up-arrow

Король малечі пішов разом із нею у газову камеру

title
«Найважливіші зустрічі людини — ​це її зустрічі з дітьми» — ​так вважав відомий польський лікар і педагог із літературним псевдо Януш Корчак (1878–1942), який прийняв героїчну смерть разом зі своїми вихованцями

Лариса ЗАНЮК


Генрик (справжнє ім’я Януша Корчака) народився у 1878 році у Варшаві, в сім’ї відомого адвоката Гольдшміта. Коли хлопцеві виповнилося 11 літ, батько тяжко захворів і помер. Юнак замкнувся в собі, багато читав, вивчав мови, писав вірші. У 14 років вийшов його перший роман «Сповідь метелика», в якому дитячі мрії розбиваються, зіткнувшись з реальністю… Щоб допомогти матері, підробляв, навчаючи дітей із заможних родин, і вже тоді зрозумів, що любить не лише навчати, а спілкуватися з ними. Здобувши медичну освіту, вдень Корчак лікує малечу, а вечорами пише для неї книжки. З  бідних пацієнтів грошей не бере, купує їм ліки. Його вже знають як одного із кращих педіатрів, а він своєю місією визначає професію вихователя і педагога.
Януш Корчак опікувався двома дитячими притулками, працював експертом в органах опіки, окружному суді у справах неповнолітніх. Під псевдонімом Старий Доктор вів передачі на радіо. І все, що б він не робив, — було для дітей. Корчак навіть створив першу в світі дитячу газету «Мали пшегльонд», кореспондентами якої були школярі з притулку. Вони ганяли Варшавою, збираючи новини, а невеликі зарплати юні журналісти відкладали до спільного гаманця. Читачам подобалося, як по-дитячому просто газета пропонувала подивитися на дорослі проблеми.

—Помиляєтесь. Не можу. Не всі люди — мерзотники, — відповів доктор Корчак і пішов на смерть разом із вихованцями…

Весною 1917-го Корчак опинився в Києві. Співробітниця Червоного Хреста Марина Фальська вивезла туди притулок з польськими дітьми перед окупацією Варшави. Вихователька не могла впоратися з малими розбишаками, тому Корчак з’явився дуже вчасно. Він запровадив дитяче самоврядування: парламент і суд, які захищали слабших від сильніших та працьовитих від ледарів. Зрозуміти й пробачити — таким був його лейтмотив. Корчак вигадував День першого снігу, Свято найдовшого дня. У його притулку не було примусу та криків вихователів, лише бесіди та любов. У знаменитій педагогічній книзі «Як любити дітей» (1920) він наголошує на рівності прав малих і дорослих: «Дитина переважає нас силою почуттів. За інтелектом вона щонайменше рівна нам, їй не вистачає лише досвіду». Кожне грубе слово, необдуманий вчинок, несправедливе покарання, пише Доктор Корчак, можуть нанести дитині глибоку, інколи й невиліковну рану. Потрібно спілкуватися з ними на рівних, прислухатися до них, бути одночасно і дорослим, і дитиною.
У 1933 році Януша Корчака нагородили Срібним Хрестом незалежної Польщі, але через рік уряд скасовує польським українцям, євреям та представникам інших національностей рівні з поляками права. Припиняються виступи Корчака по радіо, йому забороняють працювати консультантом у суді (позиціонував себе польським євреєм). Назрівала Друга світова. Нацисти поділили людство: одні мають керувати світом, другі — на них працювати, а третіх — знищити. Багато євреїв емігрує з Польщі. У відомого на той час письменника була можливість виїхати, але він не залишив дітей і вибрав Дім сиріт, який вже переселили в гетто.
Корчак робив усе можливе, щоб життя дітей було не таким жахливим. У будинку все йшло як завжди: проводилися уроки, репетиції… А 5 серпня 1942 року гітлерівці вишикували жителів Будинку сиріт на вулиці та повели у вагони. Діти йшли у колоні по четверо, над ними розвивався зелений з конюшиною прапор Короля Мацюся. Невідомо, що говорив Старий Доктор своїм підопічним, але всі були спокійні. Вже у потязі до Корчака підійшов офіцер СС і спитав, чи то не він написав про Короля Мацюся? Сказав, що читав його книги у дитинстві та запропонував доктору залишитися.
— А діти? — спитав Учитель.
— Вони поїдуть. Але ви можете покинути вагон.
— Помиляєтесь. Не можу. Не всі люди — мерзотники, — відповів доктор Корчак і пішов на смерть разом із вихованцями…
До останньої секунди він намагався зменшити страждання своїх підопічних. Вони читали, співали, малювали. На стінах бараків концтабору «Треблінка» залишилися дитячі малюнки. А 8 серпня Вчитель і учні увійшли до газової камери…
У Треблінці є камінь, на якому написано: «Януш Корчак та його діти»…
Настанови відомого педагога актуальні й до сьогодні. Не раз перечитувала його повість «Коли я знову стану маленьким», де старий учитель за допомогою доброго гнома повертається у дитинство, і коли знову стає дорослим, не забуває пережиті відчуття. Щоб зрозуміти дитину, треба уявити себе нею, слухати її серцем, учить письменник. Може, саме тому педагогіку Корчака назвали педагогікою серця. Найзнаменитіша його книга «Як любити дітей» стала своєрідним підручником для батьків. У ній дорікає дорослим, що поводяться зі своїми чадами, як із іграшками, і дає важливі поради: згадайте, як ви самі були малими, поважайте думки й бажання дітей, дайте їм право вибирати. Вони нам нічого не винні і не мають стати другими нами, а бути самими собою. Корчак вважав: якщо малечі дати любов, вона не матиме потреби ні в чому.

Мученицьку смерть він прийняв разом зі своїми вихованцями.

Пам’ятний знак Янушу Корчаку у Києві на вулиці Володимирській поблизу Золотих воріт.

На постаменті в Єрусалимі майстерно переданий невимовний біль Учителя та його учнів.

 

 

«Допоможи їй стати не тобою, а собою»

10 заповідей виховання для батьків від Януша Корчака

1. Не очікуй, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою. 
2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя другому, той – третьому, і це найсправедливіший закон Подяки. 
3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде. 
4. Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному по силі і, будь певен, їй воно тяжке не менше, ніж тобі, а може, й більше, оскільки в неї немає досвіду. 
5. Не принижуй! 
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині. 
7. Не картай себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Картай, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
8. Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі для зберігання й розвитку в ній творчого вогню. Це вільна любов матері й батька, в яких буде рости не «наша», «своя» дитина, а душа, дана на зберігання.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй. 
10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, невдачливою, дорослою. Спілкуючись із нею – тішся, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою... 

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
З нагоди відкриття XVIII міжнародної математичної конференції імені Михайла Кравчука у Луцьку побував перший заступник міністра освіти та науки України Володимир Ковтунець. У перерві між пленарними засіданнями він, разом із ректором СНУ ім. Лесі Українки Ігорем Коцаном, спілкувався з представниками ЗМІ (обоє на фото). На запитання від нашої газети: «Чому, маючи обдарованих математиків і фізиків, Україна не має Нобелівських лауреатів?» заступник міністра відповів, що лауреати є, але вони, на жаль, виїхали й представляють інші країни. Цей процес триватиме й надалі, якщо держава не забезпечить гідне фінансування науки
Чи підтримуєте ви ініціативу деяких громадських активістів не дарувати вчителям квіти на 1 вересня чи День працівника освіти? Як у такому випадку виявляти свою вдячність педагогам за їхню працю?
На запрошення німецької благодійної організації «Ukraine-Hilf», що її створили два роки тому вихідці із колишнього СРСР, восьмеро юних волинян, батьки яких захищали Україну на Сході, протягом 10–18 вересня знайомилися із традиціями, побутом, історією та архітектурою найстаровиннішого міста Європи – Мюнстера
Не чекаючи обіцяної допомоги, депутати цього села, що в Локачинському районі, самі ініціювали ремонт занедбаного приміщення дитсадка, і зробити це вдалося за три роки. Вартість усіх робіт – два мільйони гривень, з них 75 відсотків – кошти сільради
У суботу в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки відбулася посвята у студенти
Стобихівська школа I–II ступенів, що на Камінь–Каширщині, прославилася на всю Україну тим, що для її 244 учнів ще так і не було традиційного Першого дзвоника. Батьки не пустили дітей на навчання через аварійний стан приміщення закладу. На розбір ситуації 5 вересня у Стобихівку прибули місцеві чиновники — голова Камінь–Каширської райдержадміністрації Валерій Дунайчук, начальник відділу освіти Віктор Пась та районний депутат Світлана Сидорук
У 1990-х роках майже кожен українець хотів здобути диплом про закінчення вищого навчального закладу. Сьогодні прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявляє, що не обов’язково мати вищу освіту, головне — отримати знання і вміти реалізувати себе в певній професії. Чи згодні ви з тим, що можна стати успішною людиною в Україні без диплома вишу?
Повернувшись із канікул, народні депутати України ухвалили в другому читанні та в цілому проект закону «Про освіту», підтримавши його 255 голосами
Сьогодні зранку гірники відокремленого підрозділу «Шахта №9» ДП «Волиньвугілля» відмовилися опускатися під землю, щоб добувати вугілля
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ