up-arrow
РЕЗОНАНС Архів рубрики

Як не втратити для Волині цінний музей в урочищі Лопатень?

title
Меморіальний комплекс партизанської слави на Ківерцівщині, створений у 1960-х роках для увіковічення дій «червоних» партизанів і подальшого утвердження комуністичної ідеї, із здобуттям Україною державного суверенітету потребує нового наповнення та підходу

Валерій МЕЛЬНИК,
заслужений журналіст України, член національних спілок журналістів та краєзнавців, лауреат премії ім. академіка Петра Тронька, ініціатор створення Музею лісу в урочищі Лопатень

За словом обов’язково має йти діло!
Зараз музей став такою валізою без ручки: викинути – жаль, а нести – незручно! А у зв’язку із прийняттям у нашій державі закону «Про засудження комуністичного та націонал–соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» існування меморіального комплексу, що в минулі роки пропагував діяльність спецзагону Дмитра Медведєва та інших партизанських загонів, головним завданням яких було, як свідчать нині розсекречені архіви, «разложение украинского националистического подполья», взагалі опинилося поза межами правового поля.

Десять років тому при заснуванні в урочищі Лопатень Музею лісу автор цих рядків запропонував діючий тут Музей партизанської слави трансформувати в Музей Руху опору на Волині під час Другої світової війни.

У той же час державні інтереси щодо кардинального поліпшення військово–патріотичного, природоохоронного, екологічного, лісівничого виховання однозначно застерігають від бездумної втрати цього унікального майданчика. Рішенням Ківерцівської районної ради № 8/21 від 08.09.2016 року, до речі, він уже перейменований в «Лопатенський історико–природничий музейний комплекс».

Яким же чином зберегти його для наступних поколінь, а головне – наповнити змістом, що активно працюватиме на патріотичне виховання молоді, а значить – і творення якісно кращої Української держави?
…Десять років тому при заснуванні в урочищі Лопатень Музею лісу автор цих рядків запропонував діючий тут Музей партизанської слави трансформувати в Музей Руху опору на Волині під час Другої світової війни. Ідея тоді так і не була сприйнята. На жаль, вивіска, що засвідчила початок цієї трансформації, з’явилася при вході у музей лише у 2017–му.
І це є лише початком тієї роботи, яку треба терміново провести для дослідження, написання і наступного меморіального відображення тут максимально правдивої історії нашого регіону. А вона пов’язана з боротьбою в роки Другої світової війни за вплив і владу на Волині чотирьох політичних сил – радянської, польської, німецької та української. Без правдивого відтворення дій кожної з цих сторін «Музейний комплекс» так і залишиться засобом пропагандивної дії з позицій «найдемократичнішої у світі держави – СРСР». Котра, як відомо нині, під прикриттям блискучої пропаганди «боротьби за світле майбутнє радянської людини» умудрилася вкласти у сиру землю чи репресувати десятки мільйонів своїх же громадян. У тому числі – й сотні тисяч волинян…
Це потребує трансформації залишків колишньої «партизанської» експозиції, що донині збереглася на другому поверсі власне Лопатенського музею. Тут має змінитися сама подача інформації – від колишньої теми «табір Медведєва і Кузнецова» до майбутньої – «Український народ в боротьбі за свою волю і державність».
Але зміну експозиції слід робити без диктату політичних сил, які у наш меркантильний час під прикриттям «правильних» гасел і самі не проти були б посісти місце компартії. І так само одноосібно (як, втім, і без пояснення джерел свого фінансування!) керувати суспільством.
Правди, якою б гіркою вона не була – а не «державотворчої доцільності» – на моє глибоке переконання, слід дотримуватися при розробці та виготовленні нової експозиції Лопатенського музею. Треба нам нарешті навчитися говорити правду, а не, уподібнюючись комуністам, маніпулювати вигідною напівправдою. І, до речі, навчитися не втрачати свідомості від того, що десь в експозиції є маленький портрет якогось польського короля, російського царя чи Брежнєва.
І ще. Нині діючу в Лопатенському музеї «партизанську» експозицію можна критикувати до другого пришестя. Але чи зміниться вона без достатніх коштів, виділених спеціально на глибоке дослідження історії цього регіону та нову подачу зібраної інформації? Сумніваюсь!
Чим не точка прикладання зусиль для гуманітарного блоку Ківерцівської райдержадміністрації? З участю активістів вона, до речі, не так давно зробила обстеження музейного комплексу і вщент «рознесла» його ідеологічне спрямування. Але критика — це одне, а знайти фінанси, підготовлену, віддану музейній справі компетентну людину — це зовсім інше. Як і пошук достат- нього фінансового ресурсу, що «підпер» би необхідні зміни.
А будуть кошти — й історики з краєзнавцями, і досвідчені виконавці робіт у власне експозиції – знайдуться!

Щоб побачити і середньовічний майдан, і давню пасіку…
Водночас паралельно, на моє глибоке переконання, має відбутися широкоформатна трансформація усього існуючого історичного комплексу, що нині тримається на відданості улюбленій справі двох працівників, — в історико-лісівничо-природоохоронно-краєзнавчий.

Має бути створений історично-лісівничий скансен «Урочище Лопатень». Скансен – це музей просто неба, де можна оглянути старовинні споруди, познайомитися із життям минулих поколінь, відпочити, скуштувати страви національної кухні тощо.

Вважаю, що має бути створений історично-лісівничий скансен «Урочище Лопатень». Скансен – це музей просто неба, де можна оглянути старовинні споруди, познайомитися із життям минулих поколінь, відпочити, скуштувати страви національної кухні тощо.
У такому випадку це має бути лісівничий скансен, в якому до нині діючих Музею лісу та лісничівки з предметами побуту додадуться нові майданчики: лісова пасіка; майдан із усім необхідним (у мініатюрі) для видобування смоли та випалювання деревного вугілля, що в Середні віки йшли на експорт у Західну Європу; місце виготовлення різних лісових будівельних матеріалів (у тому числі й діючий ручний тартак, експозиція з виготовлення гонту, колотих дощок, бальків та ін.); терем мисливців; конюшня лісництва; майстерня з виготовлення саней, возів, бочок тощо.
Доречним також був би оформлений «під старовину» пункт продажу лісових товарів «Лісовичок», в якому можна було б замовити не лише продукцію підприємств ВОУЛМГ, а й вареники, каву, чай, лісовий мед тощо. До «Лісовичка» має примикати сучасний, належно оформлений рекреаційний пункт. А в перспективі — до Берестянського лісництва — і міні-готель.
Впевнений, що в комплекс має входити і відповідно оформлений міні-розсадник лісових культур, а також серія замкнутих радіальних історико-краєзнавчих, еколого-просвітницьких, лісівничих стежок. Крім того, для багатолюдних заходів в майбутньому виникне потреба відновити велику сцену.
Словом, роботи — нерозпочатий край. Але той, хто збудує скансен, без сумніву увійде в новітню історію Волині!
В перспективі після реалізації усього задуманого і переліченого скансен може стати одним із улюблених місць відпочинку волинян та гостей краю. При реалізації у запропонованому вигляді перший в Україні лісовий скансен у Лопатені, на моє глибоке переконання, має високий шанс стати надпотужним фактором при формуванні позитивного іміджу не лише волинських лісівників, а й усієї області.

Одним із об’єктів особливої зацікавленості є вже існуючий Музей лісу.

Пам’ятник червоним партизанам, які в роки Другої світової загинули у боротьбі з нацистами.

Реконструйована лісничівка минулого століття.

Про умови, в яких чимало волинян жили у воєнні роки, нагадує лісовий шпиталь в урочищі.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
18 липня відбулося урочисте засідання Кабінету Міністрів, присвячене 100-річчю уряду України, створеного 1917-го року Центральною Радою. А хто з прем’єрів періоду Незалежності у вас викликає найбільшу довіру?
157 тисяч євро у банку, до 10 автівок та стільки ж об’єктів нерухомості від Волині до столиці й Криму – і це ще не повний список усього, що офіційно задекларував екс–голова Господарського суду Рівненської області Вадим Торчинюк (на фото)
Про заклад «Innerspace», що розташований у самому серці обласного центру Волині, є відгуки в соціальних мережах як про чудове місце для творчих, працьовитих людей і прихильників спокою, затишку та гармонії. Втім, мало хто знає, що його відкрило подружжя переселенців із палаючого Сходу України – Марина та Кирило Ткачови (на фото)
Надія Шабатура з Любомля вчилася у Львівському педагогічному інституті разом із Богданом Сташинським, а її чоловік Іван грав із ним в одному оркестрі
У четвер, 6 липня, Палац культури Луцька був переповнений тими, кого називають віп–персонами. Найбагатші люди міста й області, керівники потужних підприємств, фірм, організацій прийшли на аукціон, щоб, придбавши ту чи іншу річ, зробити внесок у будівництво храму Миколая Чудотворця на Донеччині. Церкву вже почали зводити у місті Волноваха як частину українського гуманітарного центру. Ініціатори акції — Служба безпеки України та Українська православна церква Київського патріархату — вважають, що в умовах розколу між Сходом і Заходом це буде такий собі міст через прірву. Чесно кажучи, якщо до аукціону з цього приводу був певний скепсис, то після його закінчення віри в успіх справи побільшало. Адже на торгах за один вечір зібрали понад півмільйона гривень!
У вівторок життєдіяльність середмістя обласного центру Волині була паралізована через пожежу на електропідстанції: не їздили тролейбуси, не працювали магазини, кафе, банки. Розкажіть, а в які непередбачувані обставини потрапляли ви, коли не ставало світла, і як їх долали? Що маєте вдома на випадок, коли зникне електроенергія?
Страшна трагедія сталася минулого четверга в селі Поступель Ратнівського району. Від удару грозового розряду на пасовищі загинули 14-річна Ірина та 11-річний Сашко Ліхвани
Волинську Хатіко на ім’я Арі від бездомного життя врятував професійний рятувальник — працівник лісової пожежної охорони Ківерцівського держлісгоспу Андрій Матвіюк
Втім, більшість опитаних мешканців обласного центру вболівають за киян, але віддають перевагу гірникам
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ