А може, вам до психіатра?

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

У цьому божевільному світі здорових небагато...
— Нещодавно до редакції зателефонувала читачка із Шацька, обурювалася, що душевнохвора жінка в селищі перелякала дитину. Запитувала, чому «ненормальних» не утримують у стаціонарах. Що відповісте?
— Це дуже характерне упередження. Ми звикли думати, що всі люди з психічними розладами мають лежати у стаціонарах. На Волині офіційно зареєстровано близько 25 тисяч таких хворих, а насправді поширеність психічних захворювань набагато більша. Ліжок у стаціонарах маємо приблизно 700, плюс ще кілька сотень місць у психоневрологічних інтернатах. От і рахуйте. Крім того, законодавство передбачає чіткі підстави для госпіталізації: це або добровільна згода, або підтверджена судом необхідність лікування.
— А як бути з тими, хто дошкуляє сусідам, оточуючим?

Отже, те, що людина не «стоїть» на обліку, — не ознака її психічного здоров’я. А той, хто звертається за допомогою до психіатрів, — зовсім не обов’язково божевільний чи слабоумний, швидше, навпаки, тверезомисляча людина.

— На вулицях західних міст ніхто не дивується, що поруч є люди з дивакуватою поведінкою. Доведеться і нам звикати. І звинувачувати психіатрів у бездіяльності не варто. Лікар сьогодні не може примусово госпіталізувати хворого, не одержавши доказів його небезпечної поведінки. Потрібно мати свідків, задокументований факт, місце, час надзвичайної події. Інакше через три доби доведеться пацієнта виписувати з лікарні. До того ж, примусово свої послуги психіатр може нав’язати лише хворим на тяжкі психічні розлади, до яких більшість наших проблемних співгромадян не «дотягують».
— Скільки волинян мають, на вашу думку, реальні проблеми із психічним здоров'ям? Кожен четвертий, п'ятий?
— На жаль, більше. Візьмімо для прикладу шизофренію. Згідно з епідеміологічними дослідженнями, від цієї недуги скрізь страждає приблизно один відсоток населення, незалежно від рівня розвитку країни, економічної, політичної ситуації. У Луцьку приблизно 200 тисяч жителів, отже, серед них — до двох тисяч хворих на шизофренію. А офіційно під наглядом лікарів не більше 700 осіб із таким діагнозом. Відомо, що загалом у поле зору психіатрів потрапляє всього половина хворих. Отже, те, що людина не «стоїть» на обліку, — не ознака її психічного здоров’я. А той, хто звертається за допомогою до психіатрів, — зовсім не обов’язково божевільний чи слабоумний, швидше, навпаки, тверезомисляча людина.
— Ігоре Федоровичу, люди з психічними розладами, кажуть, є навіть у Верховній Раді. Що думаєте з цього приводу?
— Один із критеріїв психічного здоров’я — високий рівень адаптації до існуючих суспільних умов. Якщо людина змогла зробити політичну кар’єру, її обрали у Верховну Раду, а я не здатний раціонально організувати власного життя, впорядкувати простір навколо себе, то в мене небагато підстав вважати себе «нормальнішим». Деякі з депутатів поводять себе ексцентрично, бо це подобається їхнім недалеким виборцям. Хоча, слід визнати, окремі види патології характеру (психопатії) сприяють політичному успіху, особливо в незрілих суспільствах та в часи бурхливих змін.

Не залишати хворих «за бортом»
— Дехто каже: «При чому тут психіатр, якщо у мене здають нерви?» Ще більше обурюються «хронічні пацієнти» сімейних лікарів, коли їм рекомендують звернутися до ваших колег.
— Це — теж результат хибних уявлень про психіатрію. Насправді прояви емоційної нестабільності, так звані нервові розлади, як і тілесні страждання, біль в тій чи іншій ділянці тіла, порушення функцій органів, що не знаходять інструментального підтвердження, не піддаються лікуванню, — серйозний привід звернутися до психіатра. У таких випадках грамотний сімейний лікар, невролог чи терапевт повинні запідозрити психосоматичний розлад. Приблизно 20 — 30 відсотків хронічних пацієнтів поліклінік і лікарень належать саме до цієї категорії хворих.
— Часто люди бояться звертатися до психіатра, бо це, мовляв, тавро на все життя.
— По-перше, інформація про лікування — конфіденційна. А по-друге, право на роботу, інші права людини не стільки залежать від перебування на обліку у психіатра, скільки від реального психічного стану особи. Крім того, законодавство обмежує підстави для психіатричного нагляду і його тривалість.
— Чи реально забезпечити усіх хворих ефективним амбулаторним лікуванням, чи не залишена частина цих людей напризволяще?
— Психіатрія сьогодні в Україні орієнтується на європейські норми, світову практику. Але, на жаль, у нас, на відміну від багатьох інших країн, ще не вирішені питання патронажної підтримки, соціального супроводу хворих із психічними розладами. А щодо якості амбулаторного лікування, то воно залежить і від доброзичливої опіки над пацієнтами, і від забезпечення ефективними сучасними препаратами, які дають змогу людям нормально жити, уникати загострень.
— Напевне, такі ліки не завжди хворим по кишені? Чи існують програми допомоги людям із психічними розладами?
— Урядові рішення передбачають допомогу з місцевих бюджетів багатьом категоріям хворих, але через брак коштів наші пацієнти часто залишаються поза увагою. Упродовж кількох років ми намагалися переконати владу в Луцьку, що людей із психічними захворюваннями не можна залишати «за бортом». І нарешті вдалося домогтися виділення у другому півріччі 66 тисяч гривень на ліки для них. Це — приблизно шоста частина від реальної потреби. Не завжди знаходяться кошти на забезпечення препаратами і в районах. Тим часом вартість лікування хворих, наприклад, із шизофренією може сягати кількох тисяч гривень на місяць.
— Яких змін очікуєте у роботі служби у зв'язку із реформуванням охорони здоров'я?
Очевидно, частину наших обов'язків буде перекладено на первинну ланку медицини. Уже сьогодні ставиться завдання, щоб сімейні лікарі опікувалися і психічним здоров'ям населення. Як проходитиме реформування психіатричної служби — нині відомо небагато. Але досвід сусідньої Польщі свідчить, що продумані зміни — на користь людям.