up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Українці, а ваші проблеми «порєшаєм» на Мальдівах…

title
Через тиждень Верховна Рада йде на канікули аж до вересня. Як вважаєте, чи перепрацювалися наші нардепи і чи мають моральне право на відпочинок, коли не проголосовано багато важливих законів, які раніше анонсувались, а країні, в якій йде війна, так конче потрібні реформи?

Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Це провокативне запитання, адже насправді буде ще тиждень роботи в комітетах, потім тиждень — на округах, тоді пленарний тиждень і аж в середині липня йдемо у відпустку. Вважаю, що, згідно з трудовим законодавством, кожна людина має право на відпочинок. Щодо законів, то нинішня Верховна Рада прийняла за два роки законопроектів більше, ніж усі попередні скликання разом узяті. Ухвалено нове антикорупційне законодавство, ми створили безпрецедентні антикорупційні органи, ВР прийняла законодавство щодо децентралізації і передачі повноважень на місця, проведено законопроекти, які стосуються оборонного відомства. Ми втримали державу.

Хто під час минулої війни йшов на відпочинок? Та треба працювати по 24 години на добу! Отже, конституційне право на відпочинок є, але морального народні депутати не мають. Це — вимір їхньої відповідальності перед тими, хто довірив їм захищати інтереси людей.

Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VІ скликань (м. Луцьк):
— Під час війни депутати Верховної Ради одно-значно не мають морального права так довго відпочивати. Тим не менше, вони це роблять. Розплатою за таке життя в своє задоволення мала би стати політична відповідальність: людям, які працюють, як мокре горить, не місце у законодавчому органі. На жаль, діяльність багатьох нардепів свідчить, що вони прийшли в парламент заробляти гроші, а не авторитет. Патріотизм, вболівання за країну, особиста честь і достоїнство для них пусті слова, а свої проблеми вони легко вирішують і на Мальдівах. Змусити власників мандатів поводитися по-іншому може тільки відповідальний виборець, але з цим в Україні великі проблеми. Поки люди голосуватимуть за 250 – 500 гривень, не думаючи про майбутнє своїх дітей, марно сподіватися на порядок у парламенті.

 

Людмила КИРДА,
депутат обласної ради (смт Маневичі):
— Народні депутати дозволяють собі прогулювати більшу частину засідань Верховної Ради, то про який відпочинок може йтися? Подивіться, що робиться в державі. Хлопці в окопах і в дощ, і в спеку, під обстрілами. Вони не мріють про відпочинок, бо йде війна і країну треба захищати, а не влаштовувати безкінечні канікули. Скільки важливих законів не проголосовано, скільки питань залишаються відкритими? Декотрі народні обранці голодують під стінами Адміністрації Президента, виявляючи свій спротив. Однак правлячій коаліції вигідна така схема роботи, бо ніхто з них не думає про народ, а лише про власне збагачення. Найбільше болить те, що простий селянин не має права на відпочинок, бо як не в лісі заробляє копійку, то їде на сезонні заробітки до Польщі, адже грошей йому вистачає лише на хліб. З такою роботою Верховної Ради Україна ніколи не встане з колін.

 

Андрій БОНДАРЧУК,
народний депутат України І скликання (м. Луцьк):
— Відкладати на потім невиконане, але заплановане — ознака недисциплінованості, необов’язковості. На жаль, ця риса явно характерна нинішнім народним обранцям. Це проявляється і у відвідуванні сесій, і в роботі в комісіях. Я, наприклад, за час каденції не пропустив без поважної причини жодного засідання. Звичайно, як і всі люди, народні депутати мають право на відпочинок. Але скажіть, чи відпочиватиме два місяці господар, у якого хата недобудована, не завезені матеріали? А в Україні гострих проблем, тим більше під час війни, як кажуть, — ешелон.
Хто під час минулої війни йшов на відпочинок? Та треба працювати по 24 години на добу! Отже, конституційне право на відпочинок є, але морального народні депутати не мають. Це — вимір їхньої відповідальності перед тими, хто довірив їм захищати інтереси людей.

 

Любомир ВАЛІХНОВСЬКИЙ,
завідувач хірургічного відділення Турійської ЦРЛ, заслужений лікар України (смт Турійськ):
— Від наших парламентарів, більшість із яких є олігархами, бізнесменами, нічого іншого й не можна було очікувати. Упродовж року бачимо напівпорожню сесійну залу, народні депутати не ходять на засідання, бо мають «важливіші» справи. На жаль, обираємо до Верховної Ради людей, які не усвідомлюють своєї відповідальності перед суспільством. Лікар іде до хворого і вночі, й у вихідний. Я, наприклад, у неділю, в День медика, оперував. Від нашої роботи залежить життя людей, а від діяльності депутатів — існування держави. Шкода, що вони цього не розуміють. Законопроекти, прийняття яких могло б вплинути на благополуччя людей, припадають пилом. Голосують за те, що проплачене, пролобійоване в інтересах великого бізнесу. А питання охорони здоров’я, соціального захисту для більшості депутатів не цікаві. Звичайно, два місяці відпустки, високі зарплати й пенсії, пільги для таких парламентарів — це абсолютно невиправдано.

 

Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років (м. Луцьк):
— Говорити про моральне право людей, у яких мораль взагалі відсутня, вкрай важко. Про яку відпустку може йтися? При нинішній ситуації в країні, коли не прийнято ключових законів? Треба виконати свою роботу! Але в умовах, коли народні депутати нічого не роблять, ми можемо без них обійтися – люди вже самі навчилися якось вирішувати свої проблеми. Хоча це ненормально, тому відповідь єдина — народних обранців треба змусити працювати, бо буде катастрофа.

 

Володимир ФЕСЕНКО,
політолог, директор центру прикладних політичних досліжень «Пента» (м. Київ):
— Неправильно вважати умовні 1,5 місяця з липня до вересня канікулами. Декілька тижнів у липні — це робота в округах, в комітетах. У цьому ми не відрізняємося від більшості європейських країн, у яких, як і в нас, серпень – це сезон парламентських канікул. Моральна проблема зовсім не в графіку роботи Верховної Ради. Вона полягає в тому, що не всі депутати працюють: не ходять на пленарні засідання, не відвідують комітети. Йдеться про відповідальність, дисципліну і роботу окремих обранців, які замість безпосередніх обов’язків займаються іншими справами. І це відбувається не лише влітку. Відомо, що вже минулого тижня багато політиків відпочивали і подорожували. Ось моральна проблема…. А оскільки ще дуже багато питань залишилися не проголосованими (пенсійна, медична реформи, законопроект по реінтеграції Донбасу, низка кадрових питань), можливо, керівництво парламенту вирішить провести додатковий пленарний тиждень. Я не виключаю такого специфічного сценарію.

 

Віталій СОБКО,
протоієрей, голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії
УПЦ КП (м. Луцьк):
— Як на мене, відпочивати два місяці — аморально для депутатів Верховної Ради. Більшість громадян України мають або значно меншу відпустку, або взагалі її собі дозволити не можуть, бо нема за що відпочивати. Депутат, звичайно, посада дуже відповідальна і висока. Якщо він працює чесно і добросовісно — це потребує багато зусиль, тож людина мусить відпочити. Але дві місяці — занадто. Зараз ВР має працювати, як і всі інші установи. Парламент — постійне місце роботи депутатів, тож вони, як і інші українці, що працюють, повинні мати відпустку в розумних межах.

 

Олег ГАЛАСУН,
заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині (с. Чаруків Луцького району):
— У відпустку може йти той, хто щось робив. Я розумію, що є деякі депутати, котрі працювали. Та більшість не має права не те, що йти в оплачувану відпустку, а навіть зарплату отримувати. На мій погляд, народні депутати займаються більше політиканством, аніж державними справами. Багато хто думає про власні статки, а не про роботу. Вона слугує лише прикриттям для бізнесу.

 

Микола ВЕЛЬМА,
заслужений журналіст України, головний редактор газети «Вісті Ковельщини» (м. Ковель):
— Я вважаю, що наші нардепи роблять завеликі перерви, тим паче, коли у країні триває війна, склалася важка економічна і політична ситуація. Їм взагалі необхідно працювати без канікул, аби швидше завершити воєнні дії на Сході. Про який відпочинок йдеться, коли у нас мало не щодня навколішки зустрічають загиблих героїв? Люди наділили їх владою не для того, аби вони думали, як поніжитися на заокеанському пляжі, а приймали важливі закони і вирішували конкретні питання. Зараз у першу чергу треба зупинити це кровопролиття. Нині час не для розваг, а то складається враження, що наші народні обранці більше відпочивають, аніж працюють.

 

Оксана КОВАЛЕНКО,
головний редактор ТВО телебачення ПАТ «НСТУ» «Волинська регіональна дирекція» (м. Луцьк):
— Як видається, чимало з народних обранців – люди «з особливого тіста»: вони і звичайний робочий день не можуть повноцінно відпрацювати (парламент часто рясніє порожніми місцями). Їх би на майстер-клас до наших селян. То що казати про працю під час відпустки?! Це викликає «гомеричний» сміх. Хоча, ніде правди діти, є у «тих рядах», слава Богу, і люди, які заслуговують на відпочинок, а головне — на шанобливість і честь бути занесеними у так звану «довгу пам’ять» виборця як професіонали, істинні народні обранці. Мені, наприклад, подобається Ганна Гопко. Розважлива, без зайвого пафосу, не намагається бути всюди, як деякі, добре знає питання, з якими працює.

 

Микола КРИВИЙ,
письменник, заслужений журналіст України (м. Рівне):
— Звичайно, в нинішній ситуації, яка склалася в Україні, кожен має працювати на повну потужність. А тим часом Верховна Рада, м’яко кажучи, не перетрудилася. Бо ж, крім офіційної відпустки, протягом всієї каденції народні депутати мають додаткові канікули, що не дано простому народу. Не випадково ефективність роботи наших обранців низька. Відомо, що дехто з’являвся лише на два–три засідання. Уявіть, що б то було, якби ми усі так ставилися до своїх обов’язків? При нагоді скажу і таке: законів багато розглядається — деякі з них могли б і почекати. А ось ті, які мають важливе соціальне значення, – щодо пенсійної, медичної реформ – ніяк не потраплять в порядок денний. Це – безвідповідальність парламентарів стосовно тих людей, які їм виявили довіру.

 

Тарас ЧОРНОВІЛ,
депутат Верховної Ради V, VI, VII cкликань (м. Київ):
— Працьовитість наших депутатів справляє дуже сумне враження. Не проблема у тому, що вони йдуть на канікули — очевидно, що право на відпустку мають усі. Тут інше важливо: половина обранців у той чи інший спосіб прогулювала значну частину робочого часу, близько двох третин депутатів не було на місцях, коли відбувалися голосування. Ці люди категорично відмовилися скасувати перерву у проміжку між 12.00 – 12.30, бо вони, бачите, страшно втомлюються. Два спарених тижні – це також для них надмірна робота. Тобто 8 робочих днів на місяць мають депутати, бо у комітетах, фракціях вони насправді не працюють. Крім того, в середу і п’ятницю трудяться по півдня. «Чи мають після цього вони право на отримання зарплати, на всі ці пільги, на відпустку, коли не виконують свого мінімального плану роботи?» – питання риторичне.

 

В'ячеслав СУДИМА,
заслужений працівник культури України, вчитель (с. Рокині Луцького району):
— Які канікули, коли робота не дороблена? Якщо вчителі не встигають скласти документацію під час навчального року, то роблять це під час відпустки. У країні треба наводити лад, а депутати посилаються на те, що по комітетах і фракціях працюють, а самі валізи збирають на Гаваї. А хто буде розбиратися з пенсійною, медичною, земельною реформою? Поки повернуться з відпочинку, то всю землю скуплять у нас китайці. Все в стадії розрухи, а депутати – на канікули. Вони й на засідання не дуже ходили. 50–60 % українців не знають, як вижити, триває війна, гине молодь, як можна відпочивати? Думайте щось, депутати шановні! Ваші vip-канікули нам дорого обходяться, пожертвуйте ними і хоч раз не поїдьте за кордон підтримувати чужу економіку. Я розчарований роботою Верховної Ради і вважаю, що, як учня, котрий відстає, її треба позбавити відпочинку.
Бліц провели Лариса ЗАНЮК, Людмила ВЛАСЮК, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Катерина ЗУБЧУК, Олеся БАНАДА, Мирослава КОЗЮПА, Олег КРИШТОФ, Сергій НАУМУК.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Допомогти ближньому — таке кредо Нововолинського осередку Суспільної служби України, який очолює жінка неспокійної вдачі та щирого серця Марія Карпінська. Як працює організація, що вдалося зробити та які завдання перед нею поставлені на недавно проведеному в Києві Світовому конгресі українців, делегатом котрого вона була, – у нашій розмові
8 листопада 1943 року під час останньої каральної акції поблизу спаленого села Кортеліси був знищений німецькими окупантами хутір Попливці. Фашисти приїхали на підводах з Ратного, позаганяли жителів в будинки і розстріляли. Цього дня загинуло 70 чоловік із 93, які проживали на Попливцях, та спалено 14 дворів. Серед убитих була і сім’я Зінаїди Баран, яку прозивали «гірничкою», тому що родом була із села Гірники. Їй куля влучила в обличчя. Коли прийшла до тями, побачила, що її чоловік Кузьма та семеро дітей лежать мертві посеред хати в калюжах крові. Зінаїда дістала з комори чисте полотно, накрила ним чоловіка та дітей і вийшла з оселі ще до того, як її підпалили німці. Саме на тому місці стоїть зараз пам’ятник загиблим жителям хутора
Якби ми вирішили пограти в асоціації, то, впевнений, після слова «адвокат» чи не кожен волинянин сказав би «Сергій Сафулько». А наступним словом було б «авторитетний». Про таке народне визнання, певно, може мріяти кожен представник будь–якої професії. Я ж зі свого, журналістського, боку мушу додати й трохи офіціозу: Сергій Федорович — заслужений юрист України, член Вищої ради юстиції у 2004–2014 роках, колишній заступник голови, а згодом — голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, екс–віце–президент Спілки адвокатів України, член Спілки журналістів України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. А особливо хочеться нагадати читачам, що Сергій Сафулько протягом багатьох років допомагав шанувальникам «Волині–нової», консультуючи їх на її сторінках. Був автором численних публікацій, в яких відверто говорив про болючі, проблемні місця у житті нашого суспільства. Але це тільки один бік планети на ім’я Сергій Сафулько — професійний. Та є ще один, менш публічний, людський, проте без якого, певно, не було б такого Сафулька, якого ми знаємо. Пам’ятаю своє велике здивування, коли вперше потрапив до кабінету пана Сергія і почав розглядати численні — товсті і не дуже — книги, якими заставлений чималий простір: і у кожній книзі виявив по кільканадцять закладок! Кожен том був уважно перечитаний, а найпотрібніші місця позначені. Дивовижно! Причому мова не тільки про професійну літературу. Якщо не застали Сергія Сафулька у його кабінеті в приватній адвокатській компанії «Конфідент», гайніть до найближчої книгарні чи на якусь культурну оказію, що відбувається в місті, — він може бути там. Сергій Федорович жодного разу не відмовився прийти в редакцію «Волині–нової», коли ми відкривали виставки чи проводили інші наші акції. Він може з однаковим захопленням та фаховістю говорити і про художника та його картини, і про свою чергову адвокатську справу. Таке його щире ставлення до Людини і до того, що вона робить, не може не підкуповувати. То чи дивно, що часто спочатку до Сергія Сафулька ідуть як до адвоката, а потім — як до мудрого порадника та друга? …Сьогодні Сергієві Федоровичу виповнюється сім десятків років. Вітаючи, ми вирішили завдати йому трохи приємного клопоту — озирнутись назад, щоб згадати 7 головних людей у його житті. Тих, завдяки яким зірка Сергія Сафулька і є такою помітною на небосхилі. Тож слово — ювіляру
Гранітну стелу виготовив за власні кошти 82-літній Петро Кондзерський
«Ніколи не думала, що, живучи на хуторі, вдається власноруч творити речі, які можна одягнути у світське товариство і якими захоплювалися б у столиці», — поділилася враженнями народна артистка України Оксана Пекун, коли побувала в гостях у волинської майстрині Людмили Михайлюк. Про цю мандрівку мені розповіли керівник ветеранського хору «Осіннє золото» Ярослав Матулько і староста Таїсія Кофан. (Цей колектив із містечка Локачі не раз виступав у Києві, був гостем популярної телепередачі «Надвечір’я», про що вже писала наша газета). А коли ведуча програми «Фольк-music» на Першому національному Оксана Пекун разом зі знімальною групою вирішила побувати на землі, де народився цей славний колектив, гостинні господарі показували столичним гостям усе найкраще, тоді й завітали на хутір, що загубився між селами Війниця й Губин. Захотілося й мені все побачити на власні очі
Коли до Горохівської центральної районної лікарні під’їхали на чотирьох автомобілях більше 20 військовослужбовців із букетами квітів, за ними з цікавістю спостерігали з вікон і хворі, і медики. Довідавшись, що це бойові побратими Романа Коротицького прибули забирати з пологового відділення додому його синочка і дружину Іванну, вони почали вітати мужніх захисників України. На той час у батальйоні Роман першим став батьком. «Ваш козак буде і названим сином «Світязя», — заявляли військовослужбовці Романові та Іванні
На долю скромної сільської бібліотекарки Віри Міндер випало чимало випробувань, які вона достойно та з гідністю приймає, на життя не скаржиться й не плаче. Своїм оптимізмом та енергією жінка допомагає іншим не впасти у відчай
Коли нещодавно у Луцьку святкували 26-у річницю незалежності України, то серед присутніх на Театральному майдані була і лучанка Людмила Ваврух. Ця жінка — одна із тих, хто дитиною був виселений до Сибіру разом із репресованими батьками — ворогами народу, як їх називали
Такі слова чую у ці дні від багатьох людей, які не забули про добрі справи виконавчого директора Мальтійської служби допомоги у нашій області, свічка життя якого згасла у ніч на 24 вересня
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ