up-arrow

«Перед лицем сивого встань і вшануй…»

title
Таке ставлення до людей похилого віку заповідав Господь. Але коли ми повні сил і здоров’я, то, на жаль, не задумуємося, якою буде наша старість

Галина СВІТЛІКОВСЬКА,
заступник головного редактора газети «Волинь-нова»

Згорблена сухенька бабуся з важкою сумкою ніяк не може піднятися на високу сходинку тролейбуса. Перед нею зайшли хлопці спортивної статури, для яких вантаж старенької — як пір’їнка, але підсобити немічній пасажирці їм і на думку не спадає. Хтось із середини салону робить юнакам зауваження. Літня жінка–кондуктор вибухає обуренням:
— Вони за проїзд заплатили, а ця баба щодня по два рази на дачу і базар задурно курсує, не сидиться їй удома!
Нарешті двері тролейбуса зачиняються, винуватиця конфлікту мовчки віддихується, знеможено заплющивши очі.
— Не стійте тут, людям виходити треба!
— Я зараз, хутенько, — із трудом знов береться за непідйомну торбу бабуся. — Тож кабачки вродили, огірки, яблука, гріх, щоб пропадало…
Може, самотня і, цілком ймовірно, рахує копійки до наступної пенсії. А можливо, має родину і зовсім не від голодної смерті рятується тими «овочевими рейсами»? Вона — представниця бідового старшого покоління, в крові якого — ощадливість, яке з ніг упаде, але не дасть добру пропасти, змарнуватися.
У тих, кому нині за 80, дитинство обпалене війною й післявоєнними бідами. У більшості — трудовий стаж із підліткового віку: на заводі, у колгоспі на фермі чи на буряках. Цілий вік трудилися, відкладали зароблене на чорний день, ховали на полицю в шафі дорожчі хустини: «Мені й у ситцевій добре…» Гарували, дбали, себе не шкодували, здається, і не жили, а все чекали, що стане колись легше. Роки пройшли, вичерпався запас сил, старість обклала хворобами. І змиритися з цим трудно.
Дивилася на зневажену стару жінку в тролейбусі й бачила свою 87-літню маму, яка після перенесеного інсульту щодня бідкається: «Та як же можна лежати й нічого не робити?..» То вимагала купити хоч якесь порося, аби хлів не стояв порожнім, то просила принести «на пробу» колосок пшениці: «Осиплеться, а вам не спішно…» Спасибі голові місцевого сільгосппідприємства Миколі Шпаку, який бабусині тривоги сприймає з розумінням, щороку без нагадувань виділяє комбайн, аби змолотити її нивку. Мама молиться за його здоров'я, бо було на її віку голів багато і різних, але на таких, щоб просту людину шанували, щастило селу не часто. Тепер є час згадувати, а пам'ять зберегла, як найбільший скарб, кожен вияв уваги, кожне добре слово, кожну мить радості.
Їм треба небагато. Бачила, як просвітліло обличчя тієї старенької лучанки, якій врешті-решт хлопчик-підліток запропонував присісти. Як вона хотіла віддячити йому за це стиглими паперівками, вибирала найкращі, «бо ж дрібні й ще зеленуваті»…
Малими горнемося ми до своїх бабусь і дідусів, зазираючи їхніми очима в минуле. А коли стають старими батьки, тоді задумуємося над власним майбутнім. Бо ж ніхто не відміняв вічного закону кругообігу добра і любові: скільки віддасиш — стільки й сам одержиш на схилі літ. «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре», — каже Біблія про те, що готуватися до старості треба змолоду. На жаль, у суєті буднів забуваємо цю просту істину.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Учора був День пам’яті українських журналістів. Сьогодні поминаємо засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 17 років тому. А завтра? Завтра можуть бути «відспівані» в Україні друковані засоби масової інформації — газети, які нікому не продалися
Нещодавно головний спеціаліст сектору туризму департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації Станіслав Ольшевський виклав у «Фейсбуці» фотознімки із підписом «Осінній тихий Світязь». Човни на приколі і порожній пляж. Але так само неповторно красиве озеро, яке так полюбилося волинянам і не тільки
Відшуміло першовересневе свято. У всіх воно проходило по–різному. Шахтарський Нововолинськ, як завжди, був урочисто–піднесеним і охайним — скрізь виметено, причепурено, радують око квітучі клумби. Вже вдруге поспіль учні, педагоги, батьки ЗОШ №1 — колегіуму зібралися на новому спортивному майданчику зі штучним покриттям, який облаштовано зусиллями благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» та Нововолинської міської ради
Нещодавно як офіцер запасу проходив медичну комісію. В український військовий квиток вписали мою першу солдатську спеціальність – радіотелеграфіст (або щоб зрозуміліше, то це радист). Здобув я її за радянських часів, перед призовом в армію – весною 1982–го – у Луцькій радіошколі
Чиновники з Міністерства освіти обіцяють, що невдовзі українська школа якісно зміниться, стане більш демократичною, дружньою до дитини І початок цьому поклали уже нинішнього 1 вересня
У річницю вбивства журналіста Павла Шеремета під Міністерством внутрішніх справ у Києві активісти написали правоохоронцям нагадування про нерозкритий злочин, поставили свічки, повісили плакати. А коли медійники з камерами розійшлися, комунальники швидко все прибрали. Вони навіть змили з асфальту графіті «Хто вбив Павла?»
Без пафосу й перебільшення, це було моєю мрією. Хоча взагалі вважаю: бодай одного разу там мусить побувати кожен українець. Аби подякувати за мову «Кобзаря» і помолитися за вічний спочинок Тараса. А ще — пройтися хоч частиною того шляху з Успенської церкви у Каневі на високу Чернечу гору, яким несли перепоховувати прах Т.Г. Шевченка на своїх руках десятки жінок-плакальниць. А ми з редакційними колегами своє духовно-патріотичне паломництво до національного пророка приурочили Дню Незалежності України
Ще з перших зборів, які відбувалися за кілька місяців до того, як дитина мала йти до школи, я отримала цілком реальний привід заслужити імідж мами, якій щось не подобається
За два дні на «Іграх Нескорених» у Торонто, де змагаються військовослужбовці, які отримали поранення, Україна виборола повний комплект нагород: золоту, срібну і бронзову
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ