Волинянин поставив пам’ятник односельчанам, які загинули в УПА (фоторепортаж)

Кость ГАРБАРЧУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

Поки отаман Козацького стрілецького братства Володимир Перчук разом із побратимами готували гармату-трійник для салюту на честь загиблих воїнів Української повстанської армії, на велосипеді під’їхав жвавий та енергійний Петро Кондзерський. Чоловік був у парадній формі УПА, під якою виднілася сорочка-вишиванка.
— Зі зворотного боку цього пам’ятника портрет мого рідного брата Платона, зв’язкового УПА на псевдо Сурмач, — пояснює пан Петро. — Вже багато років шукаю його сліди. Влітку 1944-го він був засуджений військовим трибуналом та отримав 20 літ сталінської каторги, й з тих пір про нього ми нічого не чули. Тільки отримали єдину звістку з Харківської пересильної тюрми. Досі не знаємо, де його могила. У хрущовські часи приїжджав товариш й розповів, що Платон помер дорогою на заслання. Йому було лише 22 роки. Я дав обітницю перед Богом зробити й встановити пам’ятник, хотів ушанувати не лише брата, але й інших наших односельчан, які віддали своє життя за волю України. Вже у роки незалежності, після багаторазових звернень, отримав з прокуратури документ про реабілітацію Платона Кондзерського та зрештою відновив-таки справедливість. Ви ж знаєте, що совєти казали й писали про бандерівців.

У 2001-му він встановив шестиметровий хрест, виготовив бетонні плити з іменами загиблих українських воїнів, вихідців з їхнього села. За його даними, тільки з Духче в УПА пішло понад 50 юнаків та чоловіків.

Як розповідає патріот, ще у 2001-му він встановив шестиметровий хрест, виготовив бетонні плити з іменами загиблих українських воїнів, вихідців з їхнього села. За його даними, тільки з Духче в УПА пішло понад 50 юнаків та чоловіків.
– Упокій, Боже, рабів твоїх і осели їх у раю, – співає церковний хор, а схвильований та розчулений Петро Кондзерський витирає сльози, адже він втілив мрію свого життя.
Відразу після заупокійної літії пролунав такий гучний салют із гармати Козацького стрілецького братства, що в деяких автомобілях спрацювала сигналізація. Думаю, цей залп і на Небесах почули українські повстанці.
Я слухав виступи стареньких ветеранів зі спілки політв’язнів та репресованих і Братства вояків ОУН-УПА Волинського краю, які приїхали з Луцька, щоби вшанувати полеглих патріотів і думав: чому так мало прийшло місцевих жителів і зовсім немає школярів. Для кого звучать ці спогади про нашу боротьбу, самопожертву та приклади героїзму? Невже людям байдуже те, що відбувається у Духче? А відповідь почув у промові Сокільського сільського голови Олега Бондарука, який, зокрема, сказав:
– Друга світова принесла нам нового агресора. Тому український народ мусив стати на захист своєї землі. Так були створені підрозділи УПА. Частина українців боролася й гинула у нерівній боротьбі, а інша була байдужою, а то й взагалі вважала їх зрадниками. На превеликий жаль, після проголошення незалежності Української держави комуністична ідея й далі продовжує жити в людських умах. Не всі вважають воїнів УПА борцями за волю України. Наші загиблі патріоти повинні бути належно вшановані. І сьогоднішня подія, організована Петром Олександровичем, — це маленький крок до визнання УПА не лише Указом Президента, воно в першу чергу має відбутись у душах та серцях громадян.
На завершення цієї події ми вручили спецвипуск нашої газети для воїнів АТО «Фронтова читанка», в якій розповідається про новітніх захисників, панові Кондзерському та всім присутнім. Адже смертельні й запеклі бої на Донбасі всьому світові продемонстрували: українці — таки нація козаків, а не свинопасів.
***
Побувавши на освяченні меморіальної стели, ми ще раз переконалися, що війна за Україну триває не лише на східному фронті, але й у Духче та багатьох інших селах та містечках. І тільки завдяки таким наполегливим та небайдужим співвітчизникам, як Петро Кондзерський, ми обов’язково переможемо московську орду та збережемо для нащадків пам’ять про наших загиблих героїв.