up-arrow

До нас приїхав… волонтер!

title
Здавалося б, сьогодні ця фраза особливого здивування не викликає. Коли чи не в кожному випуску новин розповідають про добровольців, які допомагають нашим солдатам, слово почали сприймати майже однозначно. Але для учнів декількох волинських шкіл волонтер зараз – це передусім іноземець, який приїхав до них у літній мовний табір

Олеся БАНАДА,
заступник відповідального секретаря газети «Волинь–нова»

Те, що на початку цього тижня дівчина із закордону потрапила і до моєї рідної школи у Старій Вижівці, тішить особливо. 19–річна Бусе — студентка із Туреччини. Відповідно до програми «GoCamp» вона приїхала на Волинь за власний кошт. Насамперед для того, щоб познайомитися з нашою культурою, поспілкуватися з дітьми англійською, провести з ними різні заняття, реалізувати спільні проекти, розповісти про свою батьківщину і тамтешні звичаї. Бусе організовує мовні ігри в новому рухливому форматі, показує цікаві презентації. Окрім того, вчить їх танцювати, показувала й елементи турецьких танців. Дітям гостя подобається, адже з нею дуже весело. Вони охоче беруть участь у заняттях, провели для дівчини екскурсію шкільними музеями. І хоч англійська — предмет не з простих, кожен особисто намагається поговорити з волонтером. І для вчителів — це хороша мовна практика.
Живе Бусе в сім’ї 10–класниці. Волонтер вражена нашою привітністю. Дівчині сподобалась мандрівка до лісу, де залюбки збирала суниці. Їй смакують національні страви й імпонує волинська гостинність.
Тож емоції від такого приїзду в усіх тільки позитивні. Більшість волонтерів цьогоріч прибули саме в села, щоб діти з глибинки мали змогу поспілкуватися з іноземцем, показати свою школу. Адже учні, котрі особисто познайомляться з цікавою людиною, що багато знає і розмовляє англійською чи німецькою, теж хотітимуть у майбутньому їздити за кордон, а для цього наполегливіше вчитимуть мови.
Проте тут є й інший бік медалі. Для того, щоб волонтер прибув до школи, навчальний заклад має проявити ініціативу: подати заявку на участь, підготувати для конкурсу проект про свій населений пункт і школу. А це ж, хтось скаже, зайвий клопіт. Вчителі англійської мови зі старовижівської школи роботи не злякалися. Разом з учнями вони виконали все на високому рівні й за рейтингом пройшли в «GoCamp». Тепер мають два тижні цікавих і неординарних занять.
Хай це стане прикладом для тих, хто побоявся чи полінувався запросити волонтера. Адже в добу сучасного інформаційного суспільства міжкультурний обмін досвідом — запорука всебічного розвитку дітей. А першочергове завдання педагога — не просто відбути уроки, а дбати про зацікавлення школярів своїм предметом. Чи є краща мотивація до вивчення іноземної, ніж живе спілкування з носієм мови?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем
Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького
– Я знаю, навіщо вигадали домашні завдання: щоб батьків посварити з дітьми, – заявила моя молодша 7-річна донька-третьокласниця вже в перший тиждень нового навчального року
Дзвінкий хлоп’ячий голос, чимось схожий на голос мого онука, який також тут навчається, зненацька пролунав із відчиненого вікна Луцької гімназії № 21 і примусив спинитися. Спинитися посеред ранку, який нашіптував, що треба поспішати на роботу, посеред осені, яка вперто не хотіла відкривати тюбик із жовто-багряними фарбами й нагадувала про себе лиш вранішньою прохолодою й насупленим небом
На сторінках «Волині–нової» ми розпочали друкувати фантастичну повість нашого журналіста і відомого українського письменника Володимира Лиса про вчительку–інопланетянку із волинських Загорян. Прообразом цього населеного пункту є рідне село Володимира Савича — ​Згорани Любомльського району. Але в останні дні воно у нашій редакції на слуху не тільки завдяки «Щоденникам Ієрихар»
Нещодавно довелося їхати в Житомир. В інтернеті знайшов дані про рейс Нововолинськ — Запоріжжя від компанії Z-time, замовив квиток. Перетелефонував перевізнику, аби запитати, з якої платформи відправляється автобус. Дівчина-оператор повідомила, що на автостанцію не заїжджають, а зупиняються навпроти
Дорогою на роботу зустрічаю колишню сусідку. Зупиняюся і дивуюся, що жінка не впізнає мене, а коли просить «пару гривень» на хліб, – ще більше. Розповідає, що злодії вкрали гаманець із пенсією. Блукача і жебрака зустрінеш – не обходь, згадую давню мудрість, тож даю скільки можу і не вірю очам своїм…
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ