Порозуміння і примирення — найкращий пам’ятник жертвам війни*

Мар’яна ВЕРБІВСЬКА

Під час нещодавнього перебування у місті залізничників представниця ковельської єврейської общини в Ізраїлі Сіма Шихман підтримала наміри міської влади встановити меморіальну стелу на місці колишнього кладовища, що на вулиці Володимирській. Багато хто з місцевих жителів добре пам’ятає, як на початку 1980–х років на цьому місці готували будівельний майданчик для спорудження Палацу культури імені Тараса Шевченка. Аби розчистити місце, могили цинічно зрівняли із землею, навіть не перепоховавши останки померлих. Їхні кістки лежали просто неба, потрапляли під ноги будівельників, а то й випадкових перехожих.
Тоді єврейська громада намагалася домогтися, аби останки похованих на цьому цвинтарі були перенесені в інше місце. Адже серед тих, хто знайшов тут останній спочинок, чимало відомих людей єврейської громади, яка напередодні Другої світової війни була найчисленнішою етнічною спільнотою в місті.

Олег Кіндер наголосив, що ковельчани з повагою ставляться до світлої пам’яті жертв протистоянь — померлих, загиблих і закатованих — незалежно від їхньої національності чи віросповідань.

У роки фашистської окупації доля синів Мойсея склалася особливо трагічно — майже кожен клаптик землі у Ковелі просякнутий кров’ю невинних жертв. Фашисти зганяли їх у табори та гетто. За спогадами старожилів, одним із місць масового розстрілу стала територія поблизу єврейського кладовища на вулиці Володимирській, однак документального підтвердження кривавої розправи саме тут немає.
На початку літа на місці поховань одновірців побувала колишня ковельчанка Сіма Шихман, яка більш як двадцять років живе в Ізраїлі. Жінка приїхала на Волинь, дізнавшись, що в місті залізничників питання вшанування загиблих євреїв вийшло далеко за межі толерантності. Йдеться про те, що Волинська релігійна громада прогресивного іудаїзму безпідставно звинуватила у зневажанні пам’яті жертв нацизму міську владу. Брудну хвилю в засобах масової інформації викликав дозвіл встановити цирк-шапіто поблизу колишнього єврейського цвинтаря.
— Коли я прочитала в інтернеті статтю, побачила фільм, де порушено цю тему, то відразу написала листи тим людям, попросивши, щоб не втягували міського голову в делікатне питання, що стосується лише ковельської єврейської общини, — розповіла пані Шихман.
Гостя з Ізраїлю передала меру Ковеля копію листа від головного рабина Житомира та Західної України Вільгельма Шлома до голови облдержадміністрації Володимира Гунчика. В ньому йдеться про те, що Волинська релігійна громада прогресивного іудаїзму не має жодного відношення до традицій іудаїзму, що історично сповідували єврейські громади краю. Це нова самостійна релігійна течія, яка не визнається канонічною, а тому не може претендувати на культові споруди громад ортодоксального іудаїзму та відповідно освячену релігійну пам’ять. Власне, цей документ розставив усі крапки над «і» в гучній кампанії звинувачень, що лунали на адресу міського голови Олега Кіндера і спричинили штучне розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі.
— Нині ніхто вже не скаже, де саме в роки окупації розстрілювали євреїв у Ковелі, — продовжила пані Шихман. — Як розповідали мої родичі, тоді, напевне, чи не на кожній вулиці чи перехресті фашисти вбивали людей. Знищували їх і біля гетто, яких у місті було кілька.
Жінка повідомила, що разом із братом їй вдалося знайти надмогильні плити зі старого єврейського кладовища. Нині вони опинились на території колишнього комбінату будівельних матеріалів. Їх планували захоронити в селі Бахів Ковельського району, а на тому місці встановити пам’ятний знак. Однак надгробки зникли, і впродовж тривалого часу ніхто не знав, куди вони поділися.
Оглянувши територію, де колись були поховання на вулиці Володимирській, Сіма Шихман висловила свою думку щодо встановлення пам’ятного знака. За її словами, тут варто спорудити невелику стелу, а не меморіал із надгробних плит, як пропонували в офіційному листі до міської влади Ковеля представники Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму.
— Тоді, в 2011–му, депутати розглянули їхнє клопотання, — повідомив міський голова Олег Кіндер. — До обговорення проблеми долучилися члени громадської ради. Однак ініціатори звернення не уточнили, яким саме вони хотіли б бачити цей знак.
Міський голова наголосив, що ковельчани з повагою ставляться до світлої пам’яті жертв протистоянь — померлих, загиблих і закатованих — незалежно від їхньої національності чи віросповідань.
— У Ковелі встановлено чимало меморіальних знаків, впорядковано місця, пов’язані з трагічними подіями минулого. Міська влада налаштована толерантно розв’язати і «єврейське питання» — чи ненайскладніше, довкола якого донедавна нагніталося так багато пристрастей. Бо найкращий пам’ятник жертвам війни і збройних протистоянь — це порозуміння і примирення, — додав Олег Олексійович.
Наразі представниця ковельської єврейської общини в Ізраїлі Сіма Шихман схвально відгукнулася про можливість встановити пам’ятний знак загиблим одновірцям на території між промислово–економічним коледжем та Палацом культури ім. Т. Шевченка, а надгробні плити (мацеви) мали би бути захоронені на Бахівській горі, аби врешті–решт душі покійних отримали спокій.
Тож поки краєзнавці досліджуватимуть тему старих єврейських поховань, встановлюватимуть достовірні місця розстрілів мирних жителів у роки Другої світової війни, влада Ковеля працюватиме над визначенням концепції меморіального знака, пошуками коштів для його спорудження, облаштуванням навколишньої території. Та найголовніше те, що знайдено спільну точку зору з представниками ковельської єврейської громади в Ізраїлі на проблему, яка штучно роздмухувалася.

Сіма Шихман, міський голова Олег Кіндер, редактор газети «Вісті Ковельщини» Микола Вельма, краєзнавець Анатолій Семенюк на території колишнього заводу будматеріалів, куди були вивезені уламки пам’ятників
з єврейського кладовища.