up-arrow

Іспит гламуром

title
Спека іноді провокує на геть нелогічні речі, як от на …примірку хутряної шуби

Інна ПІЛЮК,
інженер прес-центру
ПрАТ «Волиньобленерго»

У той день мною керувала зовсім не турбота про те, який гламурний вигляд можу мати десь так у грудні-січні. Просто найближчим приміщенням до місця, де призначила зустріч і де було би хоч трохи прохолодно, виявився саме магазин хутра. Подумалося, що хвилин п’ятнадцять—двадцять, на які спізнювалася подруга, тут можна запросто «вбити». А ще на вітрині ледь не півметровими літерами красувалося заманливе «Знижки до 60 відсотків». Тож іду знайомитися, який він – розпродаж розкоші.
Але навіть при такій «халяві» я була єдиним відвідувачем закладу. І в холодний піт ледь не з порога мене кинуло не від роботи кондиціонера, а від першого цінника: шуба коштує 89 тисяч гривень (дотепер мучуся – чи це вже зі знижкою?)
Аби мимоволі округлені очі не видали здивування, єдине, що спонтанно спало на думку, це увімкнути режим «пані» і робити вигляд, що абсурдність такої ціни мене аж ніяк не бентежить. «Марку тримала» досить непогано. Задавала змістовні запитання, поволі походжала між пухнастими рядами, не гребувала і сфотографувати себе в хутрі. Через кілька хвилин уже знала, норкові шуби яких кольорів коштують дешевше, розрізняла відтінки графіт, ірис, сапфір чи навіть паломіно, тямила, що якась «лазерна пропітка» дублянки відштовхує воду.
Мозок працював, а очі не вірили самі собі: 52 000, 70 000, 94 000… Поміж репліками я наполегливо перетворювала ці суми в аналог вартості чогось практичного. Десять дитячих ліжок? Чотири корови? Три роки навчання у Києво-Могилянській академії на факультеті менеджменту?
За обрахунками непомітно дійшли до рядів, де мені мало би стати веселіше. «Мутонові шуби від десяти тисяч», — продавець не втомлювалася рекламувати товар. І тут настав мій внутрішній крах. Образ пані, яка готова викласти середньорічну зарплату волинян за одну шубу, вмить розсипався із брязкотом, ну геть як перли на мармурову підлогу. Я не знала, що таке отой дешевший мутон. Колір? Фасон? Модель? Вид хутра? Якщо так, то з кого? Я не знаю такої тварини – мутон!
На щастя, вимушені 15 хвилин гламуру добігали кінця. На прощання мені завбачливо пропонують залишити завдаток, якщо я зупинила свій вибір на чомусь і раптом не маю з собою необхідної суми. Тоді притримають товар на кілька днів. Аякже, попит на таку «дешевизну» ж ого-го!
Вдома найперше сідаю читати, що ж то за мутон. Вівця. Мій гламур згубила проста вівця, а точніше — оброблена формаліном овеча шерсть. Якщо по-простому — цигейка. Таку шубу мала моя тітка, а у вчителя була шапка з аналогічного матеріалу. Цікаво, а вони знали, що носили гламурний мутон, який здатен тепер провалити іспит на абсурдний гламур?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Учора був День пам’яті українських журналістів. Сьогодні поминаємо засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 17 років тому. А завтра? Завтра можуть бути «відспівані» в Україні друковані засоби масової інформації — газети, які нікому не продалися
Нещодавно головний спеціаліст сектору туризму департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації Станіслав Ольшевський виклав у «Фейсбуці» фотознімки із підписом «Осінній тихий Світязь». Човни на приколі і порожній пляж. Але так само неповторно красиве озеро, яке так полюбилося волинянам і не тільки
Відшуміло першовересневе свято. У всіх воно проходило по–різному. Шахтарський Нововолинськ, як завжди, був урочисто–піднесеним і охайним — скрізь виметено, причепурено, радують око квітучі клумби. Вже вдруге поспіль учні, педагоги, батьки ЗОШ №1 — колегіуму зібралися на новому спортивному майданчику зі штучним покриттям, який облаштовано зусиллями благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» та Нововолинської міської ради
Нещодавно як офіцер запасу проходив медичну комісію. В український військовий квиток вписали мою першу солдатську спеціальність – радіотелеграфіст (або щоб зрозуміліше, то це радист). Здобув я її за радянських часів, перед призовом в армію – весною 1982–го – у Луцькій радіошколі
Чиновники з Міністерства освіти обіцяють, що невдовзі українська школа якісно зміниться, стане більш демократичною, дружньою до дитини І початок цьому поклали уже нинішнього 1 вересня
У річницю вбивства журналіста Павла Шеремета під Міністерством внутрішніх справ у Києві активісти написали правоохоронцям нагадування про нерозкритий злочин, поставили свічки, повісили плакати. А коли медійники з камерами розійшлися, комунальники швидко все прибрали. Вони навіть змили з асфальту графіті «Хто вбив Павла?»
Без пафосу й перебільшення, це було моєю мрією. Хоча взагалі вважаю: бодай одного разу там мусить побувати кожен українець. Аби подякувати за мову «Кобзаря» і помолитися за вічний спочинок Тараса. А ще — пройтися хоч частиною того шляху з Успенської церкви у Каневі на високу Чернечу гору, яким несли перепоховувати прах Т.Г. Шевченка на своїх руках десятки жінок-плакальниць. А ми з редакційними колегами своє духовно-патріотичне паломництво до національного пророка приурочили Дню Незалежності України
Ще з перших зборів, які відбувалися за кілька місяців до того, як дитина мала йти до школи, я отримала цілком реальний привід заслужити імідж мами, якій щось не подобається
За два дні на «Іграх Нескорених» у Торонто, де змагаються військовослужбовці, які отримали поранення, Україна виборола повний комплект нагород: золоту, срібну і бронзову
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ