up-arrow
РЕЗОНАНС Архів рубрики

Ох і нелегка оця ж бо робота — журавлину збирати серед болота… (фоторепортаж та відео)

title
Але для багатьох поліщуків — ​то чи не єдиний спосіб якось виживати. У цьому переконалися наші журналісти, побувавши у столиці зимової ягоди — селі Серхів Маневицького району — і разом із його мешканцями вирушивши у глухі мочарі, де якраз дозріла червоними намистинками клюква

Катерина ЗУБЧУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

Відео Олександра ПІЛЮКА


«Сюди ваш позашляховик не доїде — аби трактором добратись»
Знаючи, що саме біля Серхова є болота, багаті на журавлину, телефонуємо Валентині Верешко, яка два десятки літ була сільським головою, а після створення Прилісненської об’єднаної територіальної громади виконує обов’язки старости. Почувши про мету нашого приїзду, Валентина Володимирівна каже:
— Якщо хочете побачити, яким транспортом добираються люди на болото, де збирають ягоди, то приїжджайте не пізніше 8-ї ранку.

— Розумію, але ніхто чекати не буде, бо для людей журавлина — це заробіток.

Пробую «виторгувати» хоч годинку, бо ж нам треба з Луцька добратися, але чую у відповідь:

— Розумію, але ніхто чекати не буде, бо для людей журавлина — це заробіток.
Отож, щоб потрапити у Серхів на 8-му ранку, наш редакційний «десант» вирушає в дорогу відразу після 6-ї години. У наших інтересах мати в запасі якийсь час. Адже, як стало ясно зі слів Валентини Верешко, поговорити з людьми і провести зйомку треба, як мовиться, з першого дубля. Інакше — тільки їх бачили…
На вулиці села ще порожньо. Ранкову тишу порушує гул буса — одного, другого. То, виявляється, теж на журавлину везуть людей, але з інших сіл Маневиччини. А ось і підвода, в яку «запряжений» тракторець. На ній, щільно всівшись, їдуть серхівці. У кожного за плечима — чималий рюкзак. Услід за ними вирушаємо і ми. Таким самим транспортом нас везе Андрій Паламар, який працює завгоспом у місцевій школі і погодився на прохання «головихи» завезти на болото журналістів. Наші попутники — Валентина Верешко, а ще Марія Киричик — завідувачка сільської бібліотеки. Згодом ми зрозуміємо, що якби не вони, то після кількох хвилин спілкування зі збирачами ягід уже безпосередньо на болоті ми б залишилися самі — всі, хто приїхав, щоб заробити, розійдуться в пошуках «своїх», врожайніших місць.
По дорозі запитуємо про початок журавлинового сезону.
— Після Спаса починається він зазвичай, — розповідає Валентина Верешко. — А зараз цей сезон прив’язують до Дня Незалежності. Після 24 серпня, коли чорниці закінчилися, а гриби ще не почалися— настає черга цих зимових ягід.
Про гриби згадала Валентина Володимирівна, бо вже у вересні, а особливо цьогоріч, коли врожай не лише на маслюки («їх уже й не беруть»), а й на білі, дехто переключився на «тихе полювання». Якби не це, то ми могли б побачити не одну підводу, яка вирушала вранці на болото, зокрема в напрямку хутора Заболоття, як ми того дня, а декілька. Кожна вулиця має свій персональний транспорт. Чоловік, у якого є тракторець, збирає своїх пасажирів. Гуртуються сусіди — дальші і ближчі. Є і «такса» за проїзд — 25 гривень в обидві сторони. Зате не треба часу гаяти і йти пішки. Особливо вже з ягодами за плечима вертатись додому. Може, хтось скаже, що власник трактора має непоганий заробіток на цьому. Але ж не треба забувати, що техніка ламається. Полетить деталь — доводиться її купувати. А бензин?! Тож чистий прибуток — не такий уже й завидний.
У кінці серпня дні ще довші, ніж зараз, восени. Мабуть, і по журавлину вирушають люди раніше. Коли про це зайшла мова, то виявилося, що ні: так само о 8-й їхали серхівчани на болото і в серпні. Бо ж у кожної жінки (а в основному таки жінки збирають журавлину) — хазяйство. Треба наварити на цілий день, живність попорати. Так само і ввечері стараються о 7-й уже бути в селі, бо ж знову час корову подоїти. Одне слово, хазяйство регулює робочий режим.
А ось і той відрізок дороги у лісі, розбитий колесами тракторів, де ми зрозуміли, чому нас пересадили з редакційного автомобіля (хоч і теж нібито позашляховика) на підводу. Ми б тут точно своїм транспортом не проїхали.

Навіть цього року, коли журавлина добре вродила, бо не було суші, як торік, і ціна впала з 50 до 25 гривень за кілограм, за день люди заробляють 500, а то й 700 гривень…

— Ну хіба, якби вибрали інше місце, — усміхається Валентина Верешко. — Хутір Серхів, що трохи ближче до села. Там сухіше. Але тут журавлини більше. І це вже місця, які добре знають серхівчани. А туди, де сухіше, їдуть люди бусами з інших населених пунктів Маневиччини.
Щодо поїздок по журавлину, то не завжди так було: тут колись болота тільки пішки долали. Це вже як у 1980-х роках осушили місцевість біля Серхова, то дорогу сяку-таку проклали. Хоч тепер там, де щедро родила журавлина (а це значно ближче), — вже інший пейзаж: тут беруть торф — сировину на торфобрикет. Від своїх попутників ми почули і про те, що Серхів називають столицею зимової ягоди. А ось стосовно того, доки триває сезон збору журавлини, то, виявляється, він може затягнутися і до грудня. Вже не так масово, але ходять люди. Це вже, як кажуть, на любителя.

Валентина Верешко, яка посприяла журналістам у поїздці на болото.


«Тут один крок убік — і провалився в трясовину»
Ми приїхали (до речі, це вже Рівненська область, а село Серхів лише в 1964 році стало волинським). Далі вже пішки заходимо в болото.
Озброївшись для рівноваги й зручності палками, йдемо десь по дрючках, кинутих у багнюку, десь по твердішому узбіччю стежки. А не втримаєш рівноваги і можеш загрузнути. Ясно, що без гумових чобіт тут немає що робити. І мій колега Олег Криштоф це відчув у своїх кросівках. Він добряче намочив ноги. Пояснював свою необачність тим, що і не уявляв, як росте журавлина. Принаймні думав, що це кущик — на зразок чорниць. А хтось припускає, що це розлоге дерево. З цього приводу пригадався вислів про «развесистую клюкву», який з’явився як жарт у відповідь на те, що іноземці, не маючи уяви про Росію, розповідали, що сиділи під «развесистой клюквой» і пили чай. Тепер цей вислів означає вигадку, спотворену уяву: суть його в тому, що зовсім низькорослі кущики журавлини, які стеляться по землі і ховаються під мохом, ніяк не можуть бути «развесистыми».

Для серхівців ця непроста стежка через ліс вже добре відома.

Поки збирачі ще не розійшлися по «своїх» урожайніших місцях, спілкуємося з ними. Галина Шевчик, як назвалася жінка, вже на пенсії. Вона родом із Серхова, а живе в Маневичах. Колись працювала вихователем у дитсадку. Хоче назбирати цілющих ягід для себе.
— Я отримую задоволення, коли потрапляю на таке болото,— усміхається Галина Василівна.— Відпочиваю тут фізично і морально. Спокійно, журавлини багато, і вона така велика.
— А що робите з ягід? — розпитуємо.
— Наприклад, мус. Це для моєї ниркової хвороби дуже добре, — ділиться секретами. — Журавлина — ягода, яка зберігається цілу зиму. Дехто її заливає водою, яку міняє періодично, тоді вона лежить однакова. Я у ящик картонний насипаю і накриваю мокрою полотниною, щоб не висихала. Або ще можна перетерти наполовину з цукром і в банці зберігати. А потім ложечку цієї смакоти кладеш у водичку і п’єш. З медом дуже корисно вживати.

Розмова обривається на півслові, Галина Василівна каже:
— Піду, бо я відстану від гурту.
І ми входимо в болото. Збирачі журавлини рушають далі, вони, як нам кажуть, йтимуть ще кілометрів два в пошуках крупніших ягід. А ось Галина Мусійчук уже «отаборилася».
— Я не йду далеко, — мовить жінка, — мені 70, і я після операції на серці, яку зробили два роки тому. 60 тисяч гривень понапозичала, бо ж пенсія у мене — тисяча. Тепер збираю журавлину, щоб борги родичам, які мене виручили свого часу, повіддавати.
Галина Мусійчук — серхівська. Вона знає, де ростуть ягоди, бо з дитинства ходить по них.
— Не думала я, — каже, — що ще журавлину збиратиму. Та Бог дав, що вижила. Молоді набирають по мішкові — кілограмів 30, а я 10–15 — і то добре. Заробіток — само собою, а ще ж і на природі побудеш, потішишся красою і ніби помолодшаєш. Старші жінки — ті, хто вже нездужає йти на болото, говорять: «Я коб крила мала, то полетіла б туди, де бувала колись. Так хочеться побачити рідні місця». Ми ж усі колись на хуторах жили, ось у таких болотах.
— Хай вам щастить! — прощаємося зі своєю співрозмовницею і пробуємо й самі хоч трохи назбирати тих дивних цілющих ягід, які червоніють, визираючи з моху. А що ранок холодний, то відчули це і наші руки, і ноги, що просилися до тепла.

Галина Мусійчук з дитинства ходить по ягоди.

 

«І для сірих журавлів ягода-тезка — улюблена»
Опівдні ми верталися у село. Хоч шкода було, що, обмежившись такою «бліц-програмою», не побачили, як під вечір збирачі журавлини виходили з болота вже із повними рюкзаками за плечима. Тобто з вантажем 20, а то й 30 кілограмів. Наші попутники, які, як самі казали, щодня по роботах і можуть збору ягід присвятити хіба що вихідні, вже в дорозі доповнювали журналістські враження про жнивування на журавлині своїми спогадами.
— Мені перший раз було так цікаво йти по журавлину, як і вам сьогодні, — розповідала завідувачка бібліотеки Марія Киричик, яка у Серхові — в невістках (із села Гірники Ратнівського району переїхала сюди). — Було дивно, як можна набрати мішок ось таких бубочок серед моху. Якось із чоловіком вирушили по журавлину. Людей було того дня дуже багато, а треба ж йти вервечкою, нога в ногу, щоб не провалитися. І ось якоїсь миті моя нога пішла не туди, куди треба, — і я вже по пояс в болоті. А за мною всі зупинилися, бо ж то не той випадок, коли обійдеш стороною. Люди допомагали вибиратися. Ногу витягую — чобіт залишається, шкода…
Вже 20 років минуло з тих пір, а жінка пам’ятає цю пригоду. Коли ж мова зайшла, чи із чоботами вибралася з болота, то вона сказала:
— Аякже. Тож були «буремні» 1990-ті. Мені довелося б попоходити по журавлину, щоб заробити на нові. Колись ця ягода не так цінувалась, як зараз. На кофтину яку назбираєш на сезон — і то добре. Мало платили заготівельники, а на базар, де можна продати дорожче, не наїздишся. Навіть цього року, коли журавлина добре вродила, бо не було суші, як торік, і ціна впала з 50 до 25 гривень за кілограм, за день люди заробляють 500, а то й 700 гривень…

Марія Киричик колись дивувалася, як можна набрати мішок бубочок серед моху.

Щодо спогадів збирачів журавлини, то на болоті і гадюка може вкусити (і в цьому сезоні вже такий випадок був із Ганною Гузар із Серхова), і заблукати — не дивина, бо самосів берези, сосни попідростав добряче, і, рятуючись від спраги, доводиться пити воду з викопаної тут же ямки, процідивши її на хустку.
Від болота, на якому ми були, за словами наших попутників, кілометрів п’ять до села Замостя, а отже, і до Черемського заповідника, територія якого багата на журавлину. Правда, пересівши на редакційний автомобіль, ми прошкувати невідомою дорогою не ризикнули і вернулися на трасу, що значно далі. Хотілося, щоб директор заповідника Степан Пащук завершив нашу розповідь про журавлинові жнива своїм коментарем, і ось що він сказав:
— Осушили б ці болота тоді, як меліорація тотально наступала (а це до трьох тисяч гектарів, з яких лише 1257 — це територія заповідника), і зовсім інший був би тут ландшафт. Завдяки тому, що все збереглося у первозданному вигляді, журавлина — виноград Півночі, як її ще називають, — збереглась і плодоносить.

Директор Черемського заповідника Степан Пащук: «Осушили б болота — і зовсім інший був би тут ландшафт».

У цьому році врожай дуже високий. Згідно із природоохоронним законодавством, на території заповідника заготовляти ягоди не можна. Але це ж «комора» під відкритим небом — зробити так, щоб сюди ніхто не заходив, практично неможливо. Головне, про що ми й турбуємось, — аби шкоди не завдавали люди — не засмічували довкілля пластиком, не заїжджали транспортом, що категорично заборонено.
…Черемське болото — це місце, де збираються червонокнижні сірі журавлі перед відльотом і повертаючись з теплих країв, щоб підкріпитися ягодами. І це символічно. Адже і саме слово «журавлина» з англійської мови означає буквально «ягода» та «журавель». Під вагою квіточок стебла нахиляються, нагадуючи шию цього птаха.


Наша довідка:

У народі кажуть, що, застосовуючи сік журавлини, ви зможете полегшити або навіть вилікувати захворювання онкологічного характеру. Якщо хочете позбутися шкірних проблем, то вам потрібно приготувати напій з половини склянки соку, половини склянки води, однієї чайної ложки меду, все ретельно розмішати і приймати тричі на день через годину після їжі. При недузі шлунково-кишкового тракту та підшлункової залози розводите сік журавлини водою один до одного і п’єте по сто грамів за чверть години до їди. Але не варто забувати, що є певна група людей, яким журавлиновий сік може принести лише шкоду. Це, зокрема, ті, хто страждає гострими запальними захворюваннями шлунка та кишечника, люди з недугами печінки, із загостренням виразкової хвороби дванадцятипалої кишки і шлунка.

Переконатись в тому, що збирати журавлину важко, а Черемський заповідник зачаровує краєвидами,ви можете з розгорнутого фоторепортажу.

 

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
На базі ботанічного загальнодержавного заказника «Воротнів» у Луцькому районі відкрили Лісівничий молодіжний центр
Колонізація Червоної планети давно стала не мріями фантазерів, а цілком реальною перспективою науковців. Запустити перших людей для поселення на Марсі планує американське космічне агентство NASA вже найближчим часом, а до числа спеціалістів, які забезпечують успішність експедиції, залучений рівненський учений Василь Тарас
Журналісти «Волині-нової» доставили у зону АТО спеціальний випуск нашої газети — ​«Фронтову Читанку»
26 вересня Петро Порошенко відзначав 52–річчя. Родина привітала його оригінальним способом: перша леді з’явилася на телебаченні як ведуча ранкових новин. Разом із дітьми вона записала святкове відеозвернення, в якому розповіла про досягнення чоловіка на посту глави держави
47–річні Руслана та Станіслав Мички (на фото) на приватному літаку поверталися з відпочинку додому — ​вилетіли з грецького аеропорту Александруполіс і прямували до Румунії, де планували дозаправку
Рівненський окружний адміністративний суд почав розглядати позов одного з членів керівного складу облдержадміністрації Юрія Приварського, який хоче скасувати розпорядження свого шефа — голови ОДА Олексія Муляренка. Бо у документі йдеться про притягнення пана Приварського до найвищої дисциплінарної відповідальності — звільнення
«Красень! Пишаємося!»: волинянин виборює першу медаль для України на «Іграх нескорених»!
Чи стане Жиричівське родовище поліським клондайком?
Сьогодні зранку гірники відокремленого підрозділу «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» відмовилися опускатися під землю, щоб добувати вугілля
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ