up-arrow
КУЛЬТУРА Архів рубрики

До Києва дійшло: хочеш «Оскара» – їдь у Лобачівку! (Відео)

title
Історію цього народного аматорського театру із Горохівщини кожен прийдешній рік неодмінно збагачує незабутньою подією. Скажімо, постановкою нового спектаклю чи успішними гастролями! А ось літо, що минає, запам’ятається колективові спершу несподіваною новиною, а потому — знайомством із співзасновниками студії Red Glass продюсером Яною Алтуховою, режисером Стасом Туренком і оператором Олександром Бойком, які приїхали зі столиці для пробних зйомок майбутнього повнометражного фільму про місцевий театр

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Звідкіля кінотворці дізналися про лобачівських митців, таланти яких шість років тому розгледів і не перестає шліфувати безкорисливою працею їхній односельчанин, про-відний актор Національного академічного драматичного театру імені Франка, народний артист України Петро Панчук? Якщо вірити, що випадковостей не буває, то і знайомство Яни Алтухової з дружиною Петра Панчука Людмилою, акторкою за професією, яка із задоволенням грає ролі і в сільському театрі, теж не було випадковим. Пані Людмила, знаний у столиці учитель танців, так само професійно робить багатьом знаменитостям масаж. За тими хвилинами здоров’я до неї прийшла і Яна. Доки лежала, розговорилася з масажисткою, а в якусь мить заслухалася розповіддю про те, як Петро Панчук, аби віддати данину синівської вдячності отчій землі, взявся відроджувати в рідному селі театр, як спішить до його акторів щоліта у місяць відпустки замість того, щоб відпочити десь на закордонних курортах. Щоб перевірити, як хлібороби вчать ролі, знаходить час приїхати у село і взимку.
— Почувши таку захопливу історію, я одразу ж на масажному столі прийняла рішення обов’язково зафільмувати її, — розповіла мені пані Яна, яка в Лобачівку приїхала через тиждень після розмови з Людмилою Панчук.

— Хай учаться бути і режисерами, — прокоментував Петро Панчук і задум щодо фільму, і свою скромну гордість за творчий труд односельців-хлібодарів.

Чи виправдалися сподівання, які намалювала її уява за розповіддю дружини корифея? Зі слів кінопрофі, вона дуже здивувалася, що «матеріал» (коштовний, наче діамант!) так довго лежить на видноті не помічений її колегами, тож, «аби його ніхто не взяв», поспішила на Волинь.
А потому вся знімальна група приємно чудувалася, побачивши, як на сцені сяють правдивістю очі самодіяльних акторів, як вони доброзичливо дають одне одному слушні поради і навіть на запитання метра Панчука висловлюють власні думки щодо точності рухів, влучності реплік, переконливості інтонації.
— Давно пора. Хай учаться бути і режисерами, — прокоментував Петро Панчук і задум щодо фільму, і свою скромну гордість за творчий труд односельців-хлібодарів.
Наразі кіногрупа Яни Алтухової готувала тизери. (Тизер — рекламне повідомлення у формі загадки, що містить частину інформації про продукт, але ніяк не називає його; зазвичай з’являється на ранньому етапі просування товару і служить для створення інтриги навколо нього. — Ред.) Після монтажу їх презентуватимуть на комерційних аукціонах або зніматимуть півторагодинний фільм за кошти Red Glass.
— Це крутий матеріал для дослідження, — резюмувала продюсер. — По нього з колегами знову планую приїхати цьогоріч у грудні, а наступного літа — аж на місяць, щоб від першої до фінальної хвилини побачити, як народжується сценічне дійство у виконанні талановитих землеробів і сільської інтелігенції.
Наразі епізоди із «Мини Мазайла» Миколи Куліша повторюють на репетиціях по п’ять годин на день керівник народного театру НД «Просвіта» села Лобачівка Андрій Корнейко, його син — майбутній режисер і вже актор Сергій (Мина Мазайло і Мокій), Світлана Шевчук (Мазайлиха), Людмила Панчук (Рина), Зоряна Бойчук (Тьотя Мотя), Настя Савчук (Уля), Юлія Смаль (Баронова–Козино), Богдан Квятковський (дядько Тарас).
…Упродовж трьох чудових днів у Лобачівці гості–кияни були в захопленні від краєвидів, приязності людей, смаку страв… Знімали ліс, поля, садки… І для історії, і для душі!

 А це відео від нашої газети – https://www.youtube.com/watch?v=lPaDFj9sz-o&t=413s :

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Раптово зупинилося серце відомого в Україні та світі художника, 57–річного Тараса Більчука з Рівненщини. Активний учасник Революції гідності не раз стояв на порозі смерті: під час першого розгону Майдану отримав струс мозку, а у страшні лютневі дні куля снайпера пробила ногу митця, коли він виносив поранених з вулиці Інститутської
Українське небо архітектор Мирослава Шундерук не ділить надвоє, хоч воно різне: на Волині повне блакитного сяйва, а на Донбасі з присмаком війни, просякнуте димом і порохом. Але цю землю чужою назвати не може, бо Донецьк розбудовувала українська молодь, яка хотіла жити у цій державі. Вона — архітектор із непростим творчим поглядом на навколишній світ. Глибокий сенс вбачає в історичній цінності міста. Є автором більше тисячі графічних малюнків архітектурних творінь. Виконання лише олівцем вирізняє її роботи із мистецького середовища
Так заявив Євген Галич, лідер гурту «О.Torvald» (учасник «Євробачення-2017»), на цьогорічному фестивалі патріотичного духу на Волині, що зібрав рекордну кількість глядачів – за 3 дні дійство відвідало 12 тисяч осіб (гості були навіть з Ізраїлю та Японії), перед якими виступило аж 60 гуртів
Людмила та Володимир Козачуки зі Смідина Старовижівського району поєднані не лише Господніми вузами, а й творчими. Він пише музику, разом із донькою Марією співає у сімейному дуеті «Сонячний дощ», популяризуючи вірші волинських авторів у жанрі співаної поезії. Вона — знаний майстер народної творчості, створює обереги — ляльки-мотанки, в які вкладає молитву і душу
Найстарша читачка бібліотеки села Коршовець, що в Луцькому районі, 79–річна Євгенія Опейда (на фото) з–поміж інших користувачів книгозбірні вирізняється тим, що її цікавить постать славетного гетьмана
Настоятель Свято-Михайлівського храму Української православної церкви села Бужанка Іваничівського району Петро Кубінський (на фото) «докопався» до пращурів аж у 1693 рік
Рівнянка Зоя Романова — одна з тих, хто вперто намагається конкурувати з індустрією машинної вишивки. Про свою роботу говорить із задоволенням, проте справжній захват у майстрині викликають українки, що вишивали сотні років тому
На Турійщині відгримів перший етнофестиваль «Єдина країна», організований переселенцями із Криму
А ще до доброї справи залучив сина
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ