Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Футболка від онкохворого хлопчика — найдорожчий подарунок для солдата

Волинь-нова

Футболка від онкохворого хлопчика — найдорожчий подарунок для солдата

22–річний маневиччанин Юрій Шафета про запеклі бої за визволення українського сходу знає не з чужих слів. Він — контрактник. Савур–Могила, Вуглегірськ, Красний Луч, Сніжне… За цими назвами — відвага і героїзм, самопожертва і гіркий біль від втрати побратимів

Олена БИЧКОВА


19–ліття зустрів, визволяючи Савур–могилу
Про життя до війни Юра розповідає коротко: закінчив у Маневичах ЗОШ №2–гімназію, профліцей, здобув професію «столяр, верстатник дерево­обробних верстатів». З багатодітної сім’ї, має трьох старших сестер. Вісімнадцятирічним 4 жовтня 2013 року підписав контракт на військову службу, а 11–го вже приймав присягу.



Закінчуючи розмову, прощаючись, Юра раптом каже: — А ви знаєте, виговорився — і легше стало, як із психологом поговорив… Я ж щиро дякую йому і повторюю слова, вибиті на футболці, подарованій луцьким хлопчиком: «Повертайся додому живим!»




— Службу розпочав у Новограді–Волинському, що на Житомирщині, у 30–й ОМБ стрільцем–гранатометником, — вер­тається в минуле, тоді ще мирне, Юра. — Уперше почали навчати, як поводитись зі зброєю, лише на початку березня 2014–го. На Херсонщині ще двічі провели короткі навчання, та за військову науку найбільше завдячую Сулейману — товаришу Льосі із Луцька.
А вже у липні 2014–го їм повідомили: перекинуть у зону АТО, до Савур–Могили, де з червня точаться бої. Хлопці між собою перемовлялися: «Доведеться нелегко, ця стратегічна висота відома запеклими боями ще у 1943 році». Що ж насправді їх очікує, ніхто й уявити не міг.
У дорогу вирушили 27 липня — у день його народження. Ще зранку встиг прийняти вітання від рідних, повідомити, що незабаром зв’язку не буде, мовляв, «заїжджаємо в село, де мобільники «не ловлять», а ще гірко пожартувати: «Ну зараз мене привітають…».
Очевидці називають бої за Савур–Могилу артилерійським пеклом. Хаос був такий, що бойовики, бувало, викликали вогонь на себе. Своє 19–річчя Юра не забуде ніколи: «Обстріли велися зі Сніжного і Тореза, росіяни нещадно гатили із «градів» з території РФ. Ми просувались вперед під безперервним артобстрілом. А ще ворожі танки, БТР, палаюча підбита бронетехніка, стогін поранених, втрата бойових товаришів. Чесно кажучи, прощалися із життям».
На війні поняття часу відносне. Цей день був ніби вічність, і, здавалось, таке ж втомлене, як і хлопці, сонце ніколи не зайде за обрій. Юра розповідав і я бачила, як невимовно важко даються йому ці спогади, тремтять пальці рук, зривається голос…



«Яке це щастя — побачити товариша, якого вважав загиблим»
А потім був бій за село Степанівка, що поблизу Савур–Могили. Звільнивши, змогли перевести подих, підрахувати втрати.
— Дізнавшись, що вбито мого друга Вадима, довго не міг прийти до тями, — говорить мій співрозмовник. — Та дива таки трапляються, я в цьому впевнився, коли зустрів його в 2016–му на полігоні. Не міг повірити. Вадима врятували медики, а після госпіталю він знову в строю.
Траплялись і містичні випадки. Юра пригадує, як мали облаштуватись в одному з будинків у Степанівці, проте на подвір’ї чималий пес так завзято гавкав, що після оглядин вирішили обрати інше приміщення. Не пройшло і півгодини, як у той будинок поцілив снаряд.
— У селі затримались на декілька днів, — пригадує Юра. — Вже згодом дізнались, що бойовики, отримавши підкріплення, майже зрівняли це село із землею. І знову були загиблі з нашої бригади, дехто потрапив у полон.
А попереду — Красний Луч, Сніжне, три місяці в зоні бойових дій, коли не було жодного дня без пострілу. Згодом на бійців 30–ї ОМБ очікувала ротація, навчання на полігоні. За цей час Юра зміг підлікуватися, побувати у відпустці.
На початку 2015–го під час перебування на полігоні йому запропонували очолити відділення. Було чимало мобілізованих, серед яких і ті, кому за сорок.
— Вони ж мені в батьки годяться, — розповідає контрактник. — Думаю: хіба ж слухатимуться? Але командир заспокоїв: «Я їм сказав, що ти Савур–Могилу пройшов». Та на полігоні я частенько чув: «Синку, ти не вчи нас, ми все знаємо». Проте коли в зоні АТО потрапили під перший обстріл, то з тривогою запитували: «Що робити?»
Від Юри дізнаюсь, що означає слово «карман» — це коли колона техніки рухається дорогою, а її обстрілюють з трьох сторін. Бої за Вуглегірськ характеризували одним словом — «м’ясорубка». Разом із декількома бійцями хлопець добровольцем вирушив з міста на «Уралі» за пораненими. «Привезли близько двадцяти «трьохсотих», — пригадує він.
А 5 лютого контрактник сам отримав контузію: «Добре пам’ятаю, що вибіг з будинку десь о 10–й годині, а знайшли мене о сьомій вечора в іншому місці». Після лікування приїхав додому. Мамі ані слова, та вона побачила документи із госпіталю — і в сльози.
Продовжував службу на Яворівському полігоні, де контрактників навчали військові з Канади. У серпні того року Юрій Шафета нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».


Прямо у фронтових окопах збирали гроші для маленького патріота
Із червня 2016–го Юра знаходився поблизу села Гранітне на Донеччині. «Неподалік сіра зона, менш ніж за кілометр — сепаратисти», — розповідає боєць. — Облаштували бліндажі, укриття з мішків з піском, яких пішло декілька тисяч. Обстріли нині порідшали. Хлопці подбали про побут — їдальня, душова, пральна машинка. З радістю ласували домашніми смаколиками, які привозили волонтери. Вдячні їм і за малюнки від дітей. Запам’ятався лист від 9–річного хлопчика із Луцька, який також передав дві футболки, одна з них із написом «Повертайся додому живим!» Дізнавшись, що малюк онкохворий, бійці зібрали і надіслали йому гроші на лікування.
Слухаю, як Юра втішається, що, приїхавши у відпустку, особисто зможе привітати з днем народження батьків, а сама думаю: «Скільки ж випало на долю цього 22–річного хлопця!» Привертає увагу смугастий красень, якого побачила у Юри на телефоні. «Це мій улюбленець — кіт Васька, — з’являється усмішка на обличчі хлопця. — Живе майже рік з нами. А ще на блокпосту прижився кіт Філімон».
Закінчуючи розмову, прощаючись, Юра раптом каже:
— А ви знаєте, виговорився — і легше стало, як із психологом поговорив…
Я ж щиро дякую йому і повторюю слова, вибиті на футболці, подарованій луцьким хлопчиком: «Повертайся додому живим!»
...Згодом Юра зателефонував з передової:
— А ви знаєте, що є продовження тієї історії із подарованою мені футболкою онкохворим луцьким хлопчиком? У День вишиванки, будучи ще в Маневичах у відпустці, вирішив теж одягнути вишиту сорочку, проте подумав і обрав ту подаровану футболку із написом. На автостанції стояв разом із мамою, аж раптом біля нас зупинився легковик. Чую запитання водія, що вийшов із машини: «Де ти взяв цю футболку? Купив?» Розповів, як потрапив подарунок до мене, і на прохання незнайомця дав контактний телефон, щоб зв’язатися із рідними хлопчика. Згодом дізнався, що для лікування була перерахована значна сума коштів. Ці гроші знадобляться, адже юний лучанин продовжує лікуватися в Італії, на щастя, одужує. А благодійник побажав залишитись невідомим.
Схвильовано слухаю цю історію, і серце переповнюється почуттям гордості, що є такі люди, як Юра, як ось цей 9–річний юний патріот, і як щирий серцем незнайомець, котрий зробив пожертву.



Учасники АТО (зліва направо): Юрій Рибачук, Максим Прокопчук, Сергій Книш і герой нашої розповіді, до речі, у футболці з написом "Повертайся додому живим!" Юрій Шафета.

Telegram Channel