Пакети «Київстар», малина, городина, або Перша робота – перший досвід

Лариса ЗАНЮК,
редактор відділу освіти і культури газети «Волинь–нова»

 

Двоє підлітків з обох боків намагаються вручити мені листівку про новий «Єврошоп» і знижки на мийні засоби у сусідньому магазині. Поки дійду до роботи, цілий набір пропозицій несу в смітник. Але беру. Донька каже, завжди бери, це не важко, а «промоутери» швидше все роздадуть і підуть з-під палючого сонця. Двоє хлопців зацікавлено роздивляються перехожих і до окремих лепечуть щось на кшталт: «Чи не знаєте, де вулиця Лесі Українки?», і якщо чіпляють когось на розмову, то починають вже про парфуми, які майже даремно саме сьогодні і саме вам пощастить у них придбати. Ледь відмахуєшся від одних настирливих (ну така вже у них методика), як на сходинках перепиняють представники фірми «Gillеtte» у синіх жилетах і з винуватими посмішками пропонують щасливий купон, щоб виграти бритву від компанії.
А ви пам’ятаєте свою першу роботу? Зазвичай, згадують вже ту, що з’явилася у дорослому віці після здобуття освіти. Але перша була раніше – перша втома від праці, перші зароблені гроші, перше відчуття гордощів за себе, а, може, й розчарування… У мене, як у багатьох сільських дітей, то була робота на току. У розпалі літа там пахло теплим зерном, машини безперервно гуділи і перевіювали зерно від полови, а воно, золоте, сипалося, потрапляючи замріяній дитині просто за шию. Мріяти будеш удома, а тут бери лопату і підгортай. А ще віником підмети і не лови гав. Полову вези тачкою за тік і швидше рухайся, бо вже знову повна тачка. Тут – не вдома, і обговорювати не випадало, брали й робили, як було сказано, до довгожданого обіду. Перші ранні вставання з будильником, перші пізні повернення з роботи і перші гроші. Навіть не пригадаю, що за них купила, але пам’ятаю, як пишалися з друзями одним лише фактом – працювали! Здається, аж подорослішали за місяць. То було після 8-го класу. А в 9-му один тиждень водила нас учителька цілим класом чергувати на ферму, де ми корів доїли апаратами. Ото був досвід! І вирішили вчитися так, щоб не пахнути фермою.
Бажання дитини працювати треба підтримувати, кажуть психологи. Та яку тепер у 14 років можна знайти роботу в місті? На це запитання 8-класникам Луцького НВК «Гімназія №14 ім. В. Сухомлинського» цікаво відповіла класний керівник Олена Базярук. Влаштувала вихованцям і їхнім батькам родинне свято, на якому у формі гри «Монополія» пояснила просту істину: щоб отримувати гроші, мало бути талановитим, потрібно знати, вміти та хотіти працювати. Школярі обмінювали свої таланти — художні, музичні, спортивні — на фішки, але цього заробітку виявилося недостатньо, і вони разом міркували, що могли б робити у свої 14 років. Найпоширеніших варіантів кілька: промоутери, продавці, кур’єри, роздавальники чи розклеювачі оголошень. Платять за таке по-різному. Якщо пощастить, за день можна мати від 30 до 200 гривень. В основному заробляють першу суму, яку потім витрачають на воду й булочку. Кур'єр має бути пунктуальний і відповідальний. Продавцям і офіціантам треба знати, крім математики, різні тонкощі обслуговування. Працюючи в інтернеті, важливо не стати жертвою шахраїв і не зробити «попереднього внеску». Розклеювати оголошення мусово за будь-якої погоди. Прибиральник може бути без освіти, але не без акуратності й відповідальності. Однак практика показує, та й юрист це відзначив: дітей такого віку брати на роботу ніхто не хоче. Що ж, залишається вчитися й рости, щоб здійснити мрію – заробляти багато. А для самоствердження допоможіть бабусі зібрати малину чи іншу городину. І якщо її буде так багато, як і бажання працювати, то можна збути ягоду у торгових рядах на ринку. Але знову ж – під бабусину відповідальність. Як кажуть, і бабі радість, і внукові заробіток.