up-arrow

«Рятуємо галузь» чи набиваємо баблом власні кишені?

title
У Кабміні вже кілька місяців іде війна між міністром інфраструктури Володимиром Омеляном та керівником «Укрзалізниці» поляком Войцехом Балчуном. Міністр критикує іноземця за погану роботу, той парирує, що це упереджене ставлення, насправді результати є. Мої симпатії, як глядача, у цьому шоу на боці пана Омеляна. Ейфорія від так званих варягів в уряді минула разом із відходом від справ на Одещині Міхеіла Саакашвілі. Надто багато претензій накопичилося до топ-менеджерів підприємств типу «Укрзалізниці» чи «Укрпошти». Нові люди прийшли там до керма під гаслами «Рятуємо галузь». Натомість виглядає так, що рятують вони лише власні кишені: реформи директори розпочали із себе, встановивши місячну зарплату у… кілька сотень тисяч гривень!

Тамара ТРОФИМЧУК,
відповідальний секретар редакції
газети «Волинь–нова»

Поляк Войцех Балчун очолив «Укрзалізницю» навесні 2016 року, назвавши умовою платню у майже 470 тисяч гривень. Саме так, шановні читачі, це не помилка: послуги закордонного топ-менеджера обходяться підприємству щомісяця у 18 тисяч доларів! Він, бачите, керівник європейського рівня, у Польщі зробив економічне диво – вивів із кризи збиткову залізничну компанію PKP Cargo. Щоправда, після цього чомусь покинув бізнес і почав займатися рок-музикою. А потім на хвилі минулої слави приїхав в Україну, виграв конкурс, очолив «Укрзалізницю» і попросив «за труди» майже півмільйона щомісяця. В уряді чомусь на це пристали.
Спершу топ-менеджеру дали час на адаптацію. Місяць пішов на звикання до чужої країни, місяць – на розкачку і так далі. Через півроку почали звучати запитання: а де ж, власне, реформи? Де обіцяне економічне диво? Є великі доходи від вантажних перевезень? Ні. Аналітики кажуть про якусь плутанину з цифрами звітності, мовляв, підприємство подає одні результати, а в Міністерстві інфраструктури фігурують зовсім інші. Корупційні схеми теж ніде не поділися — про це заявляє Генеральна прокуратура. То, може, комфортнішими стали пасажирські поїзди? Де там! Недавно їздила потягом Ковель – Чернівці і можу засвідчити, що ніяких змін і близько немає. У вагонах все ті ж огидні радянські туалети, переповнені смердючі смітники і чомусь один пакетик цукру замість двох до склянки чаю за шість гривень.
Тож не дивно, що Балчуна почали критикувати, і першим це зробив міністр інфраструктури Володимир Омелян. На засіданнях Кабміну між ними часто виникають публічні перепалки. Прем’єр Володимир Гройсман у суперечках стає на сторону поляка. Але в Омеляна аргументів вистачає. «У цьому треба ставити крапку, — сказав він минулого тижня. — Одна з топ-5 подій «Укрзалізниці» — це випуск програми з продажу квитків для Iphone — вважається величезною перемогою. Я думаю, що це має бути не перемогою, а буденністю». Погоджуюся з міністром. У нас останнім часом з’явилась дивна мода пафосно рапортувати про дрібниці. Зроблять мінімум – і вже збирають прес-конференцію. Причому вітчизняні чиновники зловживають цим не менше. Приїдуть із рядовою перевіркою на Волинь і одразу кличуть журналістів. Напишіть, мовляв, як ми тут добре працюємо.
Тому у мене слово топ-менеджер уже викликає алергію. Оплата праці за європейськими стандартами в країні, яка воює, в якій розруха і половина населення за межею бідності — нерозумно і аморально. Тим більше, як бачимо, гроші ці люди не відпрацьовують. Нічого особливого не запроваджують, тільки скорочують штати і постійно підвищують тарифи. Але такий вихід із ситуації може знайти кожен із нас. І не треба запрошувати топ-менеджерів за 470 тисяч на місяць.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Старенький вентилятор ганяє гаряче повітря. Пробую сконцентруватися на роботі, але думки витають десь далеко. Хочеться в Антарктиду чи хоча б на берег якогось моря, озера, річки. Будь-куди, аби втекти від отої остогидлої африканської спеки, котра в останні тижні допікає українцям. А в червні, пригадується, літа не могли дочекатися. Було прохолодно як на цю пору, тож здавалося, що воно так і не розпочнеться.
Таке ставлення до людей похилого віку заповідав Господь. Але коли ми повні сил і здоров’я, то, на жаль, не задумуємося, якою буде наша старість
Щоразу, коли заходжу в під'їзд будинку, де живу, то мимохідь звертаю увагу на дошку оголошень, яких тут до вибору, до кольору. Хтось запрошує на роботу адміністратора-кадровика «порядну жіночку», інший пропонує «швидкі гроші» для налагодження своєї справи
Спека іноді провокує на геть нелогічні речі, як от на …примірку хутряної шуби
Для нас, сільських дітей 1970–1980-х років, літні канікули були дещо інакшими, ніж у теперішньої малечі. Вони асоціювалися з випасанням корови, прополюванням буряків, збором вишень (для себе і на продаж – у селі були пункти прийому цих ягід) тощо. А ще кожен із нас мріяв потрапити на… роботу. Може, комусь видасться дивним, але з четвертого(!) класу діти могли справді заробляти в колгоспі. А обліковець, як і належить, фіксував трудодні. Старшокласники записувалися на позмінку на тік і на збирання врожаю. Там непросто – спека, пил, швидкий темп, але бажання мати власні гроші, на які придбаєш те, що подобається, брали верх над усім
Від побутових травм не убезпечений ніхто. Цими вихідними втрапила в халепу і я – не помітила у густій траві невеличкої дощечки із чималим іржавим цвяхом, який, проколовши підошву взуття, уп’явся мені в ногу
Чомусь одні входять у наше життя легко, інших ми пропускаємо через сито випробувань і час. Одні йдуть безболісно, інших закарбовуємо на все життя. Варто пам’ятати тих людей, на яких хотіли бути схожими в дитинстві. Тим вартіснішою є наша вдячність сьогодні
Строга жінка-лікар взяла дерев'яну указку й попросила закрити ліве око долонею. Десь далеко в кутку просторого кабінету світилася таблиця для перевірки гостроти зору. Ще раніше у мене закрадалися підозри про якісь проблеми з очима, тому й прийшов на літніх канікулах з мамою у поліклініку до окуліста. Саме до цього спеціаліста чомусь завжди була найбільша черга, тож довелося години дві чекати під дверима
А ще до доброї справи залучив сина
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ