up-arrow
КУЛЬТУРА Архів рубрики

Переселенка з Луганщини на Рівненщині зобразила око зі сльозою, яке спостерігає за війною на Донбасі

title
Соняшники, калина і маки, бджілки, метелики і птахи, хата, тин і бандурист прикрашають сьогодні входи до під’їздів здолбунівських будинків. Усе це — робота рук Яни Униченко, яка, втікаючи від війни, привезла на Рівненщину тонни позитиву й спонукає нинішніх своїх сусідів усміхатися й радіти життю. А ще вона руйнує соціальний стереотип про людей із обмеженими можливостями

Мирослава КОЗЮПА

Приїхавши три роки тому на Рівненщину з Луганщини, Яна Униченко взяла до рук пензля і фарби, бо вони допомагають їй долати погані спогади і думки. Першим розмалювала вхід у під’їзд дому, де оселилася. Допоміг у цьому голова будинкового комітету багатоповерхівки Віктор Чумак. Згодом взялася за інші. Всі роботи виконані в українському стилі, близькому до «петриківського». Використовує в малярстві звичайні пензлі, розчинник і водоемульсійну фарбу, а потім покриває лаком, аби кольори довго трималися. Художниця зазначає, що в кожному малюнку — частинка душі, яку вона дарує новим сусідам, які тепло прийняли її. Зображає луганчанка переважно квіти, бо вони несуть позитив, тому, коли поганий настрій — за пензель не береться.

« Яна Униченко за останні роки дуже полюбила нове місто, знайшла тут нові знайомства, друзів. Протягом цього часу один раз поїхала на батьківщину, та повернулася раніше, ніж планувала, бо каже, що там надто важко.»

Оздобивши декілька десятків фасадів, завдяки чому стала відомою у регіоні, Яна почала отримувати приватні замовлення. Зокрема, декорувала стіни кафе, і навіть розмалювала другий корпус Національного університету водного господарства та природокористування. Тут випускниця Інституту культури й мистецтв Луганського національного університету ім. Т.Шевченка подарувала студентам вузу два десятки різноманітних букетів.
Та неабияк була вражена пропозицією оформити верхню частину стін музейної кімнати, присвяченій АТО. Із таким проханням до молодої художниці звернувся директор закладу, який вважав, що найкраще з такою роботою справиться саме людина, яка пережила трагедію війни.
— Я довго збиралася з думками: шукала фотографії з АТО, слухала тематичну музику, обдумувала сюжети, які можна було зобразити, — розповіла Яна Униченко. — Не хотілося, щоб це було щось сіре, моторошне чи криваве, а мало би проймати за душу. Дуже хвилювалася, бо працювати довелося під самісінькою стелею, а в мене такого досвіду раніше не було, до того ж висота приміщення тут аж 3,6 метра.
Творити в таких умовах надзвичайно складно, адже час від часу дається взнаки хвороба — жінка має обмежені фізичні можливості. Та це не злякало сильну особистість. Яні поставили риштування і вже за кілька тижнів на стіні з’явилось око зі сльозою, яке спостерігає за всім, що відбувається на Донбасі, пожежі, солдати, дорога, яка веде на Луганщину, зруйнований міст, рука, яка стискає оберіг, обійми, і надпис: «Мамо, я повернусь». А ще частиною колажу стало соняшникове поле, на якому серед похилих від важкості спілих зерен голів табличка: «Увага, міни»…
Яна Униченко за останні роки дуже полюбила нове місто, знайшла тут нові знайомства, друзів. Протягом цього часу один раз поїхала на батьківщину, та повернулася раніше, ніж планувала, бо каже, що там надто важко.
— Приїхала туди, і не зрозуміла, в яку країну потрапила. Ці емоції тяжко передати словами. Коли повернулася сюди, відчула себе іншою людиною: у мене наче сили додалося і бажання працювати для України, — ділиться переживаннями дівчина. — Рівне дуже подобається. Для мене це курортне містечко, через те, що на Луганщині, де я виросла, дуже спекотно, там немає такого різноцвіття, таких рослин, як тут.
Спостерігаючи за роботою Яни, до неї підходять діти і просять долучитися до розпису, або ж «замовляють» мотиви. Тож художниця вирішила навчати рівнян — дорослих і малих — малювати і водночас… медитувати. Ще коли жила на Донбасі, вела подібні гуртки і вміє працювати з людьми.
— За малюнком можна визначити психологічний стан людини. Це своєрідна діагностика і допомога. Творчість — це інший світ. Мені хотілося б відкривати його іншим, — ділиться Яна. Дівчина переконана, що жити треба кожним днем і бачити хороше в усьому, тому ініціює свої нові проекти, а також долучається до інших, зокрема волонтерства. Те, як переселенка з Луганщини вписалася в життя Рівненщини, доводить — люди на Сході і на Заході України абсолютно однакові — всюди є ледачі та байдужі, так само, як всюди є ініціативні, котрі хочуть зробити світ навколо себе яскравим та барвистим.

Тільки сильна особистість, якою є Яна, навчить дітей самовиражатися і розкрити талант.

Соняшники цвістимуть перед порогом дому в будь-яку погоду і пору року.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Сьогодні у новій рубриці нашої газети ми розпочинаємо друкувати розділи з улюбленого роману відомого українського письменника Володимира Лиса «Щоденники Ієрихар», який вийшов у тернопільському видавництві «Богдан»
«Мені здається, музика – космічна. Найбільш космічна із усіх мистецтв», – саме ці слова Ліни Костенко зринають у пам’яті, коли слухаєш композиції у виконанні молодого піаніста Мікаела Гюлазяна. Лучанин із вірменським корінням навчався у кращих викладачів, десять років провів у Києві, сьогодні ж радує слухачів майстерною грою на теренах рідного міста. Почувши його раз, ви обов’язково захочете почути ще. Саме так сталося і зі мною
Альбом сучасної фронтової пісні об’єднав 15 композицій, написаних воїнами АТО під впливом пережитого на Сході України
Декілька разів у нашій розмові він назвав себе щасливим…У кожного розуміння щастя своє, але головне — ​те, як ми ставимося до життя, вважає актор з неймовірною долею, описати яку вистачило б на цілу книжку, та вдачею справжнього життєлюба. Сьогодні артист драми Волинського обласного академічного українського музично­драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Мирослав Юзефович  святкує свій 70 ­літній ювілей
78-й театральний сезон Волинського академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка відкрився містерією за мотивами твору Івана Котляревського у постановці режисера Ярослава Ілляшенка
Археологи у цьому місті натрапили на стародавню кам’яницю. Збереглася вона доволі добре. Стіни товщиною майже метр викладені з пісковика. Тепер науковцям залишилося встановити, кому вона могла належати?
Сумна звістка надійшла із Овадного. В останній вересневий ранок зупинилося серце Галини Махонюк, майстрині-вишивальниці, чиї неповторні рушники полетіли над світом, возвеличуючи красу Волині й України
У них не просто слова про війну – то слова, написані війною. Вона руйнує людські долі, спопеляє душі дотла.Але водночас там, на фронті, народжуються справжні таланти
Лідер групи «Океан Ельзи» буде відвідувати курси в університеті і розповідатиме на відкритих заняттях про свою батьківщину
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ