up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

«Зараз так склалося, що я краще знаю Луганську та Донецьку області, ніж рідну Волинь»

title
Герою України, генерал–майору Андрію Ковальчуку, минулої суботи вручили звання «Почесний громадянин Любешівського району». На урочистій події в батьківській хаті у селі Щитинь побували журналісти «Волині–нової»

Кость ГАРБАРЧУК

У грудні минулого року ми розповідали, як бойовому офіцеру–десантнику Андрію Ковальчуку присвоїли звання «Почесний громадянин села Щитинь». Так місцеві жителі вшанували свого уродженця, коли він завітав на Волинь провідати батьків. Виконавча та представницька влада Любешівського району також ухвалила рішення нагородити Героя України.

Але цьогоріч від офіційної церемонії у клубі Андрій Ковальчук навідріз відмовився й нагороду минулої суботи голова Любешівської районної ради Петро Нагорний і сільський голова Щитиня Василь Салівончик вручали в домашній обстановці. Розмова вийшла щирою та невимушеною.

Але виженемо Путіна з України — і буде вдосталь часу, щоб назбирати грибів у наших навколощитинських лісах.

Голова районної ради Петро Нагорний сказав:

— Хочу виконати волю всієї любешівської громади й вручити найвищу нагороду району – звання «Почесний громадянин» та нагрудний знак. Відразу зазначу, що вона вам не принесе ніяких матеріальних благ – це просто наша спільна подяка від земляків, жителів Любешівського краю, який пишається своїм Героєм. Рішення було ухвалено 13 березня 2017 року. Хочу висловити слова вдячності батькам — Трохиму Андрійовичу та Євгенії Василівні — за виховання такого мужнього сина, який не боїться брати на себе відповідальність у критичні моменти. Честь і хвала вам! Бажаю довгих літ, радості від дітей та онуків, — наголосив Петро Никонович і вручив мамі Героя України квіти.
— Шлях через терни до зірок був непростий, — зазначив пан генерал. — У дитинстві, пам'ятаю, коли пішов у перший клас, то вчити уроки вечорами доводилося при гасовій лампі. Але труднощі лише загартовують дух, виховують характер і дають наснагу на майбутнє. Дякую районній владі за почесне звання, за шану та визнання. Для мене — це велика відповідальність перед нашою громадою, яка спонукає творити добрі справи і бути прикладом для інших.
Спілкуючись із головою районної ради, Андрій Ковальчук попросив керівника представницької влади максимально сприяти та підтримувати українських захисників. У відповідь Петро Нагорний повідомив, що кожному солдату з Любешівського району, який підпише контракт, дають
10 тисяч гривень матеріальної допомоги. Таке рішення ухвалили обранці територіальної громади.
Привітав Героя головний редактор «Волині-нової» Олександр Згоранець, який, вручаючи панові генералу подарунок від редакції, зазначив:
— Ми дуже хотіли, щоб ці книги були у вас. Зокрема, видання «Війна очима ТСН» — розповіді про наших захисників. Про вас також ще будуть написані книжки. Даруємо «Історію українського війська» та «Мистецтво війни» китайського мудреця Сунь Цзи.
— Саме «Мистецтво війни» — моя настільна книга, яку я регулярно читаю й зберігаю у своєму робочому кабінеті, — сказав Андрій Ковальчук.
— А на згадку про рідну землю — фотопутівник «Волинь», — продовжив головний редактор.
Дякую дуже, завжди не вистачає часу на своє, близьке, те, що поруч, — сумно зауважив пан генерал. — Нині так склалося, що я краще знаю Луганську та Донецьку області, ніж нашу Волинь. Такі реалії життя… Але виженемо Путіна з України — і буде вдосталь часу, щоб назбирати грибів у наших навколощитинських лісах.

Андрій Ковальчук: «Така нагорода — це велика відповідальність перед громадою».

Спільне фото на згадку (зліва направо): Петро Нагорний, дружина Героя Олена, Андрій Ковальчук, його батьки — Євгенія Василівна та Трохим Андрійович, а також сільський голова Василь Салівончик.

Генерал попросив голову районної ради Петра Нагорного дбати про наших захисників.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Допомогти ближньому — таке кредо Нововолинського осередку Суспільної служби України, який очолює жінка неспокійної вдачі та щирого серця Марія Карпінська. Як працює організація, що вдалося зробити та які завдання перед нею поставлені на недавно проведеному в Києві Світовому конгресі українців, делегатом котрого вона була, – у нашій розмові
8 листопада 1943 року під час останньої каральної акції поблизу спаленого села Кортеліси був знищений німецькими окупантами хутір Попливці. Фашисти приїхали на підводах з Ратного, позаганяли жителів в будинки і розстріляли. Цього дня загинуло 70 чоловік із 93, які проживали на Попливцях, та спалено 14 дворів. Серед убитих була і сім’я Зінаїди Баран, яку прозивали «гірничкою», тому що родом була із села Гірники. Їй куля влучила в обличчя. Коли прийшла до тями, побачила, що її чоловік Кузьма та семеро дітей лежать мертві посеред хати в калюжах крові. Зінаїда дістала з комори чисте полотно, накрила ним чоловіка та дітей і вийшла з оселі ще до того, як її підпалили німці. Саме на тому місці стоїть зараз пам’ятник загиблим жителям хутора
Якби ми вирішили пограти в асоціації, то, впевнений, після слова «адвокат» чи не кожен волинянин сказав би «Сергій Сафулько». А наступним словом було б «авторитетний». Про таке народне визнання, певно, може мріяти кожен представник будь–якої професії. Я ж зі свого, журналістського, боку мушу додати й трохи офіціозу: Сергій Федорович — заслужений юрист України, член Вищої ради юстиції у 2004–2014 роках, колишній заступник голови, а згодом — голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, екс–віце–президент Спілки адвокатів України, член Спілки журналістів України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. А особливо хочеться нагадати читачам, що Сергій Сафулько протягом багатьох років допомагав шанувальникам «Волині–нової», консультуючи їх на її сторінках. Був автором численних публікацій, в яких відверто говорив про болючі, проблемні місця у житті нашого суспільства. Але це тільки один бік планети на ім’я Сергій Сафулько — професійний. Та є ще один, менш публічний, людський, проте без якого, певно, не було б такого Сафулька, якого ми знаємо. Пам’ятаю своє велике здивування, коли вперше потрапив до кабінету пана Сергія і почав розглядати численні — товсті і не дуже — книги, якими заставлений чималий простір: і у кожній книзі виявив по кільканадцять закладок! Кожен том був уважно перечитаний, а найпотрібніші місця позначені. Дивовижно! Причому мова не тільки про професійну літературу. Якщо не застали Сергія Сафулька у його кабінеті в приватній адвокатській компанії «Конфідент», гайніть до найближчої книгарні чи на якусь культурну оказію, що відбувається в місті, — він може бути там. Сергій Федорович жодного разу не відмовився прийти в редакцію «Волині–нової», коли ми відкривали виставки чи проводили інші наші акції. Він може з однаковим захопленням та фаховістю говорити і про художника та його картини, і про свою чергову адвокатську справу. Таке його щире ставлення до Людини і до того, що вона робить, не може не підкуповувати. То чи дивно, що часто спочатку до Сергія Сафулька ідуть як до адвоката, а потім — як до мудрого порадника та друга? …Сьогодні Сергієві Федоровичу виповнюється сім десятків років. Вітаючи, ми вирішили завдати йому трохи приємного клопоту — озирнутись назад, щоб згадати 7 головних людей у його житті. Тих, завдяки яким зірка Сергія Сафулька і є такою помітною на небосхилі. Тож слово — ювіляру
Гранітну стелу виготовив за власні кошти 82-літній Петро Кондзерський
«Ніколи не думала, що, живучи на хуторі, вдається власноруч творити речі, які можна одягнути у світське товариство і якими захоплювалися б у столиці», — поділилася враженнями народна артистка України Оксана Пекун, коли побувала в гостях у волинської майстрині Людмили Михайлюк. Про цю мандрівку мені розповіли керівник ветеранського хору «Осіннє золото» Ярослав Матулько і староста Таїсія Кофан. (Цей колектив із містечка Локачі не раз виступав у Києві, був гостем популярної телепередачі «Надвечір’я», про що вже писала наша газета). А коли ведуча програми «Фольк-music» на Першому національному Оксана Пекун разом зі знімальною групою вирішила побувати на землі, де народився цей славний колектив, гостинні господарі показували столичним гостям усе найкраще, тоді й завітали на хутір, що загубився між селами Війниця й Губин. Захотілося й мені все побачити на власні очі
Коли до Горохівської центральної районної лікарні під’їхали на чотирьох автомобілях більше 20 військовослужбовців із букетами квітів, за ними з цікавістю спостерігали з вікон і хворі, і медики. Довідавшись, що це бойові побратими Романа Коротицького прибули забирати з пологового відділення додому його синочка і дружину Іванну, вони почали вітати мужніх захисників України. На той час у батальйоні Роман першим став батьком. «Ваш козак буде і названим сином «Світязя», — заявляли військовослужбовці Романові та Іванні
На долю скромної сільської бібліотекарки Віри Міндер випало чимало випробувань, які вона достойно та з гідністю приймає, на життя не скаржиться й не плаче. Своїм оптимізмом та енергією жінка допомагає іншим не впасти у відчай
Коли нещодавно у Луцьку святкували 26-у річницю незалежності України, то серед присутніх на Театральному майдані була і лучанка Людмила Ваврух. Ця жінка — одна із тих, хто дитиною був виселений до Сибіру разом із репресованими батьками — ворогами народу, як їх називали
Такі слова чую у ці дні від багатьох людей, які не забули про добрі справи виконавчого директора Мальтійської служби допомоги у нашій області, свічка життя якого згасла у ніч на 24 вересня
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ