up-arrow

У сусіда жінка краща, а в поляків — пральний порошок

title
Довжелезні черги до Центру надання адміністративних послуг, де оформляють біометричні паспорти, щоранку дивують лучан і мешканців інших міст. У деяких із запровадженням безвізового режиму з ЄС ажіотаж такий, що люди б’ються за місце в «колєйці». І хоч у багатьох взагалі нема можливості виїхати за межі свого села, щоби принаймні пройтися магазинами обласного центру, в нас усе більше набирає обертів такий вид туризму, як торговий. Бо вважають, що за кордоном кращі і вибір товарів, і їхня якість

Мирослава КОЗЮПА,
редактор відділу інформації газети «Волинь-нова»

 

За статистикою, лише за останні півроку українці витратили в Польщі 1,7 мільярда злотих (близько 12 мільярдів гривень). Виявляється, кожен наш земляк скупився на 730 злотих, а це на 230 злотих більше, ніж дозволяють собі німці. Невже і досі живемо за принципом з комедії Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму»: «Добре там, де нас немає»? Чомусь завжди здається, що в чужому саду яблука смачніші, а в куми хустка красивіша.
Їздити в Польщу на закупи, кажуть, економічно вигідно, бо речі тут не дуже дорогі. Купують м’ясо і сири, одяг і взуття, побутову хімію і засоби гігієни, техніку і навіть меблі. Вважають, що закордонне якісніше.
Самі ж поляки дивляться на нас великими очима, як на бідного родича, і самі вирушають у «торгові» мандри до своїх сусідів — у Німеччину. Прикордонні містечка тут не менше кишать поляками, як українцями у Польщі. До слова, їхні націоналісти звинувачують, що саме ми спричинили витік їхніх кадрів за кордон, бо «понаїхало тут», скромно замовчуючи, що сусіди більше цінують робочу силу, тож і заробітки вищі, ніж на батьківщині, й затаритися можна добряче. І попри те, що безперешкодні кордони й швидкісні траси сприяють подорожам, кава у німців таки дешевша. А ще середньостатистичний покупець везе звідти техніку, одяг, пральні порошки, зубні пасти, цукор, олію та молокопродукти. Вважається, що навіть пральні порошки, виготовлені на Заході для польського ринку, — гіршої якості. Тож прискіпливі господині стараються купувати їх на придорожніх лотках, невеликих базарчиках або через інтернет. Бо переконані: сусідські миючі засоби мають більшу концентрацію, чистіше перуть, краще пахнуть і менше руйнують структуру тканини.
А ще поляки, чехи і словаки навіть вийшли на протести: мовляв, якість їхніх продуктів і побутової хімії гірша, ніж у країнах Західної Європи. Масштаби громадського невдоволення сягнули міжнародного рівня — уряди цих країн звернулися до Європейської Комісії за проведенням лабораторних аналізів щодо якості окремих груп товарів. І вони таки встановили суттєву різницю у складниках: виробники замінюють тваринний жир на рослинний, замість цукру використовують підсолоджувачі, а замість фруктів — непевного походження ароматизатори та барвники.
От тільки поляки, озброюючись фразою «цо нє дрого, то нє моцно», їдуть за дорогими, а отже, якісними покупками. Ми ж, українці, купуємо нічим не кращі товари, хоч, можливо, дещо і дешевше. Бо у кожній країні свої вимоги до якості продукції і свій рівень споживацької культури. Якщо у Німеччині будь-які похибки в інгредієнтах коштуватимуть виробнику величезного скандалу і можуть обернутися судовим позовом, то в пострадянських країнах, зокрема в Україні та Польщі, громадськість ще не вихована відстоювати свої споживацькі права, тож зіпсовану рибу в магазин не повернуть, бо «якось незручно».
І нехай уява не малює райдужних картинок про заморську ікру чорну — згадаймо Вольтера, який казав: «Рай там, де я». І хочеться, щоб тут, у цьому святому місці, було найтепліше і найзатишніше. Бо тільки тут найбільш безпечна їжа — та, що з бабусиної грядки, і найсолодше яблуко — з дідового саду. І сир найсмачніший, відігрітий маминими руками. Бо всюди, де нас нема, при нашій появі відразу змінюється на «там, де я є», а іноді «Тут були Вася + Галя».

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Учора був День пам’яті українських журналістів. Сьогодні поминаємо засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 17 років тому. А завтра? Завтра можуть бути «відспівані» в Україні друковані засоби масової інформації — газети, які нікому не продалися
Нещодавно головний спеціаліст сектору туризму департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації Станіслав Ольшевський виклав у «Фейсбуці» фотознімки із підписом «Осінній тихий Світязь». Човни на приколі і порожній пляж. Але так само неповторно красиве озеро, яке так полюбилося волинянам і не тільки
Відшуміло першовересневе свято. У всіх воно проходило по–різному. Шахтарський Нововолинськ, як завжди, був урочисто–піднесеним і охайним — скрізь виметено, причепурено, радують око квітучі клумби. Вже вдруге поспіль учні, педагоги, батьки ЗОШ №1 — колегіуму зібралися на новому спортивному майданчику зі штучним покриттям, який облаштовано зусиллями благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» та Нововолинської міської ради
Нещодавно як офіцер запасу проходив медичну комісію. В український військовий квиток вписали мою першу солдатську спеціальність – радіотелеграфіст (або щоб зрозуміліше, то це радист). Здобув я її за радянських часів, перед призовом в армію – весною 1982–го – у Луцькій радіошколі
Чиновники з Міністерства освіти обіцяють, що невдовзі українська школа якісно зміниться, стане більш демократичною, дружньою до дитини І початок цьому поклали уже нинішнього 1 вересня
У річницю вбивства журналіста Павла Шеремета під Міністерством внутрішніх справ у Києві активісти написали правоохоронцям нагадування про нерозкритий злочин, поставили свічки, повісили плакати. А коли медійники з камерами розійшлися, комунальники швидко все прибрали. Вони навіть змили з асфальту графіті «Хто вбив Павла?»
Без пафосу й перебільшення, це було моєю мрією. Хоча взагалі вважаю: бодай одного разу там мусить побувати кожен українець. Аби подякувати за мову «Кобзаря» і помолитися за вічний спочинок Тараса. А ще — пройтися хоч частиною того шляху з Успенської церкви у Каневі на високу Чернечу гору, яким несли перепоховувати прах Т.Г. Шевченка на своїх руках десятки жінок-плакальниць. А ми з редакційними колегами своє духовно-патріотичне паломництво до національного пророка приурочили Дню Незалежності України
Ще з перших зборів, які відбувалися за кілька місяців до того, як дитина мала йти до школи, я отримала цілком реальний привід заслужити імідж мами, якій щось не подобається
Комунальне підприємство «Ласка» пропонує провести вакцинацію домашніх тварин від сказу
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ