up-arrow

Там, де Стохід з Прип’яттю обнявся (фото,відео)

title
Зібрав 21 команду з України та Білорусі фестиваль з екстремального водного туризму «Поліська регата-2017»

Сергій НАУМУК

Географія учасників: від Бреста до Києва
Цей захід уже став однією з візитівок Любешівщини, адже дуже добре популяризує і сам край, і його можливості, зокрема незайману природу. Цього року на перегони на байдарках зареєструвалася 21 команда. Позмагатися приїхали з Любешова, Луцька, Львова, Києва, Київської області, селища Люблинець Ковельського району, сіл Троянівка, що на Маневиччині, і Бучин Любешівського району. Фестиваль став міжнародним, адже вже не перший рік у ньому беруть участь білоруси. Цьогоріч сябри прислали чотири команди (з Бреста та Іванова). Ну і наша газета «Волинь-нова» вже традиційно виставила свій екіпаж у складі автора цих рядків та нашого читача Олександра Хомутовського, родом із села Загаї Горохівського району.
Після реєстрації відбулося жеребкування. Як завжди, ніхто не хотів стартувати першим (учасники перегонів вважають, що краще доганяти тих, хто попереду). №1 дістався команді «БТР» із села Троянівка у складі Ніни Ясюк та Івана Сопронюка. Команда газети «Волинь-нова» витягла №10.

Хвилююча мить жеребкування.

Команда "Волині-нової" стартує десятою.

Маршрут легким не буде!

Байдарка отримує власний номер.

У заплавах Прип’яті та Стоходу все так само, як було сотні й тисячі років тому.

Затим традиційне шикування учасників змагань. Побажати усім миру і злагоди, а екіпажам — успішного фінішу прийшли голова Любешівської райдержадміністрації Олег Кух, очільник Любешівської райради Петро Нагорний, керівник НПП «Прип’ять—Стохід» Олександр Сащук та директор обласного Центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» Володимир Новосад. Хвилиною мовчання присутні вшанували українців, полеглих у війні з Росією. Чимало працівників парку, в тому числі й директор Олександр Сащук, також брали участь в АТО.

Сергій Наумук та Олександр Хомутовський виходять на урочисте шикування команд.

До спуску на воду готові.

І ось найбільш хвилюючий момент — перед стартом. Звідусіль сиплються жарти, але хвилювання все-таки відчувається. Адже кожен хоче виступити якнайкраще. Та й Стохід із Прип’яттю щоразу інші. Правильно казали древні греки: двічі в одну річку не ввійдеш. Минулого року рівень води був дуже низький, багато рукавів просто зникли, а на Прип’яті траплялися мілини (!). Нині ж води побільшало, хоча не настільки, як це було років п’ять тому.
Ось стартує і команда газети «Волинь-нова». Через якийсь час попереду бачимо суперників. Вони маячать перед нами на довгих плесах річки, але зникають на поворотах. Невдовзі обганяємо дві байдарки. Але й нас випереджають два сильніші екіпажі. Навкруги дика природа, але тим і прекрасна. Досі не минає зачудування від розповідей колишнього працівника НПП «Прип’ять—Стохід» Івана Чесака про Нідерланди, куди їздили співробітники парку для обміну досвідом. Так от, у Країні тюльпанів у скверах виставляють колонки, звідки час від часу лунає спів пташок, бо пернатих уже майже не залишилося. А гедзів там… розводять у вуликах, аби вони не вимерли, для вирощування очерету спеціально затоплюють поля. Після такої інформації стає зрозумілішим неймовірне замилування іноземців нашою природою. Адже у заплавах Прип’яті та Стоходу все так само, як було сотні й тисячі років тому.

Регата розпочалась!

Микола Ясюк підбадьорював учасників змагань жартами.

Точний час старту команди "Волині-нової" - 12 годин 01 хвилина.

Краєвиди парку чудово доповнювали байдарки.

Орієнтування навколо хати баби Ольги
Наближаємося до урочища Попівка. Чуємо, хтось гукає: «Діма! Діма!» Вже зблизька розуміємо, що це команди «Маневичі» та «БТР» (обидві із села Троянівка). Іван Сопронюк та Дмитро Оліщук побігли шукати контрольні точки, і тривалий час хлопців немає. Пізніше стало відомо, що замість кількасот метрів вони пробігли кілька кілометрів. Це, звісно, й позначилося на загальному результаті.
Аби відмітити останню контрольну точку, підходимо байдаркою просто під хату Ольги Токарчук. Ця жінка самотньо живе на хуторі, від якого до найближчого села кілька кілометрів. Просто до хати від русла річки в очереті веде вузький прохід для човна. За кілька метрів у воді пліт із «воротами», пройшовши через які, пристаємо до берега. Для мого напарника це все у дивовижу, бо ні подібних місцин він не бачив, ані на байдарці не сидів. А тут доводиться ще й за результат змагатися. Вікно у веранді баби Ольги завішене рядниною, а при вході в землю ввіткнуті вила-трійчата. Чую неголосну розмову. Видно, до хуторянки прийшов хтось у гості. Вирішую не турбувати людей і біжу з того боку хати, де немає вікон. Знаходжу останню контрольну точку і тією ж дорогою повертаюся до байдарки. Розмова між господинею та її гостем чи гостею триває. Дарма, що навколо хати бігають «змагуни» і щось шукають під старим кленом. Життя на хуторі тече неквапливо, як і в самій природі.
Поставивши відмітки на контрольному талоні, рушаємо далі. Стохід заходить у Бучинський ліс. Це наймальовничіша ділянка регати. Зо два роки тому на цьому відрізку ріки помітили порічки. Цього разу куштували смородину. Де вона взялася серед заболочених нетрів — загадка. Русло там в’ється поміж берегів, зарослих вільхами та чагарниками. Тут треба найбільше майстерності, аби не втрапити у кущі. Раз і з нами таке сталося. На черговому повороті, як мені здалося, течія закинула байдарку — і ми зачерпнули води. Підбадьорюю напарника, а Олександр Хомутовський каже, що це він недобре вперся веслом. Озираюся і бачу, що його весло за два метри від корми стирчить із річки. Задом наперед відпливаємо і щасливо виплутуємося з пригоди.
На середині дистанції було найважче. Здавалося, що Бучинський ліс не закінчиться ніколи. Хоча погода нам сприяла: на початку запливу хмарилося, потім іноді прозирало сонце, але не було спекотно, як наступного дня.
І ось нарешті виходимо у місце злиття річок — туди, де Стохід обнявся із Прип’яттю. Здавалося, тут уже неможливо заблудитися, адже біля Сваловичів бував не один раз. Та все-таки нам «вдалося» збитися з курсу. Бачу на березі чиюсь дачу та вагончик, обшитий деревом. Ясно, що повернули не туди. Дзвоню організаторам, і співробітник НПП «Прип’ять—Стохід» Василь Корець підказує дорогу. Гребемо через зарослі і невдовзі виходимо на головне русло. Останній ривок перед фінішем — і довгоочікуваний відпочинок.

Запекла боротьба перед фінішем першого етапу.

Ще мить і берег!

Байдарки також відпочивають.
Але не всі фінішували так легко. Команда «Брати ріки» після зони орієнтування у якомусь із рукавів узяла праворуч.
— Ми йшли Рівненською областю. Довелося більше нести байдарку, аніж пливти. Тим каналом колись ходили, але він був такий зарослий, що нині це вже неможливо, — розповів Вадим Жук.
— Трохи втратили часу і на фініш зайшли з протилежного боку, проти течії, — додає його брат Віктор.
Проте хлопці показали бійцівський характер. Хоча заблукали, але боролися до кінця. Першого дня мали другий результат, а в загальному заліку здобули ІІІ місце.
Особливою подією на «Поліській регаті» є вечір проміжного фінішу у Сваловичах. Так би мовити ДУША фестивалю! Багаття, гітара, невимушена неформальна атмосфера, хороша компанія, особливий настрій! Як і раніше, піснями тішили троянівський сільський голова Микола Ясюк та Василь Корець. Гітара переходила від одного до другого, були у репертуарі й твори білоруською — для гостей із сусідньої країни. «Так! Так! Сюди варто завітати))))», — цей запис на сторінці НПП «Прип’ять—Стохід» у «Фейсбуці» цілком справедливий.

Чудовий вечір біля багаття.

Юшка поставила на ноги
Ранок наступного дня не віщував нічого хорошого — боліло все: руки–плечі–спина–прес–ноги. Але добра юшка від Миколи Римаря та Івана Чесака додала сил.

Починається другий день регати.
…На березі вже зібралися майже всі учасники перегонів. На другому етапі спочатку стартують найслабші, а лідери останніми. Так задумано для того, щоб на фініш команди приходили більш-менш разом. Отож стаємо на воду, Василь Корець відлічує останні секунди — і рушаємо вперед. На подив, другого дня греблося легше, аніж першого. За трохи обганяємо одну байдарку, потім іншу. Але й нам наступає на п'яти команда «Троянівка». Потім — іще кілька суперників. Два екіпажі випереджали нас тричі: блудили в плавнях і знову виходили на головне русло. Раз і ми вперлися в тупик, але я пригадав, що з нього повинен бути вузенький прохід на один човен. Так і сталося. Ми вийшли на головне русло, але двох суперників, які йшли одразу за нами, не помітили. Пізніше з’ясувалося, що цим прийомом таки обігнали їх.

Попередній етап подарував досвід, який необхідно використати.

Тактичні поради від Сергія Наумука.

Шлях до фінішу розпочався!

Важко, але гребти потрібно!

Потроху наближаємося до урочища Муравина, де розташована зона орієнтування. Збоку просто з очеретів проламується команда «Бам-2» з Любешова. Місцеві хлопці, вочевидь, знали якусь коротшу дорогу. Інакше чого б вони греблися через зарослі? Мерщій за ними, бо переконані, що любешівці не заблудять. «Бам-2» зникає за черговим поворотом, і коли ми теж повертаємо, то бачимо, що це тупик і їхня байдарка вже уткнулася носом в очерет. Невже хлопці заблукали? «Бам-2» активно розвертається, тому здогадуємось, що там є контрольна точка. Хлопці підтверджують, і ми знаходимо в очереті один КП.
Далі йдемо просто до Муравини і раптом помічаємо ліворуч іще один КП. Знайти решту три — справа часу. Зауважую, що цього року більше не тільки води, як уже говорилося, а й водяних лілій. На красиві квіти ми натрапляли дуже часто. Хоча якогось року я жадібно фотографував одну з нечисленних білих красунь.
Потроху наближаємося до Люб’язя. Недалеко попереду нас йдуть «Чугайстри». У складі команди подружжя — Олена та Роман Свиріпи з Люблинця Ковельського району. Вони рухаються до витоку річки з озера, а ми беремо до лівого берега. Звідси можна перенести байдарку через вузький перешийок і трохи виграти в часі. Так і робимо (скільки-то ми попомучилися, коли якогось разу заблудилися в зарослях, шукаючи цей шлях!). Відтак починаємо гребти через озеро. Згодом далеко праворуч помічаємо «Чугайстрів». Ми таки трохи скоротили дорогу, бо перетинаємо водойму впоперек, а не по діагоналі.
Вітер трохи зносить вправо, але перед фінішем викладаємося з усіх сил. На березі вирує людське море. Триває концерт, попереду змагання на дерев’яних човнах, нагородження, в якому візьме участь народний депутат України Ірина Констанкевич, але для учасників перегонів головне вже позаду. Чергова регата вже в минулому.
Зустрінемося знову?

Фінальний ривок!

Учасники змагань збираються на березі Люб'язя.

Олександр Хомутовський щиро радіє відзнаці.

Сергій Наумук - змучений і щасливий!

Бронзові призери регати - команда "Брати Ріки".

Першу та другу сходинки п'єдесталу розділили між собою любешівські команди "Бам-1" та "Бам-2".

 

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
«Верес» пропустив у матчі з ФК «Маріуполь», граючи в більшості
Лучани «підсіли» у другому таймі і пропустили під завісу зустрічі після рикошету від свого гравця
Чи треба відправляти у відставку Андрія Шевченка з поста головного тренера через те, що він не вивів національну збірну України на чемпіонат світу з футболу-2018, який відбудеться у Росії?
Такими словами тренер національної збірної України Андрій Шевченко охарактеризував поразку головної команди нашої країни в останньому матчі кваліфікаційного відбору, яка закрила перед «синьо-жовтими» двері Мундіалю-2018
Легенди йдуть мовчки. Віддавши більше двадцяти років улюбленому клубу, воротар київського «Динамо» Олександр Шовковський так і не вийшов на поле у складі своєї команди в останньому матчі прощального для його кар’єри 2016 року — ​програному поєдинку проти донецького «Шахтаря» — ​3:4
Збірна України зіграла вирішальний поєдинок у групі відбору до Чемпіонату світу-2018 зі збірною Хорватії
Гравці «Волині» привітали Альберта Шахова з днем народження сенсаційною перемогою над ФК «Полтава»
Буде оригінально, привертатиме увагу, а головне – відповідатиме змісту
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ