up-arrow

«Ой, мамо, тобі ще кричати і кричати!»

title
– Я знаю, навіщо вигадали домашні завдання: щоб батьків посварити з дітьми, – заявила моя молодша 7-річна донька-третьокласниця вже в перший тиждень нового навчального року

Василь УЛІЦЬКИЙ,
заступник головного редактора газети «Волинь-нова»

Я б сюди додав ще й сусідів. Пані Віра, сусідка похилого віку, яка живе поверхом нижче, каже, що разом із моєю донькою змогла згадати багато що з німецької мови, яку вивчала у школі. Але надалі від наших голосних «уроків», мимовільним учасником яких є, вона, м’яко кажучи, відмовилась.З цього приводу згадався анекдот:
– Синку, сьогодні багато задали домашніх завдань?
– Ой, мамо, тобі ще кричати і кричати!
Поновлення занять у школі справді внесло серйозні зміни у життєвий режим багатьох сімей, де є школярі. Адже, крім уроків і «домашок», сучасний школяр, особливо в містах, зазвичай має ще й цілу купу гуртків, секцій, репетиторів, занять. І не один раз на тиждень. Тож «робочий день» дитини триває навіть не 9, а цілих 12 годин, часто закінчуючись напівсонним виконанням домашніх завдань разом із батьками, які теж повернулись додому тільки ввечері. Добре ще, якщо твоєму чаду подобаються ці всі додаткові заняття. «Я люблю вихідні не тому, що нема школи, а тому, що є плавання, танці та оригамі», — на щастя,  каже донька. Але ж часто на «потрібні» — на думку батьків — заняття діти йдуть з-під палки…
Нещодавно в інтернет-мережі неабиякого розголосу набрав допис Олени Сачко, яка скаржиться, що домашні завдання її доньки отруюють життя цілої сім’ї. Ось що серед іншого пише обурена мама: «Так, блін, я погана мама. В мене дитина, яка протестує…. Вона не хоче виконувати домашніх завдань. А я не можу стояти над її головою і гавкати, як сільський пес на машини. Тому що багато працюю. Тому що втомлююсь. Тому що не пам’ятаю математики за 8 клас. Тому що мені треба зварити на ранок гречку і підсмажити сирники. Тому що просто хочу відпочивати ввечері…Я вважаю, що діти — не пожиттєва кабала. Я вважаю, що діти — це радість. І вечір — час для радості, а не для скандалу. Господи, ну коли вже відмінять домашні завдання, як це зробили давно у багатьох школах світу?»
До обговорення цього допису долучились не тільки батьки, а й педагоги та психологи.  Хтось палко підтримує відміну домашніх завдань, принаймні на вихідні, а хтось не бачить нічого поганого в тому, щоб «потренувати мозок двома задачками».
Порад не бракує. Психологи кажуть, що треба відмовитись від зайвих гуртків, діти мусять мати час не тільки для «домашок», а й для себе.  Правильно планувати свій розпорядок, а якщо все одно не встигаєте, то робити хоча б найважливіші на вашу думку уроки. Просто дати дітям більше волі — хай вчаться відповідальності і самі дають собі раду з учителями та домашніми завданнями. Зрештою, кажуть, не забувати, що «погані оцінки забудуться, а довірливі стосунки будуть важливими завжди».
На прикладі власної сім’ї знаю, як насправді непросто виконати ці нібито прості рекомендації. Але бажаю і собі, й іншим знайти  таки ту золоту середину у трикутнику — батьки-діти-домашні завдання, яка дасть змогу батькам насолодитись батьківством, а дітям — дитинством.
З новим навчальним роком!

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем
Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького
Дзвінкий хлоп’ячий голос, чимось схожий на голос мого онука, який також тут навчається, зненацька пролунав із відчиненого вікна Луцької гімназії № 21 і примусив спинитися. Спинитися посеред ранку, який нашіптував, що треба поспішати на роботу, посеред осені, яка вперто не хотіла відкривати тюбик із жовто-багряними фарбами й нагадувала про себе лиш вранішньою прохолодою й насупленим небом
На сторінках «Волині–нової» ми розпочали друкувати фантастичну повість нашого журналіста і відомого українського письменника Володимира Лиса про вчительку–інопланетянку із волинських Загорян. Прообразом цього населеного пункту є рідне село Володимира Савича — ​Згорани Любомльського району. Але в останні дні воно у нашій редакції на слуху не тільки завдяки «Щоденникам Ієрихар»
Нещодавно довелося їхати в Житомир. В інтернеті знайшов дані про рейс Нововолинськ — Запоріжжя від компанії Z-time, замовив квиток. Перетелефонував перевізнику, аби запитати, з якої платформи відправляється автобус. Дівчина-оператор повідомила, що на автостанцію не заїжджають, а зупиняються навпроти
Дорогою на роботу зустрічаю колишню сусідку. Зупиняюся і дивуюся, що жінка не впізнає мене, а коли просить «пару гривень» на хліб, – ще більше. Розповідає, що злодії вкрали гаманець із пенсією. Блукача і жебрака зустрінеш – не обходь, згадую давню мудрість, тож даю скільки можу і не вірю очам своїм…
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Сьогодні зранку гірники відокремленого підрозділу «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» відмовилися опускатися під землю, щоб добувати вугілля
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ