Курси НБУ $ 38.97 € 42.45
«Так ты чё, падла, — украиноязычный?!»

Волинь-нова

«Так ты чё, падла, — украиноязычный?!»

Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького

Сергій ХОМІНСЬКИЙ,
доцент кафедри соціальних комунікацій Східноєвропейського
національного університету імені Лесі Українки

«Русанівські сади» — дачний кооператив у Києві на самісінькому лівому березі Дніпра. Старенький садовий будиночок на традиційних шести сотках. Проте мало не вся ділянка… заросла конвалією. Колись бабуся Паші привезла з лісу кілька кущиків для квітника. Минули десятиліття, і з’ясувалося: «червонокнижна» конвалія — це вам не якийсь там пирій, позбутися цієї рослини ой як непросто!
Сидимо під величезним кущем (більше схожим на дерево) бузку, який саме цвіте. Дюжина хлопців, більшість з яких «хористи», плюс кілька таких, як я, Женькиних однокурсників-журналістів. А на веранді будиночка — зо дві дюжини пляшок з горілкою (цей момент моїм теперішнім студентам, звісно, читати не варто). Одним словом, справжня чоловіча «романтика»: ми і «горіляка», і все це потопає у цвітові бузку та конвалій!
За столом я знаю всіх — приблизно тим самим складом і на тій-таки дачі «чаюємо» не вперше. Раніше не знайомим для мене є лише один хлопець — «хорист», який сидить якраз навпроти. Називають його Солов’єм — чи то прізвище таке, чи то прізвисько.

— У тебя речь такая украинская — заслушаться можно! Что — языка нашего родного стесняешься?!

Усі спілкуються російською. Я — від природи людина досить скромна — наперед зі своїми розмовами не лізу. Хіба прошу подати миску з якоюсь стравою або перекидаюся кількома словами з найближчими сусідами за столом. «На автоматі» роблю це також російською.
Аж ось надходить і моя черга виголошувати тост. Піднімаюся й починаю (тепер уже звичною для мене українською):
— Дорогий друже Євгене, (ну й щось там далі)…
Заледве встигаємо випити за сказане мною й трішки закусити, як Соловей, люто дивлячись на мене, голосно заявляє:
— Так ты чё, падла, — украиноязычный?!
— Так, україномовний, а що таке?! — відповідаю.
— А чего ж ты по-кацапски до этого разговаривал?!
— Так ти ж теж — по-кацапськи! Навіть зараз!
— Так я не умею иначе! А у тебя речь такая украинская — заслушаться можно! Что — языка нашего родного стесняешься?!
Я, відверто кажучи, таким несподіваним поворотом дещо заскочений. А вже наступної миті Соловей, сп’явшись на ноги, готовий мало не з кулаками кинутися на мене у щирому пориві захистити українську мову. Проте сусіди за столом з обох боків вчасно повертають Солов’я на його стілець і трохи заспокоюють.
Святкування у вигляді грандіозної пиятики з піснями після кожного тосту («хористи» ж!) триває далі. Ближче до вечора йдемо купатися (якщо вам хтось розказуватиме, що вода в Дніпрі на початку травня холодна — не вірте!)
Повернувшись, «тримаємо темп». Пісня — випили, пісня — випили… Один чи двоє, щоправда, таки «зійшли з дистанції» — довелося «евакуювати» на диван у будиночок.
Горілки, звісно, традиційно не вистачило, проте на такі випадки ми знали нічний кіоск на тих-таки «Русанівських садах»… А я ще й пляшку коньяку, пам’ятаю, програв. Посперечався з одним із «хористів», що він не зможе зубами відкрити «закатаного» трилітрового слоїка із соком-«запивоном». Відкрив… А згодом ще й пропонував мені нове «парі» — що зможе відкрити пляшку пива… оком. Навчений досвідом, я цього разу вже не погодився.
А вже десь після опівночі «хористи», нарешті, затягнули свою коронну «Ой, чий то кінь стоїть…». Ушкварили так, що, певно, й на протилежному березі Дніпра було чути!
Після цієї пісні п’ємо не за Женьку-іменинника. За Неї — нашу солов’їно-калинову. Усі стоячи й, звісно, до дна. Я з Солов’єм — на брудершафт.

 

Telegram Channel