up-arrow

Чи зарадить травмованій нозі …реєстрація?

title
Від побутових травм не убезпечений ніхто. Цими вихідними втрапила в халепу і я – не помітила у густій траві невеличкої дощечки із чималим іржавим цвяхом, який, проколовши підошву взуття, уп’явся мені в ногу

Олена Харчук,
заступник відповідального секретаря газети «Волинь–нова»

Обробивши рану підручними засобами, поїхала у травмпункт Луцької міської клінічної лікарні. Однак там мене засмутили: зробити протиправцеву ін’єкцію нічим.
— А чи можу я десь придбати сироватку? – не втрачаю надії.
— На жаль, ні. Це державна програма. В аптеках вакцина не продається.
— Як же бути?
— Робіть сольові ванночки, – радить черговий травматолог, навіть не оглянувши рану.
Прикро, що в ХХІ столітті ми позбавлені елементарних досягнень цивілізації і, як і наші прабабусі сто років тому, мусимо покладатися на випадок: пощастить чи не пощастить? Залишається надіятися на Бога і на свій організм.
Що ж, дякую за пораду і прямую до виходу.
— Зачекайте, я вас зареєструю, – зупиняє мене лікар.
— А який сенс? Це чимось допоможе моїй нозі?
Він розводить руками.
Іду незареєстрована.
Дорогою зустрічаю давню подругу. Помітивши моє накульгування, розпитує, що сталося, вислуховує історію, натомість розповідає власну.
Якось суботнього ранку Наталці зателефонували з незнайомого номера. Чоловік, представившись працівником банку, повідомив, що на її рахунку «помічено підозрілий рух коштів», почав розпитувати, яку суму вона мала на картці і які останні операції проводила, коли ж дійшов до персональних даних, жінка остаточно переконалася, що має справу із шахраєм, і припинила розмову. Заспокоїлася, поговоривши зі справжнім представником фінансової установи, який запевнив, що її кошти на місці, однак порадив звернутися до правоохоронців.
Подзвонила на 102. Чергова записала адресу і сказала чекати дільничного.
— Коли ж він прийде?
— Найближчим часом, – почула відповідь.
День був змарнований. Планували зробити деякі покупки, провідати свекра, однак залишилися вдома. Ждали–ждали, та й жданики поїли, як мовиться. «Найближчий час» настав десь по десятій вечора – прийшов дільничний, розпитав про інцидент, оформив протокол. Підписуючи його, Наталка не втрималася від репліки:
— По суті, я звернулася в поліцію, щоб ви по свіжих слідах за номером телефону вирахували шахрая. Але ж за цілий день жертвами дурисвіта могли стати десятки людей, а сам він уже не раз поміняв СІМ–карту. То який сенс у цьому протоколі?
Відповідь її шокувала:
— Ми моніторимо ситуацію, тож мусимо фіксувати всі випадки…
Парадокс: одні замість лікувати – реєструють, другі замість захищати громадян від пройдисвітів — моніторять ситуацію… Ще інші – ті, що вище, – замість налагодити роботу відповідних відомств піаряться на телеканалах і видають елементарні речі за грандіозні досягнення.
Усе це щонайменше дивно. Однак коли стикаєшся із цим особисто, почуваєшся обдуреним і обікраденим. Бо, віддаючи щомісяця близько 20 відсотків свого заробітку у держказну, сподіваєшся, що маєш право, коли вряди–годи доведеться звертатися до тих, хто фінансується за рахунок того-таки бюджету, отримати необхідну тобі послугу, а не просто бути зареєстрованим…

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Старенький вентилятор ганяє гаряче повітря. Пробую сконцентруватися на роботі, але думки витають десь далеко. Хочеться в Антарктиду чи хоча б на берег якогось моря, озера, річки. Будь-куди, аби втекти від отої остогидлої африканської спеки, котра в останні тижні допікає українцям. А в червні, пригадується, літа не могли дочекатися. Було прохолодно як на цю пору, тож здавалося, що воно так і не розпочнеться.
Таке ставлення до людей похилого віку заповідав Господь. Але коли ми повні сил і здоров’я, то, на жаль, не задумуємося, якою буде наша старість
Щоразу, коли заходжу в під'їзд будинку, де живу, то мимохідь звертаю увагу на дошку оголошень, яких тут до вибору, до кольору. Хтось запрошує на роботу адміністратора-кадровика «порядну жіночку», інший пропонує «швидкі гроші» для налагодження своєї справи
Спека іноді провокує на геть нелогічні речі, як от на …примірку хутряної шуби
Для нас, сільських дітей 1970–1980-х років, літні канікули були дещо інакшими, ніж у теперішньої малечі. Вони асоціювалися з випасанням корови, прополюванням буряків, збором вишень (для себе і на продаж – у селі були пункти прийому цих ягід) тощо. А ще кожен із нас мріяв потрапити на… роботу. Може, комусь видасться дивним, але з четвертого(!) класу діти могли справді заробляти в колгоспі. А обліковець, як і належить, фіксував трудодні. Старшокласники записувалися на позмінку на тік і на збирання врожаю. Там непросто – спека, пил, швидкий темп, але бажання мати власні гроші, на які придбаєш те, що подобається, брали верх над усім
Чомусь одні входять у наше життя легко, інших ми пропускаємо через сито випробувань і час. Одні йдуть безболісно, інших закарбовуємо на все життя. Варто пам’ятати тих людей, на яких хотіли бути схожими в дитинстві. Тим вартіснішою є наша вдячність сьогодні
У Кабміні вже кілька місяців іде війна між міністром інфраструктури Володимиром Омеляном та керівником «Укрзалізниці» поляком Войцехом Балчуном. Міністр критикує іноземця за погану роботу, той парирує, що це упереджене ставлення, насправді результати є. Мої симпатії, як глядача, у цьому шоу на боці пана Омеляна. Ейфорія від так званих варягів в уряді минула разом із відходом від справ на Одещині Міхеіла Саакашвілі. Надто багато претензій накопичилося до топ-менеджерів підприємств типу «Укрзалізниці» чи «Укрпошти». Нові люди прийшли там до керма під гаслами «Рятуємо галузь». Натомість виглядає так, що рятують вони лише власні кишені: реформи директори розпочали із себе, встановивши місячну зарплату у… кілька сотень тисяч гривень!
Строга жінка-лікар взяла дерев'яну указку й попросила закрити ліве око долонею. Десь далеко в кутку просторого кабінету світилася таблиця для перевірки гостроти зору. Ще раніше у мене закрадалися підозри про якісь проблеми з очима, тому й прийшов на літніх канікулах з мамою у поліклініку до окуліста. Саме до цього спеціаліста чомусь завжди була найбільша черга, тож довелося години дві чекати під дверима
А ще до доброї справи залучив сина
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ