up-arrow

Пакети «Київстар», малина, городина, або Перша робота – перший досвід

title
Щодня бачу цю юнку, вона мені вже й не пропонує пакети «Київстар» за вигідною ціною – візуально ми знайомі. Мабуть, справа таки вигідна, коли стоїть у центрі міста вже довгенький час. Хоча мені про заробітки у компанії «Київстар» нагадує блакитний фірмовий фартух у доньчиній шафі, який вона залишила на згадку про два тижні роботи, розчарована 10-гривневою денною зарплатою, бо більш ніж 1 — 2 пакети на день їй не вдавалося продати

Лариса ЗАНЮК,
редактор відділу освіти і культури газети «Волинь–нова»

 

Двоє підлітків з обох боків намагаються вручити мені листівку про новий «Єврошоп» і знижки на мийні засоби у сусідньому магазині. Поки дійду до роботи, цілий набір пропозицій несу в смітник. Але беру. Донька каже, завжди бери, це не важко, а «промоутери» швидше все роздадуть і підуть з-під палючого сонця. Двоє хлопців зацікавлено роздивляються перехожих і до окремих лепечуть щось на кшталт: «Чи не знаєте, де вулиця Лесі Українки?», і якщо чіпляють когось на розмову, то починають вже про парфуми, які майже даремно саме сьогодні і саме вам пощастить у них придбати. Ледь відмахуєшся від одних настирливих (ну така вже у них методика), як на сходинках перепиняють представники фірми «Gillеtte» у синіх жилетах і з винуватими посмішками пропонують щасливий купон, щоб виграти бритву від компанії.
А ви пам’ятаєте свою першу роботу? Зазвичай, згадують вже ту, що з’явилася у дорослому віці після здобуття освіти. Але перша була раніше – перша втома від праці, перші зароблені гроші, перше відчуття гордощів за себе, а, може, й розчарування… У мене, як у багатьох сільських дітей, то була робота на току. У розпалі літа там пахло теплим зерном, машини безперервно гуділи і перевіювали зерно від полови, а воно, золоте, сипалося, потрапляючи замріяній дитині просто за шию. Мріяти будеш удома, а тут бери лопату і підгортай. А ще віником підмети і не лови гав. Полову вези тачкою за тік і швидше рухайся, бо вже знову повна тачка. Тут – не вдома, і обговорювати не випадало, брали й робили, як було сказано, до довгожданого обіду. Перші ранні вставання з будильником, перші пізні повернення з роботи і перші гроші. Навіть не пригадаю, що за них купила, але пам’ятаю, як пишалися з друзями одним лише фактом – працювали! Здається, аж подорослішали за місяць. То було після 8-го класу. А в 9-му один тиждень водила нас учителька цілим класом чергувати на ферму, де ми корів доїли апаратами. Ото був досвід! І вирішили вчитися так, щоб не пахнути фермою.
Бажання дитини працювати треба підтримувати, кажуть психологи. Та яку тепер у 14 років можна знайти роботу в місті? На це запитання 8-класникам Луцького НВК «Гімназія №14 ім. В. Сухомлинського» цікаво відповіла класний керівник Олена Базярук. Влаштувала вихованцям і їхнім батькам родинне свято, на якому у формі гри «Монополія» пояснила просту істину: щоб отримувати гроші, мало бути талановитим, потрібно знати, вміти та хотіти працювати. Школярі обмінювали свої таланти — художні, музичні, спортивні — на фішки, але цього заробітку виявилося недостатньо, і вони разом міркували, що могли б робити у свої 14 років. Найпоширеніших варіантів кілька: промоутери, продавці, кур’єри, роздавальники чи розклеювачі оголошень. Платять за таке по-різному. Якщо пощастить, за день можна мати від 30 до 200 гривень. В основному заробляють першу суму, яку потім витрачають на воду й булочку. Кур'єр має бути пунктуальний і відповідальний. Продавцям і офіціантам треба знати, крім математики, різні тонкощі обслуговування. Працюючи в інтернеті, важливо не стати жертвою шахраїв і не зробити «попереднього внеску». Розклеювати оголошення мусово за будь-якої погоди. Прибиральник може бути без освіти, але не без акуратності й відповідальності. Однак практика показує, та й юрист це відзначив: дітей такого віку брати на роботу ніхто не хоче. Що ж, залишається вчитися й рости, щоб здійснити мрію – заробляти багато. А для самоствердження допоможіть бабусі зібрати малину чи іншу городину. І якщо її буде так багато, як і бажання працювати, то можна збути ягоду у торгових рядах на ринку. Але знову ж – під бабусину відповідальність. Як кажуть, і бабі радість, і внукові заробіток.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Моє дитинство, яке проходило в так званому віддаленому селі, на самому кордоні з Польщею, було тісно пов’язане з найстарішими членами сім’ї
«Мабуть, євреїв у Локачах не залишилося, але ж люди є…» — майнула болісна думка, коли нещодавно проходила біля меморіалу жертвам голокосту, відкритого, либонь, у перші роки нашої незалежності навпроти містечкового кладовища. Саме тут, як свідчать очевидці, під час Другої світової були розстріляні бранці локачинського гетто
Про продаж землі сільськогосподарського призначення говорять усі. Кожен має що сказати людям. Від партій (як же без них) до відомих співаків та журналістів (новий тренд)
У Луцьку з'явилися феміністки — представниці жіночого руху, які прагнуть рівності у правах із чоловіками. Якщо й були вони раніше, то їх не так добре було помітно, як зараз
Довжелезні черги до Центру надання адміністративних послуг, де оформляють біометричні паспорти, щоранку дивують лучан і мешканців інших міст. У деяких із запровадженням безвізового режиму з ЄС ажіотаж такий, що люди б’ються за місце в «колєйці». І хоч у багатьох взагалі нема можливості виїхати за межі свого села, щоби принаймні пройтися магазинами обласного центру, в нас усе більше набирає обертів такий вид туризму, як торговий. Бо вважають, що за кордоном кращі і вибір товарів, і їхня якість
У кожного воно по–своєму унікальне, неповторне. І не дай Бог хоч на якусь мить пошкодувати, що ти жив не в «той час» чи не в «тих умовах». Адже це означало б кинути, як кажуть, тінь на найдорожче — витоки свого життя…
Літературний жанр подорожніх нотаток зараз не в моді. Його успішно замінили сучасні інтернет–можливості. Блоги, пости – коротко, оперативно, візуально переконливо і ще в доповнення — можливість зворотного зв’язку. Разом із тим друковані видання попри песимізм експертів не вмирають, а навпаки, в умовах жорсткої конкуренції модернізуються, демонструючи інший формат, нові підходи і теми. Поштовхом до написання власних «подорожніх» спостережень після перебування у Німеччині став коментар одного з інтернет–читачів до поста про мої зустрічі в університеті міста Фехта, мовляв, чого туди їздити, ми ж обирали її депутатом, щоб закони приймала. І таки слушно….. Якби не пригадався мені один епізод із нашої вітчизняної історії доби УНР
Безвізовий режим сколихнув Україну, неначе землетрус. Черги за біометричними паспортами свідчать про одне — багато земляків мають намір змінити українське небо на європейське. Пізнавати світ треба, але сьогодні краще поговоримо про те, в якій все ж таки країні ми бажаємо жити – точніше, якою має бути Україна, щоб у ній хотілось жити?
Сьогодні — День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Правильніше сказати, воєн. Просто, у 2000–му, коли в Україні на державному рівні приймали рішення увічнити дату нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, ніхто й припустити не міг, що і в наш час будуть гинути солдати, відстоюючи свою Батьківщину. Чому ж не спрацював колективний імунітет самозахисту, чому впритул не розгледіли агресора, не діяли на випередження?
Втім, більшість опитаних мешканців обласного центру вболівають за киян, але віддають перевагу гірникам
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ