up-arrow

«Рятуємо галузь» чи набиваємо баблом власні кишені?

title
У Кабміні вже кілька місяців іде війна між міністром інфраструктури Володимиром Омеляном та керівником «Укрзалізниці» поляком Войцехом Балчуном. Міністр критикує іноземця за погану роботу, той парирує, що це упереджене ставлення, насправді результати є. Мої симпатії, як глядача, у цьому шоу на боці пана Омеляна. Ейфорія від так званих варягів в уряді минула разом із відходом від справ на Одещині Міхеіла Саакашвілі. Надто багато претензій накопичилося до топ-менеджерів підприємств типу «Укрзалізниці» чи «Укрпошти». Нові люди прийшли там до керма під гаслами «Рятуємо галузь». Натомість виглядає так, що рятують вони лише власні кишені: реформи директори розпочали із себе, встановивши місячну зарплату у… кілька сотень тисяч гривень!

Тамара ТРОФИМЧУК,
відповідальний секретар редакції
газети «Волинь–нова»

Поляк Войцех Балчун очолив «Укрзалізницю» навесні 2016 року, назвавши умовою платню у майже 470 тисяч гривень. Саме так, шановні читачі, це не помилка: послуги закордонного топ-менеджера обходяться підприємству щомісяця у 18 тисяч доларів! Він, бачите, керівник європейського рівня, у Польщі зробив економічне диво – вивів із кризи збиткову залізничну компанію PKP Cargo. Щоправда, після цього чомусь покинув бізнес і почав займатися рок-музикою. А потім на хвилі минулої слави приїхав в Україну, виграв конкурс, очолив «Укрзалізницю» і попросив «за труди» майже півмільйона щомісяця. В уряді чомусь на це пристали.
Спершу топ-менеджеру дали час на адаптацію. Місяць пішов на звикання до чужої країни, місяць – на розкачку і так далі. Через півроку почали звучати запитання: а де ж, власне, реформи? Де обіцяне економічне диво? Є великі доходи від вантажних перевезень? Ні. Аналітики кажуть про якусь плутанину з цифрами звітності, мовляв, підприємство подає одні результати, а в Міністерстві інфраструктури фігурують зовсім інші. Корупційні схеми теж ніде не поділися — про це заявляє Генеральна прокуратура. То, може, комфортнішими стали пасажирські поїзди? Де там! Недавно їздила потягом Ковель – Чернівці і можу засвідчити, що ніяких змін і близько немає. У вагонах все ті ж огидні радянські туалети, переповнені смердючі смітники і чомусь один пакетик цукру замість двох до склянки чаю за шість гривень.
Тож не дивно, що Балчуна почали критикувати, і першим це зробив міністр інфраструктури Володимир Омелян. На засіданнях Кабміну між ними часто виникають публічні перепалки. Прем’єр Володимир Гройсман у суперечках стає на сторону поляка. Але в Омеляна аргументів вистачає. «У цьому треба ставити крапку, — сказав він минулого тижня. — Одна з топ-5 подій «Укрзалізниці» — це випуск програми з продажу квитків для Iphone — вважається величезною перемогою. Я думаю, що це має бути не перемогою, а буденністю». Погоджуюся з міністром. У нас останнім часом з’явилась дивна мода пафосно рапортувати про дрібниці. Зроблять мінімум – і вже збирають прес-конференцію. Причому вітчизняні чиновники зловживають цим не менше. Приїдуть із рядовою перевіркою на Волинь і одразу кличуть журналістів. Напишіть, мовляв, як ми тут добре працюємо.
Тому у мене слово топ-менеджер уже викликає алергію. Оплата праці за європейськими стандартами в країні, яка воює, в якій розруха і половина населення за межею бідності — нерозумно і аморально. Тим більше, як бачимо, гроші ці люди не відпрацьовують. Нічого особливого не запроваджують, тільки скорочують штати і постійно підвищують тарифи. Але такий вихід із ситуації може знайти кожен із нас. І не треба запрошувати топ-менеджерів за 470 тисяч на місяць.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем
Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького
– Я знаю, навіщо вигадали домашні завдання: щоб батьків посварити з дітьми, – заявила моя молодша 7-річна донька-третьокласниця вже в перший тиждень нового навчального року
Дзвінкий хлоп’ячий голос, чимось схожий на голос мого онука, який також тут навчається, зненацька пролунав із відчиненого вікна Луцької гімназії № 21 і примусив спинитися. Спинитися посеред ранку, який нашіптував, що треба поспішати на роботу, посеред осені, яка вперто не хотіла відкривати тюбик із жовто-багряними фарбами й нагадувала про себе лиш вранішньою прохолодою й насупленим небом
На сторінках «Волині–нової» ми розпочали друкувати фантастичну повість нашого журналіста і відомого українського письменника Володимира Лиса про вчительку–інопланетянку із волинських Загорян. Прообразом цього населеного пункту є рідне село Володимира Савича — ​Згорани Любомльського району. Але в останні дні воно у нашій редакції на слуху не тільки завдяки «Щоденникам Ієрихар»
Нещодавно довелося їхати в Житомир. В інтернеті знайшов дані про рейс Нововолинськ — Запоріжжя від компанії Z-time, замовив квиток. Перетелефонував перевізнику, аби запитати, з якої платформи відправляється автобус. Дівчина-оператор повідомила, що на автостанцію не заїжджають, а зупиняються навпроти
Дорогою на роботу зустрічаю колишню сусідку. Зупиняюся і дивуюся, що жінка не впізнає мене, а коли просить «пару гривень» на хліб, – ще більше. Розповідає, що злодії вкрали гаманець із пенсією. Блукача і жебрака зустрінеш – не обходь, згадую давню мудрість, тож даю скільки можу і не вірю очам своїм…
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Сьогодні зранку гірники відокремленого підрозділу «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» відмовилися опускатися під землю, щоб добувати вугілля
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ