Голова сільради «мобілізував» до війська 27 земляків-волинян – і пішов на фронт сам! (фото)
Вже упродовж двох років мужній чоловік боронить Україну
У кожного з військовослужбовців 14-ї окремої механізованої бригади був свій власний, особливий шлях до війська і на фронт. І рішення про те, чому саме він має бути в строю та на передовій, приходило до кожного по-різному.
Командир відділення однієї з рот ремонтно-відновлювального батальйону сержант Ростислав Гресик, у нещодавньому минулому – голова однієї з сільських рад на Волині, каже, таке рішення прийняв після того, як у 2015 році відправив 27 земляків на мобілізацію.
Після цього, аби не говорили, що сільській голова відправляє хлопців на фронт, а сам відсиджується в чиновницькому кріслі, вирішив і сам піти до війська.
«Після цього, аби не говорили, що сільській голова відправляє хлопців на фронт, а сам відсиджується в чиновницькому кріслі, вирішив і сам піти до війська, – пригадує Ростислав Олексійович, – Озвучив своє рішення дружині. Вона, до мого здивування, його повністю підтримала, усвідомлюючи, що інакше односельці не зрозуміють, чому їхніх чоловіків, синів і батьків я відправив у бліндажі та окопи, а сам лишився вдома з сім’єю. Щоправда, від служби я міг бути звільнений за законом, адже є батьком 4 дітей, моїм молодшим синам зараз по 7 і 5 років. Але я не хотів так… Й ще жодного разу не пошкодував про прийняте рішення. Мабуть, тому, що мені ще з часів строкової служби щастить із офіцерами. От і тут – чудовий командир, толкові побратими – на що жалітись?
А ще надзвичайно тішить те, що всі хлопці, яких відправив на мобілізацію, додому повернулися живими та здоровими, за виключенням одного, який отримав поранення. До слова, 9 з них після демобілізації вирішили продовжити служити в ЗСУ вже за контрактом.
Та й я сам, коли в 2015 ішов «здаватися» у військкомат, загітував іти служити багатьох товаришів, які зараз продовжують службу, в тому, числі, й у 14-й бригаді! То ж можна вважати, що я дещо «підкоректував» не тільки свою долю, а й багатьох хлопців, які зараз із честю боронять Україну!», – розповідає Ростислав Гресик.
«А як же без вас ваша сільська рада?», – запитали у чоловіка.
«Я в курсі того, що відбувається, адже підтримую постійний зв'язок з колишніми колегами. Вони, буває, звертаються за порадою, адже маю за спиною 5 років досвіду головування. Я спокійний за своє село й за сільську раду в цілому – села великі, перспективні – будуть розбудовуватись і квітнути. Та маємо для цього тут, на фронті, здобути перемогу!
До слова, всі мої земляки – учасники АТО, й ті, хто не є односельцями, але звернулися в нашу сільську раду з метою отримання земельних ділянок, вже їх отримали», – веде далі сержант Гресик.
Зі значно більшою гордістю навіть, ніж про рідне село, Ростислав Гресик розповідає про своїх дітей. Його старший син, який рік прослужив у Нацгвардії, нині вже знайшов роботу в Луцьку, у візовому центрі. Донька працює медсестрою у Ратнівській районній лікарні. А двоє менших ходять у школу та в садок.
«Звичайно, і дружина, і діти скучають за чоловіком і татом. Менші присилають власні малюнки, аби підтримати мене. Щоправда, під час телефонних розмов цікавляться не тільки моїми справами, а й обов’язково справами Вулкана – нашого місцевого пса, про якого я їм розповів, – сміється Ростислав Гресик. – Старший син, якому 7, часто каже, аби я прислав за ним літак чи вертоліт, і він приїде захищати Україну…».
