up-arrow
РЕЗОНАНС Архів рубрики

Як не втратити для Волині цінний музей в урочищі Лопатень?

title
Меморіальний комплекс партизанської слави на Ківерцівщині, створений у 1960-х роках для увіковічення дій «червоних» партизанів і подальшого утвердження комуністичної ідеї, із здобуттям Україною державного суверенітету потребує нового наповнення та підходу

Валерій МЕЛЬНИК,
заслужений журналіст України, член національних спілок журналістів та краєзнавців, лауреат премії ім. академіка Петра Тронька, ініціатор створення Музею лісу в урочищі Лопатень

За словом обов’язково має йти діло!
Зараз музей став такою валізою без ручки: викинути – жаль, а нести – незручно! А у зв’язку із прийняттям у нашій державі закону «Про засудження комуністичного та націонал–соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» існування меморіального комплексу, що в минулі роки пропагував діяльність спецзагону Дмитра Медведєва та інших партизанських загонів, головним завданням яких було, як свідчать нині розсекречені архіви, «разложение украинского националистического подполья», взагалі опинилося поза межами правового поля.

Десять років тому при заснуванні в урочищі Лопатень Музею лісу автор цих рядків запропонував діючий тут Музей партизанської слави трансформувати в Музей Руху опору на Волині під час Другої світової війни.

У той же час державні інтереси щодо кардинального поліпшення військово–патріотичного, природоохоронного, екологічного, лісівничого виховання однозначно застерігають від бездумної втрати цього унікального майданчика. Рішенням Ківерцівської районної ради № 8/21 від 08.09.2016 року, до речі, він уже перейменований в «Лопатенський історико–природничий музейний комплекс».

Яким же чином зберегти його для наступних поколінь, а головне – наповнити змістом, що активно працюватиме на патріотичне виховання молоді, а значить – і творення якісно кращої Української держави?
…Десять років тому при заснуванні в урочищі Лопатень Музею лісу автор цих рядків запропонував діючий тут Музей партизанської слави трансформувати в Музей Руху опору на Волині під час Другої світової війни. Ідея тоді так і не була сприйнята. На жаль, вивіска, що засвідчила початок цієї трансформації, з’явилася при вході у музей лише у 2017–му.
І це є лише початком тієї роботи, яку треба терміново провести для дослідження, написання і наступного меморіального відображення тут максимально правдивої історії нашого регіону. А вона пов’язана з боротьбою в роки Другої світової війни за вплив і владу на Волині чотирьох політичних сил – радянської, польської, німецької та української. Без правдивого відтворення дій кожної з цих сторін «Музейний комплекс» так і залишиться засобом пропагандивної дії з позицій «найдемократичнішої у світі держави – СРСР». Котра, як відомо нині, під прикриттям блискучої пропаганди «боротьби за світле майбутнє радянської людини» умудрилася вкласти у сиру землю чи репресувати десятки мільйонів своїх же громадян. У тому числі – й сотні тисяч волинян…
Це потребує трансформації залишків колишньої «партизанської» експозиції, що донині збереглася на другому поверсі власне Лопатенського музею. Тут має змінитися сама подача інформації – від колишньої теми «табір Медведєва і Кузнецова» до майбутньої – «Український народ в боротьбі за свою волю і державність».
Але зміну експозиції слід робити без диктату політичних сил, які у наш меркантильний час під прикриттям «правильних» гасел і самі не проти були б посісти місце компартії. І так само одноосібно (як, втім, і без пояснення джерел свого фінансування!) керувати суспільством.
Правди, якою б гіркою вона не була – а не «державотворчої доцільності» – на моє глибоке переконання, слід дотримуватися при розробці та виготовленні нової експозиції Лопатенського музею. Треба нам нарешті навчитися говорити правду, а не, уподібнюючись комуністам, маніпулювати вигідною напівправдою. І, до речі, навчитися не втрачати свідомості від того, що десь в експозиції є маленький портрет якогось польського короля, російського царя чи Брежнєва.
І ще. Нині діючу в Лопатенському музеї «партизанську» експозицію можна критикувати до другого пришестя. Але чи зміниться вона без достатніх коштів, виділених спеціально на глибоке дослідження історії цього регіону та нову подачу зібраної інформації? Сумніваюсь!
Чим не точка прикладання зусиль для гуманітарного блоку Ківерцівської райдержадміністрації? З участю активістів вона, до речі, не так давно зробила обстеження музейного комплексу і вщент «рознесла» його ідеологічне спрямування. Але критика — це одне, а знайти фінанси, підготовлену, віддану музейній справі компетентну людину — це зовсім інше. Як і пошук достат- нього фінансового ресурсу, що «підпер» би необхідні зміни.
А будуть кошти — й історики з краєзнавцями, і досвідчені виконавці робіт у власне експозиції – знайдуться!

Щоб побачити і середньовічний майдан, і давню пасіку…
Водночас паралельно, на моє глибоке переконання, має відбутися широкоформатна трансформація усього існуючого історичного комплексу, що нині тримається на відданості улюбленій справі двох працівників, — в історико-лісівничо-природоохоронно-краєзнавчий.

Має бути створений історично-лісівничий скансен «Урочище Лопатень». Скансен – це музей просто неба, де можна оглянути старовинні споруди, познайомитися із життям минулих поколінь, відпочити, скуштувати страви національної кухні тощо.

Вважаю, що має бути створений історично-лісівничий скансен «Урочище Лопатень». Скансен – це музей просто неба, де можна оглянути старовинні споруди, познайомитися із життям минулих поколінь, відпочити, скуштувати страви національної кухні тощо.
У такому випадку це має бути лісівничий скансен, в якому до нині діючих Музею лісу та лісничівки з предметами побуту додадуться нові майданчики: лісова пасіка; майдан із усім необхідним (у мініатюрі) для видобування смоли та випалювання деревного вугілля, що в Середні віки йшли на експорт у Західну Європу; місце виготовлення різних лісових будівельних матеріалів (у тому числі й діючий ручний тартак, експозиція з виготовлення гонту, колотих дощок, бальків та ін.); терем мисливців; конюшня лісництва; майстерня з виготовлення саней, возів, бочок тощо.
Доречним також був би оформлений «під старовину» пункт продажу лісових товарів «Лісовичок», в якому можна було б замовити не лише продукцію підприємств ВОУЛМГ, а й вареники, каву, чай, лісовий мед тощо. До «Лісовичка» має примикати сучасний, належно оформлений рекреаційний пункт. А в перспективі — до Берестянського лісництва — і міні-готель.
Впевнений, що в комплекс має входити і відповідно оформлений міні-розсадник лісових культур, а також серія замкнутих радіальних історико-краєзнавчих, еколого-просвітницьких, лісівничих стежок. Крім того, для багатолюдних заходів в майбутньому виникне потреба відновити велику сцену.
Словом, роботи — нерозпочатий край. Але той, хто збудує скансен, без сумніву увійде в новітню історію Волині!
В перспективі після реалізації усього задуманого і переліченого скансен може стати одним із улюблених місць відпочинку волинян та гостей краю. При реалізації у запропонованому вигляді перший в Україні лісовий скансен у Лопатені, на моє глибоке переконання, має високий шанс стати надпотужним фактором при формуванні позитивного іміджу не лише волинських лісівників, а й усієї області.

Одним із об’єктів особливої зацікавленості є вже існуючий Музей лісу.

Пам’ятник червоним партизанам, які в роки Другої світової загинули у боротьбі з нацистами.

Реконструйована лісничівка минулого століття.

Про умови, в яких чимало волинян жили у воєнні роки, нагадує лісовий шпиталь в урочищі.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Чи стане Жиричівське родовище поліським клондайком?
25-річний спецназівець 3-го полку Вадим Довгорук, який втратив на війні під Дебальцевим ліву руку й обидві ноги, одружився. Його обраницею стала Ольга Сорока, медсестра Київського центру термічних травм
Кажуть, від радісного до сумного — один крок. Вчергове я переконався в цьому, коли нещодавно відвідав свої рідні Сереховичі, що в Старовижівському районі, з нагоди двох знакових подій, які свідчать про нову сторінку в житті села
«Кожен дзвінок на номер 101 – це іспит на професійність рятувальників, адже нам довірена така відповідальна роль – спасати життя і набуте добро». На цьому протягом нашої розмови не раз наголошував начальник Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області генерал-майор служби цивільного захисту Володимир Грушовінчук
Хто виграв, а хто програв від скандального повернення Міхеіла Саакашвілі в Україну?
Весільна подорож до Туреччини для молодого рівненського подружжя завершилася справжньою трагедією
Почути й побачити на власні очі голову Волинської обласної ради Ігоря Палицю прийшло багато журналістів. Навіть візит прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, з яким, як зізнався очільник громади краю, він у товариських стосунках, не викликав такого ажіотажу. Ігор Петрович продемонстрував свою майстерність оратора та вправне володіння головними азами риторики, коли на незручне запитання, щоб збити з пантелику співрозмовника, відповідав зустрічним запитанням
Її рідна мама закопала живцем одразу після народження
Молільниками були викладачі та студенти факультету романо-германської філології Східноєвропейського національного університету ім .Лесі Українки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ