up-arrow

До нас приїхав… волонтер!

title
Здавалося б, сьогодні ця фраза особливого здивування не викликає. Коли чи не в кожному випуску новин розповідають про добровольців, які допомагають нашим солдатам, слово почали сприймати майже однозначно. Але для учнів декількох волинських шкіл волонтер зараз – це передусім іноземець, який приїхав до них у літній мовний табір

Олеся БАНАДА,
заступник відповідального секретаря газети «Волинь–нова»

Те, що на початку цього тижня дівчина із закордону потрапила і до моєї рідної школи у Старій Вижівці, тішить особливо. 19–річна Бусе — студентка із Туреччини. Відповідно до програми «GoCamp» вона приїхала на Волинь за власний кошт. Насамперед для того, щоб познайомитися з нашою культурою, поспілкуватися з дітьми англійською, провести з ними різні заняття, реалізувати спільні проекти, розповісти про свою батьківщину і тамтешні звичаї. Бусе організовує мовні ігри в новому рухливому форматі, показує цікаві презентації. Окрім того, вчить їх танцювати, показувала й елементи турецьких танців. Дітям гостя подобається, адже з нею дуже весело. Вони охоче беруть участь у заняттях, провели для дівчини екскурсію шкільними музеями. І хоч англійська — предмет не з простих, кожен особисто намагається поговорити з волонтером. І для вчителів — це хороша мовна практика.
Живе Бусе в сім’ї 10–класниці. Волонтер вражена нашою привітністю. Дівчині сподобалась мандрівка до лісу, де залюбки збирала суниці. Їй смакують національні страви й імпонує волинська гостинність.
Тож емоції від такого приїзду в усіх тільки позитивні. Більшість волонтерів цьогоріч прибули саме в села, щоб діти з глибинки мали змогу поспілкуватися з іноземцем, показати свою школу. Адже учні, котрі особисто познайомляться з цікавою людиною, що багато знає і розмовляє англійською чи німецькою, теж хотітимуть у майбутньому їздити за кордон, а для цього наполегливіше вчитимуть мови.
Проте тут є й інший бік медалі. Для того, щоб волонтер прибув до школи, навчальний заклад має проявити ініціативу: подати заявку на участь, підготувати для конкурсу проект про свій населений пункт і школу. А це ж, хтось скаже, зайвий клопіт. Вчителі англійської мови зі старовижівської школи роботи не злякалися. Разом з учнями вони виконали все на високому рівні й за рейтингом пройшли в «GoCamp». Тепер мають два тижні цікавих і неординарних занять.
Хай це стане прикладом для тих, хто побоявся чи полінувався запросити волонтера. Адже в добу сучасного інформаційного суспільства міжкультурний обмін досвідом — запорука всебічного розвитку дітей. А першочергове завдання педагога — не просто відбути уроки, а дбати про зацікавлення школярів своїм предметом. Чи є краща мотивація до вивчення іноземної, ніж живе спілкування з носієм мови?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Моє дитинство, яке проходило в так званому віддаленому селі, на самому кордоні з Польщею, було тісно пов’язане з найстарішими членами сім’ї
«Мабуть, євреїв у Локачах не залишилося, але ж люди є…» — майнула болісна думка, коли нещодавно проходила біля меморіалу жертвам голокосту, відкритого, либонь, у перші роки нашої незалежності навпроти містечкового кладовища. Саме тут, як свідчать очевидці, під час Другої світової були розстріляні бранці локачинського гетто
Про продаж землі сільськогосподарського призначення говорять усі. Кожен має що сказати людям. Від партій (як же без них) до відомих співаків та журналістів (новий тренд)
У Луцьку з'явилися феміністки — представниці жіночого руху, які прагнуть рівності у правах із чоловіками. Якщо й були вони раніше, то їх не так добре було помітно, як зараз
Довжелезні черги до Центру надання адміністративних послуг, де оформляють біометричні паспорти, щоранку дивують лучан і мешканців інших міст. У деяких із запровадженням безвізового режиму з ЄС ажіотаж такий, що люди б’ються за місце в «колєйці». І хоч у багатьох взагалі нема можливості виїхати за межі свого села, щоби принаймні пройтися магазинами обласного центру, в нас усе більше набирає обертів такий вид туризму, як торговий. Бо вважають, що за кордоном кращі і вибір товарів, і їхня якість
У кожного воно по–своєму унікальне, неповторне. І не дай Бог хоч на якусь мить пошкодувати, що ти жив не в «той час» чи не в «тих умовах». Адже це означало б кинути, як кажуть, тінь на найдорожче — витоки свого життя…
Літературний жанр подорожніх нотаток зараз не в моді. Його успішно замінили сучасні інтернет–можливості. Блоги, пости – коротко, оперативно, візуально переконливо і ще в доповнення — можливість зворотного зв’язку. Разом із тим друковані видання попри песимізм експертів не вмирають, а навпаки, в умовах жорсткої конкуренції модернізуються, демонструючи інший формат, нові підходи і теми. Поштовхом до написання власних «подорожніх» спостережень після перебування у Німеччині став коментар одного з інтернет–читачів до поста про мої зустрічі в університеті міста Фехта, мовляв, чого туди їздити, ми ж обирали її депутатом, щоб закони приймала. І таки слушно….. Якби не пригадався мені один епізод із нашої вітчизняної історії доби УНР
Безвізовий режим сколихнув Україну, неначе землетрус. Черги за біометричними паспортами свідчать про одне — багато земляків мають намір змінити українське небо на європейське. Пізнавати світ треба, але сьогодні краще поговоримо про те, в якій все ж таки країні ми бажаємо жити – точніше, якою має бути Україна, щоб у ній хотілось жити?
Сьогодні — День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Правильніше сказати, воєн. Просто, у 2000–му, коли в Україні на державному рівні приймали рішення увічнити дату нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, ніхто й припустити не міг, що і в наш час будуть гинути солдати, відстоюючи свою Батьківщину. Чому ж не спрацював колективний імунітет самозахисту, чому впритул не розгледіли агресора, не діяли на випередження?
Втім, більшість опитаних мешканців обласного центру вболівають за киян, але віддають перевагу гірникам
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ