up-arrow

У сусіда жінка краща, а в поляків — пральний порошок

title
Довжелезні черги до Центру надання адміністративних послуг, де оформляють біометричні паспорти, щоранку дивують лучан і мешканців інших міст. У деяких із запровадженням безвізового режиму з ЄС ажіотаж такий, що люди б’ються за місце в «колєйці». І хоч у багатьох взагалі нема можливості виїхати за межі свого села, щоби принаймні пройтися магазинами обласного центру, в нас усе більше набирає обертів такий вид туризму, як торговий. Бо вважають, що за кордоном кращі і вибір товарів, і їхня якість

Мирослава КОЗЮПА,
редактор відділу інформації газети «Волинь-нова»

 

За статистикою, лише за останні півроку українці витратили в Польщі 1,7 мільярда злотих (близько 12 мільярдів гривень). Виявляється, кожен наш земляк скупився на 730 злотих, а це на 230 злотих більше, ніж дозволяють собі німці. Невже і досі живемо за принципом з комедії Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму»: «Добре там, де нас немає»? Чомусь завжди здається, що в чужому саду яблука смачніші, а в куми хустка красивіша.
Їздити в Польщу на закупи, кажуть, економічно вигідно, бо речі тут не дуже дорогі. Купують м’ясо і сири, одяг і взуття, побутову хімію і засоби гігієни, техніку і навіть меблі. Вважають, що закордонне якісніше.
Самі ж поляки дивляться на нас великими очима, як на бідного родича, і самі вирушають у «торгові» мандри до своїх сусідів — у Німеччину. Прикордонні містечка тут не менше кишать поляками, як українцями у Польщі. До слова, їхні націоналісти звинувачують, що саме ми спричинили витік їхніх кадрів за кордон, бо «понаїхало тут», скромно замовчуючи, що сусіди більше цінують робочу силу, тож і заробітки вищі, ніж на батьківщині, й затаритися можна добряче. І попри те, що безперешкодні кордони й швидкісні траси сприяють подорожам, кава у німців таки дешевша. А ще середньостатистичний покупець везе звідти техніку, одяг, пральні порошки, зубні пасти, цукор, олію та молокопродукти. Вважається, що навіть пральні порошки, виготовлені на Заході для польського ринку, — гіршої якості. Тож прискіпливі господині стараються купувати їх на придорожніх лотках, невеликих базарчиках або через інтернет. Бо переконані: сусідські миючі засоби мають більшу концентрацію, чистіше перуть, краще пахнуть і менше руйнують структуру тканини.
А ще поляки, чехи і словаки навіть вийшли на протести: мовляв, якість їхніх продуктів і побутової хімії гірша, ніж у країнах Західної Європи. Масштаби громадського невдоволення сягнули міжнародного рівня — уряди цих країн звернулися до Європейської Комісії за проведенням лабораторних аналізів щодо якості окремих груп товарів. І вони таки встановили суттєву різницю у складниках: виробники замінюють тваринний жир на рослинний, замість цукру використовують підсолоджувачі, а замість фруктів — непевного походження ароматизатори та барвники.
От тільки поляки, озброюючись фразою «цо нє дрого, то нє моцно», їдуть за дорогими, а отже, якісними покупками. Ми ж, українці, купуємо нічим не кращі товари, хоч, можливо, дещо і дешевше. Бо у кожній країні свої вимоги до якості продукції і свій рівень споживацької культури. Якщо у Німеччині будь-які похибки в інгредієнтах коштуватимуть виробнику величезного скандалу і можуть обернутися судовим позовом, то в пострадянських країнах, зокрема в Україні та Польщі, громадськість ще не вихована відстоювати свої споживацькі права, тож зіпсовану рибу в магазин не повернуть, бо «якось незручно».
І нехай уява не малює райдужних картинок про заморську ікру чорну — згадаймо Вольтера, який казав: «Рай там, де я». І хочеться, щоб тут, у цьому святому місці, було найтепліше і найзатишніше. Бо тільки тут найбільш безпечна їжа — та, що з бабусиної грядки, і найсолодше яблуко — з дідового саду. І сир найсмачніший, відігрітий маминими руками. Бо всюди, де нас нема, при нашій появі відразу змінюється на «там, де я є», а іноді «Тут були Вася + Галя».

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Моє дитинство, яке проходило в так званому віддаленому селі, на самому кордоні з Польщею, було тісно пов’язане з найстарішими членами сім’ї
«Мабуть, євреїв у Локачах не залишилося, але ж люди є…» — майнула болісна думка, коли нещодавно проходила біля меморіалу жертвам голокосту, відкритого, либонь, у перші роки нашої незалежності навпроти містечкового кладовища. Саме тут, як свідчать очевидці, під час Другої світової були розстріляні бранці локачинського гетто
Про продаж землі сільськогосподарського призначення говорять усі. Кожен має що сказати людям. Від партій (як же без них) до відомих співаків та журналістів (новий тренд)
У Луцьку з'явилися феміністки — представниці жіночого руху, які прагнуть рівності у правах із чоловіками. Якщо й були вони раніше, то їх не так добре було помітно, як зараз
У кожного воно по–своєму унікальне, неповторне. І не дай Бог хоч на якусь мить пошкодувати, що ти жив не в «той час» чи не в «тих умовах». Адже це означало б кинути, як кажуть, тінь на найдорожче — витоки свого життя…
Літературний жанр подорожніх нотаток зараз не в моді. Його успішно замінили сучасні інтернет–можливості. Блоги, пости – коротко, оперативно, візуально переконливо і ще в доповнення — можливість зворотного зв’язку. Разом із тим друковані видання попри песимізм експертів не вмирають, а навпаки, в умовах жорсткої конкуренції модернізуються, демонструючи інший формат, нові підходи і теми. Поштовхом до написання власних «подорожніх» спостережень після перебування у Німеччині став коментар одного з інтернет–читачів до поста про мої зустрічі в університеті міста Фехта, мовляв, чого туди їздити, ми ж обирали її депутатом, щоб закони приймала. І таки слушно….. Якби не пригадався мені один епізод із нашої вітчизняної історії доби УНР
Безвізовий режим сколихнув Україну, неначе землетрус. Черги за біометричними паспортами свідчать про одне — багато земляків мають намір змінити українське небо на європейське. Пізнавати світ треба, але сьогодні краще поговоримо про те, в якій все ж таки країні ми бажаємо жити – точніше, якою має бути Україна, щоб у ній хотілось жити?
Сьогодні — День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Правильніше сказати, воєн. Просто, у 2000–му, коли в Україні на державному рівні приймали рішення увічнити дату нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, ніхто й припустити не міг, що і в наш час будуть гинути солдати, відстоюючи свою Батьківщину. Чому ж не спрацював колективний імунітет самозахисту, чому впритул не розгледіли агресора, не діяли на випередження?
Втім, більшість опитаних мешканців обласного центру вболівають за киян, але віддають перевагу гірникам
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ