Украли і зуб мамонта вагою 10 кг, і орнаментовану зброю давньоруських часів…
Чи має унікальний для Волині Археологічний музей шанс на життя? Питання риторичне, зважаючи на те, що на 40-річчя закладу його… позбавили єдиного працівника
Сергій НАУМУК
Про здобутки Археологічного музею Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки ми вже не раз писали на сторінках нашої газети. 12 березня 1977 року тоді ще «Радянська Волинь» повідомила про відкриття закладу. І от сьогодні доводиться писати про його фактичне закриття.
У 2003 році знайшли ставку завідувача, яка становила 1400 гривень, а у 2017-му, коли підвищили мінімальну зарплату, то закладу виявилося непосильно тягнути аж 3200 гривень.
Напередодні нового навчального року телефоную до професора Михайла Кучинка, аби дізнатися, що нового, чи з’явилися свіжі експонати. Але довелося почути зовсім інше:
— Ще 9 березня — якраз на 40–ліття — музей закрили. Точніше, формально він існує, але ставку завідувача зняли. Тож тепер він мертвий, — «потішив» Михайло Михайлович. І розмова сама собою пішла про втрати, а не про здобутки (яких чимало). Михайло Кучинко пригадав, що колись у колекції був короткий скіфський меч — акінак.
— Я гордо усім його показував: дивіться на цю красу. А потім хтось «оцінив» її і забрав меча, — розповів професор. — А якось бачу, що немає бивня мамонта. Я й не припускав, що хтось може взяти. Випадково помітив привідчинений пожежний щиток, а там біля шланга стоїть… бивень. Значить, хтось уже виніс експонат. Я повернув його на місце. А зуб мамонта вагою близько 10 кілограмів таки забрали. Хто, коли і як — невідомо.
Інша пропажа фактично зумовила відкриття ставки завідувача музею. У кургані біля села Липно Ківерцівського району волинський археолог Григорій Охріменко знайшов чудовий орнаментований бронзовий кістень давньоруських часів і подарував його університетському зібранню старожитностей. Ця бойова зброя довго прикрашала експозицію, але в якийсь момент її не стало.
— Тоді ще не було завідувача, і це якраз приклад того, що може статися, — каже Михайло Кучинко. — Коли кістень зник, це мене так схвилювало, що я звернувся до тодішнього ректора університету Івана Олексеюка: «Рятуйте, бо інакше музею «гаплик»!» І тоді, у 2003 році, знайшли ставку завідувача, яка становила 1400 гривень, а у 2017-му, коли підвищили мінімальну зарплату, то закладу виявилося непосильно тягнути аж 3200 гривень. Пропонують передати ключі лаборанту.
Прикро, що зліквідовано посаду завідувача. Тим більше, що йдеться про геть незначні кошти. Зоряну Кучинко, яка, до речі, щоб відповідати профілю посади, вступила в магістратуру за фахом «Музейна справа», працевлаштували на півставки на декретному місці в Інституті мистецтв. Невже вона принесе більше користі університету на новій посаді?
А як же екскурсії, котрих за час існування закладу було понад 15 тисяч? Чи проводитиме їх лаборант на належному рівні? Адже музей — це не просто зібрання старожитностей, це ще й постійна дослідницька та просвітницька робота. Він повинен повноцінно функціонувати хоча б тому, що на історичному факультеті з’явилася нова спеціальність — «Історія та археологія». Адже для цих студентів музей є (чи вже був?) навчальною базою.
Михайло і Зоряна Кучинки на одній з останніх екскурсій.
Знайдений у пожежному щитку і врятований від злодіїв бивень.
Музеєм захоплювалися чимало відомих людей. Серед них і син курінного загону УПА «Озеро» Олексія Громадюка (Голобенка) Борис Громадюк.
