up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Воїнам потрібні матраци, бо старі вже… просякли кров'ю

title
Із війни, що триває на Сході, днями повернулися горохівські волонтери Віталій Гладун і Ярослав Садольський. Скільки разів їздили туди, відколи почалася АТО, ці чоловіки не рахують. До поїздок готуються ретельно і зазвичай виконують усі замовлення військовослужбовців

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

У далеку дорогу до Авдіївки, як і завжди, вирушали з подвір’я Свято-Вознесенського храму Горохова. Свою благородну місію, яку вважають обов’язком, волонтери розпочали молитвою, а настоятель церкви отець Андрій Сидор освятив вантажівку. Доки випроводжали доброчинців, горохівчани продовжували нести гроші, продукти та речі, які знадобляться військовим у польових умовах. Одна жінка, яка подарувала домашні смаколики, крупи, попросила Віталія Гладуна передати їх наймолодшому або найстаршому воїнові. Вона відмовилася називати своє прізвище, але від людей дізнаюся, що скромну патріотку звуть Наталією. До слова, її гостинці Віталій Гладун і Ярослав Садольський доставили на позицію, де героїчно загинув, прикривши собою чотирьох товаришів, 23-річний капітан Андрій Кизило із позивним «Орел».

Свою благородну місію, яку вважають обов’язком, волонтери розпочали молитвою, а настоятель церкви отець Андрій Сидор освятив вантажівку.

Отець Андрій Сидор передав волонтерами 100 молитовників «Духовний бронежилет воїна». 2000 гривень пожертвував керівник ТзОВ «Волинь Нова» Валентин Вавринович, особисті внески зробили державні нотаріуси Таїсія Островська і Галина Голодевич. Чималу суму передали члени Горохівської районної спілки учасників АТО «Щит».
Віталій Гладун розповів, що цього разу у підготовку поїздки зробили великий внесок жителі Бранівської сільської ради. Cмачні ковбасні вироби передали керівники ПП «Макс Ком» Оксана Щерблюк і ПП «Злагода» ТМ «Святко» Микола Линчук, сир – волонтер Або Саджайя.
Добре знають на передовій імена керівників-благодійників ПОСП «Україна» Григорія Шеремети і ПОСП імені Шевченка Андрія Турака. Від Григорія Романовича волонтери доставили на лінію вогню гречку, його пальним заправили вантажівку, Андрій Антонович передав мости і ресори для автомобіля ЗІЛ. А Володимир Кондратюк та Дмитро Сандалов подарували шини.
Вже в Луцьку завантажили 6 ящиків ізоляційної стрічки і продукти харчування від заводу «Кромберг енд Шуберт», більше 100 інвалідних візків – від громадських організацій «Самооборона Майдану Волині» і «Меценати для солдата».
У Дніпропетровському госпіталі волонтери залишили інвалідні візки, у Покровському віддали гостинці з дому Тетяні Боженко з Мирного. Потому адресні передачі, увесь вантаж дві доби розвозили по позиціях 72-ї окремої механізованої Красноградсько-Київської і 80-ї аеромобільної бригад.
…Із передової Віталій Гладун і Ярослав Садольський привезли багатьом меценатам подяки командування та особового складу. Волонтери кажуть, що пройде зовсім небагато часу і вони знову поїдуть до солдатів, які чекають їх, як рідних. Зараз воїнам дуже потрібні наволочки, подушки, а ще – матраци, бо старі наскрізь просякли кров’ю...

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Допомогти ближньому — таке кредо Нововолинського осередку Суспільної служби України, який очолює жінка неспокійної вдачі та щирого серця Марія Карпінська. Як працює організація, що вдалося зробити та які завдання перед нею поставлені на недавно проведеному в Києві Світовому конгресі українців, делегатом котрого вона була, – у нашій розмові
8 листопада 1943 року під час останньої каральної акції поблизу спаленого села Кортеліси був знищений німецькими окупантами хутір Попливці. Фашисти приїхали на підводах з Ратного, позаганяли жителів в будинки і розстріляли. Цього дня загинуло 70 чоловік із 93, які проживали на Попливцях, та спалено 14 дворів. Серед убитих була і сім’я Зінаїди Баран, яку прозивали «гірничкою», тому що родом була із села Гірники. Їй куля влучила в обличчя. Коли прийшла до тями, побачила, що її чоловік Кузьма та семеро дітей лежать мертві посеред хати в калюжах крові. Зінаїда дістала з комори чисте полотно, накрила ним чоловіка та дітей і вийшла з оселі ще до того, як її підпалили німці. Саме на тому місці стоїть зараз пам’ятник загиблим жителям хутора
Якби ми вирішили пограти в асоціації, то, впевнений, після слова «адвокат» чи не кожен волинянин сказав би «Сергій Сафулько». А наступним словом було б «авторитетний». Про таке народне визнання, певно, може мріяти кожен представник будь–якої професії. Я ж зі свого, журналістського, боку мушу додати й трохи офіціозу: Сергій Федорович — заслужений юрист України, член Вищої ради юстиції у 2004–2014 роках, колишній заступник голови, а згодом — голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, екс–віце–президент Спілки адвокатів України, член Спілки журналістів України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. А особливо хочеться нагадати читачам, що Сергій Сафулько протягом багатьох років допомагав шанувальникам «Волині–нової», консультуючи їх на її сторінках. Був автором численних публікацій, в яких відверто говорив про болючі, проблемні місця у житті нашого суспільства. Але це тільки один бік планети на ім’я Сергій Сафулько — професійний. Та є ще один, менш публічний, людський, проте без якого, певно, не було б такого Сафулька, якого ми знаємо. Пам’ятаю своє велике здивування, коли вперше потрапив до кабінету пана Сергія і почав розглядати численні — товсті і не дуже — книги, якими заставлений чималий простір: і у кожній книзі виявив по кільканадцять закладок! Кожен том був уважно перечитаний, а найпотрібніші місця позначені. Дивовижно! Причому мова не тільки про професійну літературу. Якщо не застали Сергія Сафулька у його кабінеті в приватній адвокатській компанії «Конфідент», гайніть до найближчої книгарні чи на якусь культурну оказію, що відбувається в місті, — він може бути там. Сергій Федорович жодного разу не відмовився прийти в редакцію «Волині–нової», коли ми відкривали виставки чи проводили інші наші акції. Він може з однаковим захопленням та фаховістю говорити і про художника та його картини, і про свою чергову адвокатську справу. Таке його щире ставлення до Людини і до того, що вона робить, не може не підкуповувати. То чи дивно, що часто спочатку до Сергія Сафулька ідуть як до адвоката, а потім — як до мудрого порадника та друга? …Сьогодні Сергієві Федоровичу виповнюється сім десятків років. Вітаючи, ми вирішили завдати йому трохи приємного клопоту — озирнутись назад, щоб згадати 7 головних людей у його житті. Тих, завдяки яким зірка Сергія Сафулька і є такою помітною на небосхилі. Тож слово — ювіляру
Гранітну стелу виготовив за власні кошти 82-літній Петро Кондзерський
«Ніколи не думала, що, живучи на хуторі, вдається власноруч творити речі, які можна одягнути у світське товариство і якими захоплювалися б у столиці», — поділилася враженнями народна артистка України Оксана Пекун, коли побувала в гостях у волинської майстрині Людмили Михайлюк. Про цю мандрівку мені розповіли керівник ветеранського хору «Осіннє золото» Ярослав Матулько і староста Таїсія Кофан. (Цей колектив із містечка Локачі не раз виступав у Києві, був гостем популярної телепередачі «Надвечір’я», про що вже писала наша газета). А коли ведуча програми «Фольк-music» на Першому національному Оксана Пекун разом зі знімальною групою вирішила побувати на землі, де народився цей славний колектив, гостинні господарі показували столичним гостям усе найкраще, тоді й завітали на хутір, що загубився між селами Війниця й Губин. Захотілося й мені все побачити на власні очі
Коли до Горохівської центральної районної лікарні під’їхали на чотирьох автомобілях більше 20 військовослужбовців із букетами квітів, за ними з цікавістю спостерігали з вікон і хворі, і медики. Довідавшись, що це бойові побратими Романа Коротицького прибули забирати з пологового відділення додому його синочка і дружину Іванну, вони почали вітати мужніх захисників України. На той час у батальйоні Роман першим став батьком. «Ваш козак буде і названим сином «Світязя», — заявляли військовослужбовці Романові та Іванні
На долю скромної сільської бібліотекарки Віри Міндер випало чимало випробувань, які вона достойно та з гідністю приймає, на життя не скаржиться й не плаче. Своїм оптимізмом та енергією жінка допомагає іншим не впасти у відчай
Коли нещодавно у Луцьку святкували 26-у річницю незалежності України, то серед присутніх на Театральному майдані була і лучанка Людмила Ваврух. Ця жінка — одна із тих, хто дитиною був виселений до Сибіру разом із репресованими батьками — ворогами народу, як їх називали
Такі слова чую у ці дні від багатьох людей, які не забули про добрі справи виконавчого директора Мальтійської служби допомоги у нашій області, свічка життя якого згасла у ніч на 24 вересня
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ