» за вигідною ціною – візуально ми знайомі. Мабуть, справа таки вигідна, коли стоїть у центрі міста вже довгенький час. Хоча мені про заробітки у компанії «Київстар» нагадує блакитний фірмовий фартух у доньчиній шафі, який вона залишила на згадку про два тижні роботи, розчарована 10-гривневою денною зарплатою, бо більш ніж 1 — 2 пакети на день їй не вдавалося продати

Лариса ЗАНЮК,
редактор відділу освіти і культури газети «Волинь–нова»

 

Двоє підлітків з обох боків намагаються вручити мені листівку про новий «Єврошоп» і знижки на мийні засоби у сусідньому магазині. Поки дійду до роботи, цілий набір пропозицій несу в смітник. Але беру. Донька каже, завжди бери, це не важко, а «промоутери» швидше все роздадуть і підуть з-під палючого сонця. Двоє хлопців зацікавлено роздивляються перехожих і до окремих лепечуть щось на кшталт: «Чи не знаєте, де вулиця Лесі Українки?», і якщо чіпляють когось на розмову, то починають вже про парфуми, які майже даремно саме сьогодні і саме вам пощастить у них придбати. Ледь відмахуєшся від одних настирливих (ну така вже у них методика), як на сходинках перепиняють представники фірми «Gillеtte» у синіх жилетах і з винуватими посмішками пропонують щасливий купон, щоб виграти бритву від компанії.
А ви пам’ятаєте свою першу роботу? Зазвичай, згадують вже ту, що з’явилася у дорослому віці після здобуття освіти. Але перша була раніше – перша втома від праці, перші зароблені гроші, перше відчуття гордощів за себе, а, може, й розчарування… У мене, як у багатьох сільських дітей, то була робота на току. У розпалі літа там пахло теплим зерном, машини безперервно гуділи і перевіювали зерно від полови, а воно, золоте, сипалося, потрапляючи замріяній дитині просто за шию. Мріяти будеш удома, а тут бери лопату і підгортай. А ще віником підмети і не лови гав. Полову вези тачкою за тік і швидше рухайся, бо вже знову повна тачка. Тут – не вдома, і обговорювати не випадало, брали й робили, як було сказано, до довгожданого обіду. Перші ранні вставання з будильником, перші пізні повернення з роботи і перші гроші. Навіть не пригадаю, що за них купила, але пам’ятаю, як пишалися з друзями одним лише фактом – працювали! Здається, аж подорослішали за місяць. То було після 8-го класу. А в 9-му один тиждень водила нас учителька цілим класом чергувати на ферму, де ми корів доїли апаратами. Ото був досвід! І вирішили вчитися так, щоб не пахнути фермою.
Бажання дитини працювати треба підтримувати, кажуть психологи. Та яку тепер у 14 років можна знайти роботу в місті? На це запитання 8-класникам Луцького НВК «Гімназія №14 ім. В. Сухомлинського» цікаво відповіла класний керівник Олена Базярук. Влаштувала вихованцям і їхнім батькам родинне свято, на якому у формі гри «Монополія» пояснила просту істину: щоб отримувати гроші, мало бути талановитим, потрібно знати, вміти та хотіти працювати. Школярі обмінювали свої таланти — художні, музичні, спортивні — на фішки, але цього заробітку виявилося недостатньо, і вони разом міркували, що могли б робити у свої 14 років. Найпоширеніших варіантів кілька: промоутери, продавці, кур’єри, роздавальники чи розклеювачі оголошень. Платять за таке по-різному. Якщо пощастить, за день можна мати від 30 до 200 гривень. В основному заробляють першу суму, яку потім витрачають на воду й булочку. Кур'єр має бути пунктуальний і відповідальний. Продавцям і офіціантам треба знати, крім математики, різні тонкощі обслуговування. Працюючи в інтернеті, важливо не стати жертвою шахраїв і не зробити «попереднього внеску». Розклеювати оголошення мусово за будь-якої погоди. Прибиральник може бути без освіти, але не без акуратності й відповідальності. Однак практика показує, та й юрист це відзначив: дітей такого віку брати на роботу ніхто не хоче. Що ж, залишається вчитися й рости, щоб здійснити мрію – заробляти багато. А для самоствердження допоможіть бабусі зібрати малину чи іншу городину. І якщо її буде так багато, як і бажання працювати, то можна збути ягоду у торгових рядах на ринку. Але знову ж – під бабусину відповідальність. Як кажуть, і бабі радість, і внукові заробіток.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем
Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького
– Я знаю, навіщо вигадали домашні завдання: щоб батьків посварити з дітьми, – заявила моя молодша 7-річна донька-третьокласниця вже в перший тиждень нового навчального року
Дзвінкий хлоп’ячий голос, чимось схожий на голос мого онука, який також тут навчається, зненацька пролунав із відчиненого вікна Луцької гімназії № 21 і примусив спинитися. Спинитися посеред ранку, який нашіптував, що треба поспішати на роботу, посеред осені, яка вперто не хотіла відкривати тюбик із жовто-багряними фарбами й нагадувала про себе лиш вранішньою прохолодою й насупленим небом
На сторінках «Волині–нової» ми розпочали друкувати фантастичну повість нашого журналіста і відомого українського письменника Володимира Лиса про вчительку–інопланетянку із волинських Загорян. Прообразом цього населеного пункту є рідне село Володимира Савича — ​Згорани Любомльського району. Але в останні дні воно у нашій редакції на слуху не тільки завдяки «Щоденникам Ієрихар»
Нещодавно довелося їхати в Житомир. В інтернеті знайшов дані про рейс Нововолинськ — Запоріжжя від компанії Z-time, замовив квиток. Перетелефонував перевізнику, аби запитати, з якої платформи відправляється автобус. Дівчина-оператор повідомила, що на автостанцію не заїжджають, а зупиняються навпроти
Дорогою на роботу зустрічаю колишню сусідку. Зупиняюся і дивуюся, що жінка не впізнає мене, а коли просить «пару гривень» на хліб, – ще більше. Розповідає, що злодії вкрали гаманець із пенсією. Блукача і жебрака зустрінеш – не обходь, згадую давню мудрість, тож даю скільки можу і не вірю очам своїм…
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ