up-arrow

«Хто понесе відповідальність, якщо моїй дитині стеля впаде на голову?»

title
Стобихівська школа I–II ступенів, що на Камінь–Каширщині, прославилася на всю Україну тим, що для її 244 учнів ще так і не було традиційного Першого дзвоника. Батьки не пустили дітей на навчання через аварійний стан приміщення закладу. На розбір ситуації 5 вересня у Стобихівку прибули місцеві чиновники — голова Камінь–Каширської райдержадміністрації Валерій Дунайчук, начальник відділу освіти Віктор Пась та районний депутат Світлана Сидорук

Лариса ЗАНЮК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА


«Cпоруда давно була аварійною — не списуйте все на війну»
Громада, незважаючи на дощову погоду, підтяглася чи не в повному складі. У селі чимало багатодітних сімей, і кожна зацікавлена, щоб школярі вчилися у теплі й затишку і не в три зміни. До людей звернувся голова райдержадміністрації:
— Ми приїхали, щоб ви висловили свої думки й побажання з приводу вирішення питання. Я так зрозумів, ви хочете, щоб завтра тут стояла нова школа?
— Хто таке сказав? Ми такого не говорили! Хочемо, щоб почали будувати школу, а ваші обіцянки чуємо вже 12 років, — гукали селяни.

« — А хто перевіряв перед 1 вересня, чи можна йти в таку школу? Як комісія допустила її до навчального процесу? Пообідали — й допустили, — кидає хтось.»

— Наскільки мені відомо, проектна документація була виготовлена лише 2012–го, — спробував заперечити посадовець.
— То чого вона 5 років лежить без роботи?
— Потрібно перерахувати кошторис за сьогоднішніми цінами. А ви знаєте, яка ситуація в області. Фонд регіонального розвитку виділив 115 мільйонів гривень на ті об’єкти, які вже будуються. Де взяти ще 70–75 мільйонів або хоча б 10 для початку — питання складне. На зарплату техпрацівникам району, в тому числі і вашим, не вистачає ще 10 мільйонів до кінця року. З районного бюджету ми профінансували на 10% добудову школи в Осівцях за умовою Фонду, бо вже й так фундамент простояв 20 літ, 3 рази переробляли документацію. Наступного року, дасть Бог, закінчимо. 250 мільйонів виділено на ті об’єкти, де вже залиті фундаменти. Ситуація в державі складна, кожного дня на бойові дії на Сході йдуть сотні мільйонів…
— А ми скільки можемо чекати? — не витримують батьки. — Школа давно була аварійною, а ви все на війну списуєте. Хотіли запитати в губернатора, коли він був в Осівцях, то він обізвав нас телятами.
— Володимир Петрович хотів з вами діалогу, а ви не пустили дітей 1 вересня до школи. У вас що — не було літа, щоб ці питання вирішувати? — відбивається голова райдержадміністрації. — Розумію, що село розростається, школу треба будувати. Але якщо ви через 2 тижні не пустите дітей до школи, ми змушені будемо чинити за законодавством. Батьки відповідатимуть за те, що діти не навчаються.
— А хто понесе відповідальність, якщо моїй дитині стеля впаде на голову? — уривається терпець молодій мамі.
— Директор і я як голова райради. Покажіть мені ту аварійність.
…І батьки повели показувати горище з трухлявими дошками і балками, які трохи укріпили новими, але це, як мовиться, що до старої одежі нова латка. Дах протікає, і з–під касетонів на стелях класів проступають гидкі темні плями, до того ж на горищі лежить проводка. У закладі ніде помити руки — не працюють крани, у класах свіжо замащені глиною електророзетки, а у службових приміщеннях, де готують їжу, висять електродроти, аж страшно за життя кухарів. За школою — напівпровалена каналізація, поряд бігають діти… Усе це викликає масу запитань не лише до директора, завгоспа, а й до самих батьків. Як вони допустили до такого? Тут просто відсутній господар. Директор тримає партизанську мовчанку, лише кидає коротку фразу, що будівля за останні 10 літ ще ніколи не була у такому хорошому стані. Виявляється, тут минулого року поклали 7 кубів деревини, півмільйона гривень у ремонт вклали, тож вона простоїть іще 10 років.


«Мітингами нічого не зробимо, а діти мають вчитися»
А на сходинках школи знову виступає начальник управління освіти:
— Хай би як ми хотіли — не будуватимуть дві школи цього року в районі, але якби не було цього в планах зовсім, то й не робили б ту проектно–кошторисну документацію. Побудують в Осівцях, тоді будете ви на черзі.
— Ви нам замилили очі тим проектом, щоб ми заспокоїлися і мовчали. Нам не треба школу з басейном, а просту, щоб дощ на голову не лив. Але Гунчик нам сказав, що ми будемо не перші, а останні в черзі.
— Ми з Макарівною (так звертаються до Світлани Макарівни Сидорук) внесемо вас першими.
— Ви не обіцяйте на словах, а то ми поїдемо у Київ до міністра освіти, — батьки вигукують, щоб надали Макарівні слово. Світлана Сидорук починає:
— Зрозумійте, мітингами нічого не зробимо. А діти мають вчитися, вони страждають через дорослих. Як помічник народного депутата Ірини Констанкевич передаю вам її слова: вона писатиме звернення у відповідні служби, які перевірять аварійність школи.
— Наші діти розповідають, що вчителька їх пересаджує з місця на місце, коли йде дощ, хіба це ні про що не говорить?
— Капає, то це ще не значить, що школа аварійна, — пояснює депутатка. — Треба встановити, наскільки вона аварійна, погодити, де навчатимуться діти. А тоді розпочати будівництво нової — двох чи трьох ступенів. У Качині громада попросила гроші на виготовлення проекту, у Гуті — на добудову спортзалу, а громада Стобихівки має визначити спочатку, чи аварійна школа.
— А хто перевіряв перед 1 вересня, чи можна йти в таку школу? Як комісія допустила її до навчального процесу? Пообідали — й допустили, — кидає хтось. — Нам тільки сказали здати гроші на двері, тюль й фарбу, — додає інший. — А ви полізьте на горище та подивіться, як там дротами попідв’язувані балки, — не вгаває молодий татусь, ледь не плачучи.
— Ви ж перед виборами обіцяли, що зробите фундамент… — звертаються до Світлани Макарівни.
— Як я могла обіцяти таке? — дивується жінка. — Я лише казала, що ми будемо підтримувати будівництво школи, але сама залити фундамент не можу… Робіть оновлену ПКД, кличте аварійну комісію, але пускайте на навчання дітей і не чекайте, що все впаде з неба, — вже нетерпляче.
Віктор Іванович і собі знервовано:
— Я коли був сільським головою, то не чекав, що хтось, а йшов сам і робив.
І тут заговорив директор Анатолій Хельчик, зробив зауваження своїм колишнім учням, які ведуть себе нечемно й не вміють слухати чиновників.
— Діти не можуть бути заручниками. Домовляймося по–доброму, якщо нічого не буде робитися, то 1 жовтня не за горами.
— Я пропоную, хай діти йдуть у школу, ми замовимо експертизу, друге — зробимо кошторис протягом цього навчального року, — додає голова райдержадміністрації.
Клуб, чи школа, чи хтозна–що…
Через дорогу від школи — приміщення, в якому навчаються початкові класи. Це колишній клуб, він на балансі управління культури. Його використовують під школу, так би мовити, тимчасово вже багато років. Колись гарний двоповерховий будинок перетворився на поколоте з усіх боків хтозна–що: трохи школа, трохи клуб, трохи пошта, трохи… голубівня. Так, і пернатим там місце знаходиться. Точніше, вони самі його там знаходять через дірки у даху — залітають всередину і чекають у холі дискотеки. Вони — птахи, їм не накажеш. А там, де навчаються діти у дві зміни, дах теж тече, заліплений касетонами…
І наче всі праві, можна навіть цитувати, але у кожного своя правда:
«Може, Всевишній буде такий прихильний, що завтра вам все впаде на голову і почнуть будувати школу» (Валерій Дунайчук).
«Коли комісія приїде в школу, тоді й пустимо дітей» (мами).
«Робімо письмові зобов’язання — довіряй, але перевіряй» (батьки).
«Ми зобов’язуємося, підписуйте меморандум, тільки пускайте дітей у школу, технічну експертизу замовляємо вже» (Віктор Пась).
«Мої діти вчаться у три зміни, у нас навчальний процес триває цілий день з восьмої ранку до восьмої вечора» (багатодітний тато).
«Освітлення немає на вулиці до школи, я два рази виходжу зустрічати дітей» (багатодітна мама).
«То проведіть освітлення разом, громадою. При чому тут управління освіти?»
Батьки спочатку підписали папір: «Поставити школу в чергу на будівництво, переробити техдокументацію, а ми своєю чергою зобов’язуємося відправити дітей у школу 6. 09. 2017», а потім передумали і забрали папір, а 6 вересня діти так у школу й не пішли.
…Дорогою зі Стобихівки згадався селянин у камуфляжі, побачили його першим. Назвався Петром, і, поклавши руку на серце, зізнався: «Я вам всю правду скажу. Вони тут хочуть, щоб усе з неба впало, а самі тільки ліс тягнуть, а ще віруючі. Треба громадою щось робити. Якщо на те, я вже сьогодні тисячу гривень дам, бо маю двох онуків, так і напишіть. Тільки ж ви так не напишете…»

P.S. 7 вересня на сесії Волинської обласної ради ніхто це питання не обговорював. Експертна комісія визнала приміщення задовільним. А діти у школу в Стобихівці й досі не ходять…

Селянин, який назвався Петром розказав про своє бачення проблеми.

Де взяти гроші на початок будівництва – питання складне...

Щоб закрити яму, багато розуму не треба...

«Хочемо, щоб почали будувати школу, а ваші обіцянки чуємо вже 12 років».

Світлана Макарівна спілкується з громадою.

У закладі ніде помити руки — не працюють крани.

Демонстрація свіжо замащеної глиною електророзетки.

Спеціального місця для зберігання овочів у їдальні немає.

За життя кухарів стає страшно.

«Ви тут обережно ступайте, бо дошки трухляві».Та ще й струмом може вдарити...

Директор каже, що будівля за останні 10 літ ще ніколи не була у такому хорошому стані.

Колись гарна двоповерхова будівля клубу перетворилась на поколоте з усіх боків хтозна–що.

Батьки спочатку підписали колективного листа..., а потім забрали його.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Не чекаючи обіцяної допомоги, депутати цього села, що в Локачинському районі, самі ініціювали ремонт занедбаного приміщення дитсадка, і зробити це вдалося за три роки. Вартість усіх робіт – два мільйони гривень, з них 75 відсотків – кошти сільради
У суботу в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки відбулася посвята у студенти
У 1990-х роках майже кожен українець хотів здобути диплом про закінчення вищого навчального закладу. Сьогодні прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявляє, що не обов’язково мати вищу освіту, головне — отримати знання і вміти реалізувати себе в певній професії. Чи згодні ви з тим, що можна стати успішною людиною в Україні без диплома вишу?
Повернувшись із канікул, народні депутати України ухвалили в другому читанні та в цілому проект закону «Про освіту», підтримавши його 255 голосами
5 вересня виповнюється 20 років, як в Індії перестало битися Велике Серце найзнаменитішої жінки ХХ століття – Матері Терези з Калькутти (1910 – 1997), яка своє життя присвятила допомозі бідним і смертельно хворим людям, за що 1979-го отримала Нобелівську премію миру, а 2016 року була зарахована до лику святих Римо-католицької церкви
Кажуть, краще синиця в жмені, як журавель у небі, але мешканець цього села Анатолій Ткачук вам доведе, що можна і синицю в руці тримати, і журавля приручити, бо він сам прилетить і поселиться біля дому, якщо відчує, що там живе любов
Таку пропозицію вніс голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, оскільки через погані результати ЗНО з української 50% претендентів на медалі відзнак не отримали
Чи має унікальний для Волині Археологічний музей шанс на життя? Питання риторичне, зважаючи на те, що на 40-річчя закладу його… позбавили єдиного працівника
У цьому мальовничому селі Луцького району відгуляли ювілейний День села
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ