«І кадилом у церкві – і димарем на пасіці»: волинський священик має незвичне хобі

У щирій молитві та під гул крилатого оркестру розпочинається день православного священика Ігоря Василіва. Ось уже з десяток років настоятель храму Різдва Христового, що у селі Видричі, просто закоханий у бджіл. Майже щоранку він змінює звичну рясу на спеціальний захисний костюм, а замість кадила бере до рук димар і йде на пасіку відвідати своїх «смугастих» помічників, повідомляє Волинська єпархія УПЦ з посиланням на газету «Полісся».

Познайомився тут із старим досвідченим пасічником – дідом Пилипом, який довгий час займався колгоспними вуликами. Саме завдячуючи йому, й освоїв секрети бджолярства.

Як розповідає батюшка, таке «солодке» хобі надбав, коли прибув у парафію, промінявши міський гамір на тишу і спокій поліського села. За промислом Божим зустрів у селі місцевого пасічника, який допоміг зробити перші кроки у цій справі. Тож зовсім скоро на його подвір’ї з’явилося кілька вуликів. Сьогодні нашого героя вже можна сміливо назвати справжнім професіоналом, що вміє знайти підхід навіть до найбільш норовливого рою, аби той працював повноцінно і приносив мед.

«Родом я аж зі Львова. В родині пасічництвом ніхто не займався. Хоча про себе скажу, що просто марив цією справою. Нагода реалізувати давню мрію випала вже, коли приїхав у Видричі. Познайомився тут із старим досвідченим пасічником – дідом Пилипом, який довгий час займався колгоспними вуликами. Саме завдячуючи йому, й освоїв секрети бджолярства, – провадить отець Ігор. – Якраз оцей мудрий дід подарував мені першого роя. Показував, як його заселяти у вулик. До того ж щось засвоював самотужки: виписував різноманітні тематичні журнали, читав книги, тощо. Згодом відшукав ще двійко вуликів. І ось так вже, практично 10 років, як став пасічником. Знаєте, за цей час все більше закохуюсь в дану професію. Кожного разу вона відкриває для мене все нові й нові грані».