up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Футболка від онкохворого хлопчика — найдорожчий подарунок для солдата

title
22–річний маневиччанин Юрій Шафета про запеклі бої за визволення українського сходу знає не з чужих слів. Він — контрактник. Савур–Могила, Вуглегірськ, Красний Луч, Сніжне… За цими назвами — відвага і героїзм, самопожертва і гіркий біль від втрати побратимів

Олена БИЧКОВА

19–ліття зустрів, визволяючи Савур–могилу
Про життя до війни Юра розповідає коротко: закінчив у Маневичах ЗОШ №2–гімназію, профліцей, здобув професію «столяр, верстатник дерево­обробних верстатів». З багатодітної сім’ї, має трьох старших сестер. Вісімнадцятирічним 4 жовтня 2013 року підписав контракт на військову службу, а 11–го вже приймав присягу.

Закінчуючи розмову, прощаючись, Юра раптом каже: — А ви знаєте, виговорився — і легше стало, як із психологом поговорив… Я ж щиро дякую йому і повторюю слова, вибиті на футболці, подарованій луцьким хлопчиком: «Повертайся додому живим!»


— Службу розпочав у Новограді–Волинському, що на Житомирщині, у 30–й ОМБ стрільцем–гранатометником, — вер­тається в минуле, тоді ще мирне, Юра. — Уперше почали навчати, як поводитись зі зброєю, лише на початку березня 2014–го. На Херсонщині ще двічі провели короткі навчання, та за військову науку найбільше завдячую Сулейману — товаришу Льосі із Луцька.
А вже у липні 2014–го їм повідомили: перекинуть у зону АТО, до Савур–Могили, де з червня точаться бої. Хлопці між собою перемовлялися: «Доведеться нелегко, ця стратегічна висота відома запеклими боями ще у 1943 році». Що ж насправді їх очікує, ніхто й уявити не міг.
У дорогу вирушили 27 липня — у день його народження. Ще зранку встиг прийняти вітання від рідних, повідомити, що незабаром зв’язку не буде, мовляв, «заїжджаємо в село, де мобільники «не ловлять», а ще гірко пожартувати: «Ну зараз мене привітають…».
Очевидці називають бої за Савур–Могилу артилерійським пеклом. Хаос був такий, що бойовики, бувало, викликали вогонь на себе. Своє 19–річчя Юра не забуде ніколи: «Обстріли велися зі Сніжного і Тореза, росіяни нещадно гатили із «градів» з території РФ. Ми просувались вперед під безперервним артобстрілом. А ще ворожі танки, БТР, палаюча підбита бронетехніка, стогін поранених, втрата бойових товаришів. Чесно кажучи, прощалися із життям».
На війні поняття часу відносне. Цей день був ніби вічність, і, здавалось, таке ж втомлене, як і хлопці, сонце ніколи не зайде за обрій. Юра розповідав і я бачила, як невимовно важко даються йому ці спогади, тремтять пальці рук, зривається голос…


«Яке це щастя — побачити товариша, якого вважав загиблим»
А потім був бій за село Степанівка, що поблизу Савур–Могили. Звільнивши, змогли перевести подих, підрахувати втрати.
— Дізнавшись, що вбито мого друга Вадима, довго не міг прийти до тями, — говорить мій співрозмовник. — Та дива таки трапляються, я в цьому впевнився, коли зустрів його в 2016–му на полігоні. Не міг повірити. Вадима врятували медики, а після госпіталю він знову в строю.
Траплялись і містичні випадки. Юра пригадує, як мали облаштуватись в одному з будинків у Степанівці, проте на подвір’ї чималий пес так завзято гавкав, що після оглядин вирішили обрати інше приміщення. Не пройшло і півгодини, як у той будинок поцілив снаряд.
— У селі затримались на декілька днів, — пригадує Юра. — Вже згодом дізнались, що бойовики, отримавши підкріплення, майже зрівняли це село із землею. І знову були загиблі з нашої бригади, дехто потрапив у полон.
А попереду — Красний Луч, Сніжне, три місяці в зоні бойових дій, коли не було жодного дня без пострілу. Згодом на бійців 30–ї ОМБ очікувала ротація, навчання на полігоні. За цей час Юра зміг підлікуватися, побувати у відпустці.
На початку 2015–го під час перебування на полігоні йому запропонували очолити відділення. Було чимало мобілізованих, серед яких і ті, кому за сорок.
— Вони ж мені в батьки годяться, — розповідає контрактник. — Думаю: хіба ж слухатимуться? Але командир заспокоїв: «Я їм сказав, що ти Савур–Могилу пройшов». Та на полігоні я частенько чув: «Синку, ти не вчи нас, ми все знаємо». Проте коли в зоні АТО потрапили під перший обстріл, то з тривогою запитували: «Що робити?»
Від Юри дізнаюсь, що означає слово «карман» — це коли колона техніки рухається дорогою, а її обстрілюють з трьох сторін. Бої за Вуглегірськ характеризували одним словом — «м’ясорубка». Разом із декількома бійцями хлопець добровольцем вирушив з міста на «Уралі» за пораненими. «Привезли близько двадцяти «трьохсотих», — пригадує він.
А 5 лютого контрактник сам отримав контузію: «Добре пам’ятаю, що вибіг з будинку десь о 10–й годині, а знайшли мене о сьомій вечора в іншому місці». Після лікування приїхав додому. Мамі ані слова, та вона побачила документи із госпіталю — і в сльози.
Продовжував службу на Яворівському полігоні, де контрактників навчали військові з Канади. У серпні того року Юрій Шафета нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Прямо у фронтових окопах збирали гроші для маленького патріота
Із червня 2016–го Юра знаходився поблизу села Гранітне на Донеччині. «Неподалік сіра зона, менш ніж за кілометр — сепаратисти», — розповідає боєць. — Облаштували бліндажі, укриття з мішків з піском, яких пішло декілька тисяч. Обстріли нині порідшали. Хлопці подбали про побут — їдальня, душова, пральна машинка. З радістю ласували домашніми смаколиками, які привозили волонтери. Вдячні їм і за малюнки від дітей. Запам’ятався лист від 9–річного хлопчика із Луцька, який також передав дві футболки, одна з них із написом «Повертайся додому живим!» Дізнавшись, що малюк онкохворий, бійці зібрали і надіслали йому гроші на лікування.
Слухаю, як Юра втішається, що, приїхавши у відпустку, особисто зможе привітати з днем народження батьків, а сама думаю: «Скільки ж випало на долю цього 22–річного хлопця!» Привертає увагу смугастий красень, якого побачила у Юри на телефоні. «Це мій улюбленець — кіт Васька, — з’являється усмішка на обличчі хлопця. — Живе майже рік з нами. А ще на блокпосту прижився кіт Філімон».
Закінчуючи розмову, прощаючись, Юра раптом каже:
— А ви знаєте, виговорився — і легше стало, як із психологом поговорив…
Я ж щиро дякую йому і повторюю слова, вибиті на футболці, подарованій луцьким хлопчиком: «Повертайся додому живим!»
...Згодом Юра зателефонував з передової:
— А ви знаєте, що є продовження тієї історії із подарованою мені футболкою онкохворим луцьким хлопчиком? У День вишиванки, будучи ще в Маневичах у відпустці, вирішив теж одягнути вишиту сорочку, проте подумав і обрав ту подаровану футболку із написом. На автостанції стояв разом із мамою, аж раптом біля нас зупинився легковик. Чую запитання водія, що вийшов із машини: «Де ти взяв цю футболку? Купив?» Розповів, як потрапив подарунок до мене, і на прохання незнайомця дав контактний телефон, щоб зв’язатися із рідними хлопчика. Згодом дізнався, що для лікування була перерахована значна сума коштів. Ці гроші знадобляться, адже юний лучанин продовжує лікуватися в Італії, на щастя, одужує. А благодійник побажав залишитись невідомим.
Схвильовано слухаю цю історію, і серце переповнюється почуттям гордості, що є такі люди, як Юра, як ось цей 9–річний юний патріот, і як щирий серцем незнайомець, котрий зробив пожертву.

Учасники АТО (зліва направо): Юрій Рибачук, Максим Прокопчук, Сергій Книш і герой нашої розповіді, до речі, у футболці з написом "Повертайся додому живим!" Юрій Шафета.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Один із перших волинських рухівців — Степан Гаврилюк (на фото) — сьогодні, на свято Спаса, відзначає свій 75-літній ювілей
Учасник бойових дій російсько-японської війни, підполковник у відставці Віталій Литвинчук воював на Забайкальському фронті, вздовж і впоперек пройшов усю Монголію, а демобілізувавшись, ще чверть століття служив у Володимирі-Волинському в різних військових частинах. Незважаючи на поважний вік (у вересні фронтовик відзначатиме 90-річчя), він має відмінну пам’ять, читає без окулярів, майже не визнає ліків, а більше довіряє народній медицині й каже, що завдяки травам уникнув двох операцій
Минулої неділі на території Іваничівського району, у прикордонному селі Кречів, відбулися традиційні дні добросусідства «Кордон 835 Кречів—Крилів»
Хоч би скільки нам було літ, поки жива ненька — ми все ще діти і з далеких чи близьких світів наша дорога пролягатиме до батьківської хати. Разом зі своєю одногрупницею із селища Ратне Наталею Кацевич цієї літньої пори мандрую у райський куточок Ратнівщини, де проживає її 81–річна мама — Афанасія Лукашівна Лахтюк. 6 серпня ця чудова жінка, мудра, добра, розсудлива і надзвичайно працьовита, відзначила день народження
Як один день минуло півстоліття після закінчення Рожищенського зооветеринарного технікуму. 50 літ! Одним із моїх учителів був відомий на Волині фахівець ветеринарної медицини Микола Кузьмович Кузьмін. У ті далекі 1960-ті роки технікум (нині коледж) розміщувався в пристосованому двоповерховому приміщенні. Студенти жили в старих, розкиданих по всьому Рожищі гуртожитках, навіть колишніх солдатських казармах
Сільський агроном втілив мрію всього життя й відшукав своїх пращурів до десятого коліна
Учора керівник служби «Госпітальєри» отримала від нашої редакції заслужений приз — крилатий плуг. Це почесне звання — «Герой нашого часу» — Яні Зінкевич присвоїли читачі й передплатники газети у травні 2015 року як подяку за врятовані життя українських військовослужбовців. А цим найбільшим скарбом особисто медику–добровольцю завдячують понад дві сотні солдатів, тоді як створена нею медична служба загалом зберегла дві з половиною тисячі захисників Батьківщини
Давня східна мудрість гласить: «Кожна людина тобі не друг, кожна людина тобі не ворог, кожна людина тобі вчитель». Справді, від багатьох людей, які живуть поміж нас, можна багато чому навчитися. До таких особистостей належить родина старожилів Шуровських, котрі мешкають у Володимирі-Волинському на вулиці Поштовій
А ще до доброї справи залучив сина
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ