up-arrow
ПРОБЛЕМА Архів рубрики

«Треба пам'ятати: бурштин — не картопля, на другий рік не вродить…»

title
Тема чергового засідання в редакції «Волині-нової» була актуальною і гарячою: «Чия земля? Ціна питання»

Депутати Волинської обласної ради та експерти намагалися дати відповідь на такі запитання: хто повинен користуватися землею, в якій є корисні копалини? Чи мусять чиновники враховувати інтереси громад, роздаючи ділянки за межами населених пунктів? Доки органи місцевого самоврядування «хворітимуть» на кумівство та хабарництво при вирішенні земельних питань? Чи варто в Україні дозволити продаж земель сільгосппризначення?
Участь у прес–клубі взяли заступник голови обласної ради Роман Карпюк, голова тимчасової контрольної комісії обласної ради з питань земельних відносин Володимир Кучер, депутат обласної ради, директор ДП «Волиньторф» Іван Киричик, депутат обласної ради, заступник голови Люблинецької об’єднаної територіальної громади Юрій Поліщук, депутати обласної ради Валерій Діброва, Михайло Імберовський, Олександр Омельчук, Валентин Чернецький, Володимир Яренчук, заступник директора департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Юрченко, заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині Руслан Хомич, радник голови обласної ради Веніамін Туз та юрист Волинського відокремленого підрозділу «Центр реформ місцевого самоврядування» Андрій Погорілий. Модератор — начальник відділу прес–служби обласної ради Оксана Лукашук


Сергій Наумук
«Повинна бути абсолютна монополія держави на вилучення ділянок»

Оксана Лукашук:

— Два роки тому у цьому ж залі, коли ми обговорювали питання енергетичної безпеки, як використовувати альтернативні газу види палива, Іван Киричик заявив, що є проблема з виділенням землі для видобутку торфу. Чи щось змінилося відтоді? Пане Іване, чи вдалося вирішити це питання?

 

 

 

Землі з копалинами потрібно зарезервувати. Держава має проводити регулювання видобутку корисних копалин, надання спецдозволів.

Іван Киричик:

— На жаль, за три роки нічого фактично не зрушило з місця. В одній приватній розмові мені так і сказали, що землі не виділять. Хоча отримано ліцензії на видобуток торфу. Нам ставлять питання: чи є у вас в наявності техніка? Так, вона вже є останніх майже 40 років. Тобто, просто затягують проблему. За 25 років незалежності внесено стільки змін у Земельний кодекс, що землі, де є родовища, або розпайовані, або у чиїйсь власності. Вже йде мова про їхній продаж. Спочатку треба привести законодавство у відповідність до сучасних умов. На сьогоднішній день є Кодекс законів про надра, є Земельний кодекс, але вони не відповідають потребам часу, треба вносити зміни, спростити процедури, бо нині необхідно отримати погодження 10 —15 відомств.
Землі з копалинами потрібно зарезервувати. Держава має проводити регулювання видобутку корисних копалин, надання спецдозволів, і якщо понесла витрати на розвідку, то повинна мати й вигоду від видобутку.

Роман Карпюк:

— Волинська обласна рада вперше за час незалежності України вирішила навести порядок у видобутку корисних копалин. З чим ми зіткнулися? Отримавши законним шляхом ліцензії, КП «Волиньприродресурс» не може працювати, бо постійно блокують його роботу. Головне управління Держгеокадастру у Волинській області веде протизаконну діяльність. Адже за той час, поки видавалися ліцензії, були роздані землі, де є корисні копалини, і нині працівники комунального підприємства «Волиньприродресурс» відчувають втручання у їхню роботу навіть з боку державної адміністрації. Бо держава не врегулювала це питання.
ЗМІ проводять агітацію, щоб скасувати мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. Якщо це зроблять, то ділянки з копалинами можуть бути продані за безцінь .

Валерій Діброва:

— Усіма землями з корисними копалинами повинна управляти держава. Що свого часу сталося навколо Луцька? Наділи розпаювали і роздали, а тепер місто не має куди розвиватися. Треба прийняти закон, що у випадку суспільної необхідності держава повинна мати право вилучати ділянки із заміною на рівноцінну. Бо доходить до абсурдних ситуацій, коли до підприємства ведуть лінію електропередач і під кожну опору треба погодження від власників, котрі ні за які гроші не хочуть віддавати землю. Це ненормально. Має бути абсолютна монополія держави на вилучення ділянок.
Щодо виділення землі для «Волиньторфу», то вона — державна, нею керує Держгеокадастр. І питання треба вирішувати не на місцевому, а на загальноукраїнському рівні.

Володимир Кучер:

— Копалини — це не відновлювальні ресурси. Багато хто дивиться на торф чи бурштин, як на щось своє, на чому можна заробити грошей. Але бурштин — не картопля, на другий рік не вродить. На першому місці повинні стояти загальнодержавні інтереси, а вже потім — приватні. Щодо проблем комунального підприємства, то ситуація зміниться, якщо влада і відповідальність будуть сконцентровані в одних руках. Без реформи місцевого самоврядування нічого не вдіємо.

 

Олександр Омельчук:

— Питання щодо «Волиньторфу» зайшло в глухий кут, бо голова Волинської ОДА не хоче поставити підпис. Комісія, яку він посилає на підприємство, перевіряє, чи є техніка? Постає дилема: як досі видобували торф? Невже лопатами? Ресурс підприємства вичерпується, воно працює на залишках і з'являється проблема: чим опалюватимуть школи та садки наступного року? Окрім того, «Волиньторф» — бюджетоутворююче підприємство Маневиччини району. Якщо воно не перераховуватиме податки, то як виживатиме район?

 

Веніамін Туз:

— Насправді дуже мало приватних земель відведено під видобування бурштину: з 2581 гектара лише 172. Щодо решти треба звертатися до Держгеокадастру. З янтарем непроста ситуація. Хоча підпільно миють і в нас, але не в таких масштабах, як у Рівненській області. За мінімальними оцінками, маємо запасів бурштину на мільярди гривень. Тому треба, щоб КП «Волиньприродресурс» запрацювало. З видобутку копалин платять податки. Крім того, на бурштин є окрема рентна плата і немала. Бо там великі прибутки.

 

Валентин Чернецький:

— «Волиньторф» – це державне підприємство і держава виділяє землю, тому тут не має бути жодних перешкод. Все, що створює проблему для підприємства, лише приводить до здорожчання продукції. Не думаю, що тут справа конкретно у підписі голови ОДА, але може йдеться про його вплив. Треба спільно відстоювати позицію, щоб «Волиньторф» ефективно працювало і забезпечувало бюджетну сферу недорогим паливом.
Окрім бурштину, у нас в області є пісок, торф та мідь. Стосовно видобутку копалин я пропонував би, щоб місцевим жителям надавали оцінку екологічного впливу до початку робіт. Бо людям там жити і ростити дітей. Наприклад, на Ратнівщині високий рівень ґрунтових вод, а видобуток міді їх забруднюватиме.


«Залишився єдиний ресурс, який у країні ще не роздерибанили…»

Михайло Імберовський:

— Нам потрібно перш за все завершити процес децентралізації. А також прийняти закон, щоб землі за межами населених пунктів належали громадам. Бо нині один чиновник може віддати землю в оренду на 49 років людям з інших областей. Щодо кумівства та хабарництва, то громада повинна бути активною. Хочу похвалити жителів Ковеля. Бо якби ковельчани не приїхали на тимчасову комісію обласної ради, то ніхто й не знав би, що там відбувається.

 

 

Питання ринку землі – це питання безпеки держави, але сама вона нічого не робить для цієї безпеки… Коли селянин стане заможним, от тоді треба починати продавати землю, як це є в усьому світі.

Юрій Поліщук:

— Земля – єдиний ресурс, який не роздерибанили, але цей процес вже на підході. Стосовно інтересів громад, то існує Європейська хартія місцевого самоврядування, де одним із принципів проголошується повсюдність місцевого самоврядування. Не може влада громади не поширюватися на землі за межами населених пунктів. Маємо таке явище, як роздача земель за межами населених пунктів без відома громад, коли підпільно поза сільрадою оформляють ділянки на людей з інших районів.
Хочемо також звернутися в Держгеокадастр із проханням, щоб надалі повідомляли громади про таке виділення землі. Скажіть, як можна розробити стратегію розвитку, якщо громада не має землі, яка є одним із головних ресурсів? Функції розпорядження ділянками за межами населених пунктів треба передати місцевому самоврядуванню. Бо поки дозріє громадянське суспільство, то вже не буде чим розпоряджатися.

 

Володимир Яренчук:

— Коли проходило розпаювання, то люди не знали, як буде. Їм дали сінокоси та пасовища. І в багатьох селах на це погодилися, що буде громадське пасовище. Голова сільської ради повинен був оформити таку землю у комунальну власність. А так селяни залишилися без пасовища, бо воно перебуває у власності Держгеокадастру. Починаємо забувати про атовців. На область їм виділяють всього 200 га землі.

 

 

 

Андрій Погорілий:

— Нині на Волині маємо 20 об'єднаних територіальних громад, які помаленьку перебирають на себе майно та повноваження. Вони так само чекають від влади, коли стануть розпоряджатися землями за межами населених пунктів. Є два законопроекти з цього приводу. Один передбачає забрати повноваження в Держгеокадастру і передати громадам. Адже ця інституція поєднує дуже багато функцій. З одного боку це добре, а з іншого – у цьому багато ризиків. Бо Держгеокадастр може дати дозвіл на розробку проекту відведення, узгодити його, провести державну експертизу і врешті затвердити проект. Тобто весь процес формування земельної ділянки сконцентрований в одній інституції.
Інший законопроект вводить поняття просторового планування об’єднаних територіальних громад. Суть його в тому, що це буде містобудівний документ, де обумовлено планування не тільки в межах населеного пункту. Будь–яке відведення земель на території громади треба буде погоджувати з ОТГ. Бо нині немає жодного документа, який би передбачав згоду сільської ради.


«20 років тому 20 родин скупили всю промисловість. Тепер хочуть відібрати й останнє в селян»

Володимир Кучер:

— Враховуючи теперішню корупцію у земельній сфері, і не тільки, продаж сільськогосподарських земель нині не на часі. Ми прийдемо до ринку, як і в усіх цивілізованих країнах. Та для цього потрібні певні передумови. Найперше, це дотримання цивілізованих принципів зміни земельного законодавства. Колись дозріємо до того, що й земля з корисними копалинами буде продаватися.

 

 

Руслан Хомич:

— Свого часу у Литві землю продали за одну ніч. На ранок залишилися тільки болота та неугіддя. Аби нам не повторити їхніх помилок. Що треба зробити, аби запровадити ринок землі? Найперше — внести зміни у законодавство. Бо торгують землею навіть тепер. Скажімо, великі агрокомпанії обдзвонюють учасників АТО, аби ті написали заяви для отримання 2 гектарів для ведення особистого селянського господарства, а потім купують у них ці ділянки.
Чи зможуть придбати землю наші аграрії? Ні. Бо який банк дасть кредит на 30 років під 0,6 відсотка річних під заставу землі, як це є у Європі? Держава мала б викупити паї у людей, котрі хочуть їх продати. Я проти нинішнього запуску ринку землі у такому вигляді як є.

Валентин Чернецький:

— Має бути забезпечена можливість реалізації права власності на умовах, вигідних державі, власникам та бізнесу. Що далі затягуватимемо процес, то менше буде товару, за який держава зможе отримати кошти. Щораз більше невитребуваних паїв. Якщо весь час продовжувати мораторій, то ми ніколи не відкриємо ринок. Країна має готуватися до його відкриття. Закон потрібно прийняти зараз, а ринок ввести через два роки. Аби до цього були готові власники землі, бізнес, банки. Поки що ж ніхто над цим не замислюється.

 

Юрій Юрченко:

— Усі державні землі за межами населених пунктів продаються через аукціон. Якщо сільський голова не знає, що проходить аукціон, то тоді виникає запитання не до Головного управління Держгеокадастру, а до керівника громади. На сайті нашого департаменту є посилання на усі земельні аукціони Волині. Ми написали листи у кожен район, де йдеться про всі аукціони області на місяць наперед. Тому якщо хтось не знає, то це недопрацювання сільських голів.
Ринок землі, можливо, і доцільний, але при внесенні багатьох змін у законодавство, бо ми не бачимо подальшої долі цієї землі. Ми зверталися до профільного міністерства з пропозицією, щоб насамперед землі продавали орендарям. І щоб це були соціально зорієнтовані підприємства.

Михайло Імберовський:

— Питання ринку землі – це питання безпеки держави, але сама вона нічого не робить для цієї безпеки… Коли селянин стане заможним, от тоді треба починати продавати землю, як це є в усьому світі. Хочу нагадати, як 20 років тому 20 родин скупили всю промисловість, яка працює на олігархів. Зараз подібне хочуть протягти із землею. Якщо це трапиться, то постане питання щодо самого існування Української держави.

 

 

Валерій Діброва:

— Які умови треба виконати для запровадження ринку? Вважаю, що, по–перше, потрібно закінчити війну, по–друге, мінімізувати корупцію, по–третє, щоб економіка країна була на піднесенні. Бо нині на підйомі тільки аграрний сектор. У сучасних умовах категорично не можна запроваджувати ринок землі. Єдина галузь, яка дає валютні надходження, яка стабілізує економіку країни, — це аграрна. Запроваджуючи ринок, ми зруйнуємо існуючу систему сільськогосподарських відносин.

 

Під час прес-клубу було чимало дзвінків від читачів. Їхні запитання стосувалися роздачі земель за межами населених пунктів, зокрема села Широкого Горохівського району, де близько 50 гектарів віддали без відома громади; переведення ділянки у землі промислового призначення; видобутку бурштину на власній ділянці і навіть реституції земель.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
У Рівненській області вже кілька років поспіль гинуть «божі комахи». Пасічники Гощанського та Рівненського районів звинувачують у цьому київську агрофірму «Акріс Агро». Переконані, що та використовує шкідливі хімікати для обробітку полів
Нещодавно у «Фейсбуці» Інна Ройко написала про те, що «селом їздить авто, зупиняється біля кожного двору, спеціально навчені люди допитуються у селян, чи не проти вони, аби збудували ще два енергоблоки РАЕС». І прокоментувала це так: «О, який розгул демократії, при Януковичу такого не було»
Усім, хто потрапляє в медзаклади Рівненської області, одразу дають список ліків, які потрібно придбати. І це попри те, що установи щороку або самостійно закуповують медикаменти за бюджетні кошти, або отримують їх за державними програмами. Однак «безкоштовних», як запевняють медики, є тільки 6—8% від потреби, тому їх виділяють на невідкладну допомогу та малозабезпеченим
Навіть після встановлення невиліковного діагнозу важкохворі малюки, яких медицина вже не може врятувати, мають доживати віку в спеціалізованому закладі і відчувати мінімум страждань
Фермер Іван Капітонюк змушений був збути свою худобу через… заборгованість за здане молоко
У маршрутках та громадських закладах краю більше не повинна звучати російська кримінальна музика, тобто переважно шансон, а облдержадміністрація має припинити реєструвати статути релігійних громад, у першу чергу Української православної церкви, що належить до Московського патріархату. Такі рішення депутати ухвалили на минулій сесії Рівненської обласної ради
Так багато в нашому краї їх ще не було, і селяться ці гризуни біля людських обійсть
Таке нещастя спіткало родину Хомичів із села Столинські Смоляри Любомльського району. Люди залишилися без даху над головою
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ