up-arrow
РЕЗОНАНС Архів рубрики

У Луцьку на день вимкнули світло – і вже катастрофа, а дехто і досі живе без електрики роками...

title
У вівторок життєдіяльність середмістя обласного центру Волині була паралізована через пожежу на електропідстанції: не їздили тролейбуси, не працювали магазини, кафе, банки. Розкажіть, а в які непередбачувані обставини потрапляли ви, коли не ставало світла, і як їх долали? Що маєте вдома на випадок, коли зникне електроенергія?

Любомир ВАЛІХНОВСЬКИЙ,
завідувач хірургічного відділення Турійської центральної районної лікарні, заслужений лікар України
(смт Турійськ):

— Дуже резонне питання ви задали. Я — хірург, і уявіть, що під час операції пропало світло. Якщо у лікарні і є генератор на такі випадки, то поки привезуть електрика, поки він запустить механізм, хворий помре. Оскільки я маю великий стаж — 45 років, то навчився виходити із такої екстремальної ситуації. Чи біда, як кажуть, навчила, адже доводилося оперувати і при свічках. Отож, у мене є резервна автономна лампа, яка працює на двох акумуляторах. Вона дає на півгодини світло в операційну, і я не залежу від аварії на лінії електропередач. Років три–п'ять тому два рази ця лампа виручала, а по суті рятувала життя хворого, який лежав на операційному столі, коли зникало світло. І вдома для підстраховки маю лампу на акумуляторі, яку періодично підзаряджаю на випадок якщо не стане електроенергії. Але вдома — це не настільки нагальна проблема, а операційна — то святе.


Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
народний депутат України (м. Луцьк):

— Ще коли була депутатом міськради, знайомилася з роботою і станом нашої луцької «господарки». Якщо емоційно – сумна картина. Якщо раціонально – де контролюючі органи, де керівники, де всі, хто мав би нести відповідальність за стан комунального обладнання і безпеку людей? Перехід до нової системи господарювання у пострадянському часі, як на мене, найгірше позначився на державній економіці та міських комунальних господарствах. Застаріле обладнання потрібно міняти, модернізувати, а не латати роками. Тому як не складно, але слід інвестувати в ці сфери, вкладати великі кошти, шукати кращий досвід і думати наперед. А у нас все, як у приказці — «Якби знав, де впадеш, то соломки б підстелив». Щодо непередбачуваних обставин, в які потрапляла особисто, — мене ці ситуації якось оминали. Прикрощі мали «масштаби районного значення» — то кран, то каналізація. Зникало світло — рятувалася «дзвінком другу» — телефонувала чоловіку (усміхається).


Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років, керівник ДП «Волиньстандартметрологія»
(м. Луцьк):

— Удома нема ніяких засобів, крім свічки… А позавчора на роботі були серйозні проблеми. Пропав інтернет, світло – для нас то найбільша неприємність, оскільки всі прилади працюють від електрики. Розуміємо, що це форс–мажор: наслідки недавнього буревію, які, боюсь, ще будуть час від часу даватися взнаки. Бо шкоди електричним мережам нанесено чимало. Навіть у мене на очах із даху сусіднього будинку шифер зірвало, він полетів на дроти, це викликало замикання і вибило світло. Претензій ні до кого не висуваємо, хоча мусили простоювати, і через це компанія «Волиньстандартметрологія» понесла втрати. Такі ситуації – катастрофа для підприємств, адже кожна змарнована година – мінус у заробітках.


Віктор ШУМСЬКИЙ,
керівник господарства «Рать» (с. Ратнів Луцького району):

— Вдома ніяких запасів немає, а на підприємстві є. Маємо дизельні установки, бо вже не раз обпеклися на недолугості наших енергетиків. Якось у Ратневі не було світла (про це писала й газета «Волинь–нова»). Причина дрібна, але її ліквідовували півдня. Тоді у нас скисло 17 тонн молока, яке вилили. Дизель–генератори є на головних об’єктах, насамперед на фермах, де стоять дійні корови. Тепер принаймні вчасне доїння та охолодження молока забезпечено.


Марія АНДРУШКО,
заслужений журналіст України, лауреат обласної публіцистичної премії ім. Полікарпа Шафети, перший заступник директора філії «Волинська регіональна дирекція ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України»
(м. Луцьк):

— Якщо трапляється ситуація, коли зникає електроенергія, то показати себе має енергія людська — знайти вихід із ситуації, творчо помислити (усміхається). У мене був випадок, коли під час зйомок фільму «Чорний оксамит першого Богдана» (історія родини із села Ружин Турійського району, з якої походить чотири гетьмани запорізького козацтва, зокрема і Богдан Ружинський, його ще називають «першим» Богданом, а Хмельницького – «другим».Ред.).

Лише після вашого запитання задумався, що вдома немає навіть свічки на випадок, коли зникне електроенергія.

Потрібно було зробити так, щоб червоне тло переходило у чорне, і навпаки. Для цього ми мали підсвічувати червону тканину. Аж тут раптом зникає електроенергія. Треба було шукати вихід. Вирішили спробувати проробити цей прийом за допомогою свічки. Підсвітили тло нею — і вийшли унікальні кадри, кращі, ніж ті, які б зробили, використовуючи електрику! Так що зникнення світла ще й зіграло нам на руку.


Світлана ЗУСЬКО, багатодітна мати
(с. Ветли Любешівського району):

— У Луцьку на день вимкнули світло — і вже катастрофа, а ми роками живемо в екстремальних умовах, якщо вже мова про відключення струму. Справа в тому, що до нашого кутка, де вже є близько 20 новобудов, не підведена електролінія. Держава не має на це грошей. А ми самі тим більше таких коштів не зберемо, адже йдеться не про тисячі, а мільйон гривень. Те, що чоловіки заробляють, йде на будівництво, бо ж, крім хати, треба ще й господарські споруди звести.
Наша, зокрема, сім'я перебралася у новий дім два роки тому. Півроку ми жили при свічках. Потім добрі люди переноску позичили, то до школи підключилися. А згодом виклали 10 тисяч і свою переноску купили. Бо ж маємо у хаті уже два школярики. Треба, щоб хоч лампочки горіли, і можна було дітям вчитися — восени і взимку рано темніє. Так само і без холодильника важко обійтися, то періодично його включаємо. Але напруга така погана, що вже раз він згорів, довелося за ремонт заплатити 2 тисячі. Так само живуть і наші сусіди Марчики, у яких росте семеро дітей. Залишається надіятися, що знайдеться багатий спонсор і подарує нашій вулиці цивілізацію.


Володимир ГНЄУШЕВ,
кандидат технічних наук, доцент Національного університету водного господарства та природокористування, віце–президент Українського торфового товариства
(м. Рівне):

— Ситуація в Луцьку лише підтверджує відому тезу про те, наскільки ми беззахисні в енергетичному плані. Зі мною особисто не ставалося якихось непередбачуваних ситуацій, коли пропадало світло. В ліфті ніколи не застрявав, бо мешкаю у п'ятиповерховому будинку. Лише після вашого запитання задумався, що вдома немає навіть свічки на випадок, коли зникне електроенергія. Це свідчить про нашу непристосованість до життя в екстремальних ситуаціях, хоча в країні вже три роки йде війна.


Ростислав СЕМКІВ,
літературознавець, перекладач, виконувач обов'язків директора Українського інституту книги (м. Київ):

— Якихось особливих ексцесів не траплялося. Найприкріше, що сталося, коли зникла електроенергія, – не зміг попити кави, яка дає натхнення, а потрібно було писати. Гірше буває, коли час від часу пропадає інтернет, а мусиш передати якусь важливу інформацію. Оскільки живу у квартирі, то вдома на випадок, коли не стане світла, є лише набір свічок.


Андрій ТУРАК,
депутат Волинської обласної ради, керівник господарства ім. Шевченка (с. Угринів Горохівського району):

— У нас бувають такі випадки. Але маємо резервні підстанції, бо ж утримуємо молочні ферми. Не можна залишитися без електроенергії, коли потрібно запускати технологічний процес. Резервні підстанції у постійній готовності і ми їх залучаємо у випадку стихії чи якихось відключень. А вдома нічого не маю: кількаденних відключень світла не буває, трапляються хіба що на кілька годин. Але таке можна перетерпіти.


Василь ЧЕПЕЛЮК,
народний артист України (м. Луцьк):

— Я адаптований з дитинства до таких явищ, тому що «родом» із тих років, коли електроенергії взагалі не було на селі. Ми користувалися гасовою лампою, при якій виконувалась уся робота. У перший клас пішов у 1961 році, а світло у нашому селі провели лише у 1965–му. Уроки доводилось робити під каганець. Тому така ситуація мене абсолютно не лякає, крім того, маю освітлювальні прилади, які працюють від акумулятора. Ми живемо у неспокійний час, коли зовсім поруч, на кордоні з Білоруссю, проходять військові навчання, і потрібно бути готовим до всього. Хоча сьогодні, коли за вікном ХХІ століття, таке явище аж ніяк не можна вважати ознакою цивілізації. Ми залежні від електроенергії: день можемо витримати без неї, а коли відлік іде на кілька діб, то це справжня катастрофа для кожного.


Галина КАЖАН,
заслужена артистка України (м. Луцьк):

— Біда біду перебуде – одна згине, десять буде. Зникнення світла – то не велика катастрофа: головне, щоб людина живою залишилася, а все інше можна пережити… Пам’ятаю в 1990–х з «Марусею Чурай» їздили по волинських селах. А тоді вмикали світло тільки на час доїння корів. От якось у Великій Ведмежці Маневицького району під час вистави наш водій і за потреби звукорежисер Василь Никифорович Синюк почав мені щось активно показувати з-за куліс (а це вимкнули електроенергію). Якраз мала звучати фонограма, і, щоб врятувати ситуацію, Василь заспівав «Ой не ходи Грицю…». Я не змогла стриматись: лише відсміявшись, продовжила виставу далі… Моє дитинство пройшло при гасовій лампі, а коли з’явилася електрика – це було щось фантастичне. Тому я не роблю трагедії з того, що можна легко виправити.


Олена ГОНЧАРУК,
завідувач архіву
(смт Турійськ):

— Я – людина з позитивним мисленням і до всього ставлюся з гумором. Коли вимикають електроенергію, це, звичайно, неприємно, але, з іншого боку, з'являється час для себе. Пригадую, коли у дитинстві зникало світло, ми сідали і починали співати українських народних пісень. І було насправді дуже весело і по–домашньому затишно, бо ж робили це у колі сім'ї. А ще пам'ятаю, як моя бабуся завжди говорила: «Добре, що виключили світло, не треба нічого робити, то хоч телевізор подивимося». Вона, бідолашна, не знала, що він теж працює від електроенергії. Звичайно, добре, коли про непередбачувані ситуації повідомляють заздалегідь, тому що від цього страждають електроприлади. Ліхтарики — це все, що маю вдома на випадок зникнення світла.


Данило ПОШТАРУК,
заслужений діяч мистецтв України, директор-художній керівник Волинського обласного академічного театру ляльок
(м. Луцьк):

— Ляльковий театр розташований у центрі Луцька, але світло у вівторок у нас було, бо маємо підведену резервну електролінію. Це життєва необхідність для всіх театрів. Інакше може статись трагедія, якщо б раптом у залі погасло світло і почалась паніка. Взагалі кожен відповідальний керівник, гадаю, повинен подбати про резервні потужності на випадок вимкнення електрики. Щоправда, був трафунок у нашому театрі, коли одразу за головною вимкнулась і резервна лінія. Але тоді спрацював третій канал – акумулятори. Світло від них не таке яскраве, але ми змогли дограти виставу, а глядачі спокійно її додивитись.
У разі зникнення електрики удома маю ліхтар у мобільному телефоні. Натиснув кнопку – і можна спокійно піти на кухню, щоб запалити свічку, яка завжди лежить на одному і тому ж місці.

Бліц провели Катерина ЗУБЧУК, Кость ГАРБАРЧУК,
Сергій НАУМУК, Людмила ВЛАСЮК, Тамара ТРОФИМЧУК, Мирослава КОЗЮПА, Олег КРИШТОФ, Василь УЛІЦЬКИЙ. 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
18 липня відбулося урочисте засідання Кабінету Міністрів, присвячене 100-річчю уряду України, створеного 1917-го року Центральною Радою. А хто з прем’єрів періоду Незалежності у вас викликає найбільшу довіру?
157 тисяч євро у банку, до 10 автівок та стільки ж об’єктів нерухомості від Волині до столиці й Криму – і це ще не повний список усього, що офіційно задекларував екс–голова Господарського суду Рівненської області Вадим Торчинюк (на фото)
Про заклад «Innerspace», що розташований у самому серці обласного центру Волині, є відгуки в соціальних мережах як про чудове місце для творчих, працьовитих людей і прихильників спокою, затишку та гармонії. Втім, мало хто знає, що його відкрило подружжя переселенців із палаючого Сходу України – Марина та Кирило Ткачови (на фото)
Надія Шабатура з Любомля вчилася у Львівському педагогічному інституті разом із Богданом Сташинським, а її чоловік Іван грав із ним в одному оркестрі
У четвер, 6 липня, Палац культури Луцька був переповнений тими, кого називають віп–персонами. Найбагатші люди міста й області, керівники потужних підприємств, фірм, організацій прийшли на аукціон, щоб, придбавши ту чи іншу річ, зробити внесок у будівництво храму Миколая Чудотворця на Донеччині. Церкву вже почали зводити у місті Волноваха як частину українського гуманітарного центру. Ініціатори акції — Служба безпеки України та Українська православна церква Київського патріархату — вважають, що в умовах розколу між Сходом і Заходом це буде такий собі міст через прірву. Чесно кажучи, якщо до аукціону з цього приводу був певний скепсис, то після його закінчення віри в успіх справи побільшало. Адже на торгах за один вечір зібрали понад півмільйона гривень!
Меморіальний комплекс партизанської слави на Ківерцівщині, створений у 1960-х роках для увіковічення дій «червоних» партизанів і подальшого утвердження комуністичної ідеї, із здобуттям Україною державного суверенітету потребує нового наповнення та підходу
Страшна трагедія сталася минулого четверга в селі Поступель Ратнівського району. Від удару грозового розряду на пасовищі загинули 14-річна Ірина та 11-річний Сашко Ліхвани
Волинську Хатіко на ім’я Арі від бездомного життя врятував професійний рятувальник — працівник лісової пожежної охорони Ківерцівського держлісгоспу Андрій Матвіюк
Втім, більшість опитаних мешканців обласного центру вболівають за киян, але віддають перевагу гірникам
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ