На війні його оберігала Божа Мати Зарваницька

Тетяна БОЯРИН

—Коли приїхав у Переспу в 1987-му, нас, ветеранів, було з чотири десятки. Нині лишилося тільки двоє. Мене ж усе життя оберігає чудотворний образ Матері Божої із Зарваниці, — зауважує співрозмовник і дістає з військового квитка невеличкий, потемнілий від часу образок Богоматері. — Мама Аполонія дала його, коли проводжала на війну.

Не завжди вдавалося пройти повз ворога непоміченим, потрапляли в засідки, втрачали товаришів. Мене ж якась сила берегла, думаю, мамина іконка.

У квітні 1944-го Йосипа Задорожного разом з іншими односельцями забрали на фронт відразу після Великодньої всеношної, навіть не дозволили з церкви забігти додому. Тоді й благословила його мати цим образком.
Після двомісячних навчань Йосип став розвідником та потрапив на Український фронт.
— Бувало всяке. У розвідку вирушали групами по шість чоловік. Надзвичайна обережність – ось що було головним. Та не завжди вдавалося пройти повз ворога непоміченим, потрапляли в засідки, втрачали товаришів. Мене ж якась сила берегла, думаю, мамина іконка, — розповідає ветеран.
У цей час, за словами Йосипа Задорожного, в його житті перепліталися відчуття смерті, що постійно стояла за спиною, ненависть до ворога та непереборне бажання жити. Назавжди залишився в пам’яті слід після форсування Одеру.
— Кругом кулі, смерть, вода поглинає тіла одне за одним і червоніє, червоніє, — Йосип Дмитрович на мить замовкає, ніби знову повертається у минуле. — Війна – це страшно. Бо смерті людини ніщо не виправдає. А втрати тієї війни обраховують десятками мільйонів.
Червоноармієць Задорожний дійшов до Берліна. Він добре пам’ятає той день. Усі цілувалися, обіймалися зі сльозами на очах, не могли повірити в омріяну перемогу. Та передували їй тяжкі кровопролитні бої, під час яких Йосип показав себе мужнім солдатом. Про це свідчить Почесна грамота за відмінні бойові дії на річці Нейсе та за марш з півдня в столицю Німеччини. А ще — нагороди, яких чимало. Найперше це медалі «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною», «За звільнення Праги», орден Вітчизняної війни.
Додому Йосип Задорожний повернувся аж у 1947-му. Коли добрався до Тернополя, знайомі підказали, що на базарі є його батько. Так зустрілися та вже разом приїхали у рідне село.
Ще довго в сім’ї зберігалися фронтові трикутнички, які так дбайливо складала мама Аполонія. Це засвідчує й дочка ветерана Марія, котра неодноразово розгортала військові листи і перечитувала. З великим трепетом ставилася до домашніх реліквій і дружина Йосипа Задорожного Ганна Василівна.
— Одружилися батьки у 1953-му, — розповідає дочка Йосипа Задорожного Марія Смірнова. — Народилася я і сестра Ольга. Тато багато років працював обліковцем у колгоспі. Рано овдовів, тож і переїхав до мене в Переспу після раптової смерті мого чоловіка, аби допомагати виховувати дітей. Тут швидко прижився, здобув повагу серед односельців. За доброю традицією, яка ведеться ще з нашого рідного дому на Тернопільщині, з нагоди історичних дат Другої світової ми вшановуємо не тільки тата-ветерана, а й нашого дідуся по мамі Василя, котрий не повернувся з війни. Зник безвісти. Й донині ніхто не знає, де покоїться його тіло.
Минули десятиліття. Виросли й одружилися внуки Йосипа Задорожного, подарували ветеранові трьох правнуків. Давно нема поряд його дружини, але друга дочка Ольга, яка мешкає на Львівщині, і онуки часто поспішають у Переспу, до оселі Марії Смірнової, котра доглядає тата, аби побачити найдорожчу у світі людину, що не просто дала їм життя, а виборола його у страшному двобої з гітлерівськими загарбниками.
А перед святковим обідом усі гуртом звертаються у молитві до Матері Божої Зарваницької, яка стала покровителькою їхньої родини.

Моторошні картини війни назавжди залишаться в пам’яті Йосипа Дмитровича.

Ця чудотворна ікона стала покровителькою родини Задорожних.