Як це — бути батьками 13 дітей?
У минулому випуску сторінки «Любить! Не любить» було надруковане інтерв’ю із практичним психологом обласного центру планування сім’ї Тетяною Удаловою. У ньому йшлося про те, наскільки молоді пари готові до подружнього життя, на чому тримається міцний шлюб. Сьогодні – продовження цієї розмови, тільки вже на конкретному досвіді багатодітної родини – Василя та Ольги Смітюхів із села Боровне Камінь-Каширського району
Катерина ЗУБЧУК
«ДО 25 РОКІВ ЖЕНИТИСЯ НЕ БУДУ»
Так колись постановив собі Василь Смітюх, який одружився, як сам каже, старим холостяком. Заслав сватів на 27–му році життя. Тобто це не випадковість, а все наперед продумано. Розумів, що для того, аби женитись, «треба мати якийсь капітал – інакше як дружину, дітей утримувати». Щоб зібрати той «капітал», молодий чоловік їздив на заробітки. Зокрема, в Росії на будівництві часто працював.
Ми зустрілися зі Смітюхами 12 травня. Як виявилось, якраз у день їхнього срібного весілля. Сам Бог велів привітати подружжя з цим ювілеєм. І про їхню любов, яка привела до шлюбу, згадати. Хоч жили в різних селах (Василь – у Боровному, Ольга – у Лишнівці сусіднього Маневицького району), доля їх звела.
— Брат мій узяв дружину з Лишнівки, – розповідає чоловік. – Я бував там у гостях і Ольгу свою побачив. А ще ж на богослужіннях у церкві християн віри євангельської бували разом.
Одного дня після богослужіння у селі Карасин Маневицького району до Василя підійшла Ольга і спитала, чи міг би підвезти її з подругою додому. «Чом ні – підвезу», – мовив Василь, який мав мотоцикл із коляскою.
Приходжу якось ввечері додому, а мама вже заснула з малими дітьми. Дивлюсь, що на кухні посуд не помитий. Засукав, як кажуть, рукави і помив, прибрав, а вже тоді ліг спати.
— Коли я познайомився з Ольгою, – продовжує чоловік, – то був якраз у тому віці, коли вважав, що можу думати про сім’ю. Раз приїхав до неї у Лишнівку, другий, а там і заміж покликав, давши на роздуми два тижні.
Дівчина, яка від чоловіка на шість літ молодша, не вагалась із відповіддю, бо ще раніше їй мати казала: «Ти підеш за нього заміж». Таке відчуття у неї було. Певно, побачила, що хлопець серйозний і буде для її дочки добрим чоловіком.
«ЩАСТЯ ОДНА В ДРУГОЇ МИ НЕ ВКРАЛИ»
— Оскільки батько мій помер, коли мала 11 літ, і мама залишилася із сімома дітьми на руках, – розповідає Ольга, – то їй нелегко було з нами. А тут і я заявила, що заміж виходжу, і сестра Лариса. Мама не могла «потягнути» два весілля. Тож призначила їх на один день.
— А як же прикмета, що з двох сестер, які вийшли заміж в один день, одна неодмінно буде нещаслива? – запитую жінку.
— Все це забобони, – каже Ольга. – Щастя ми одна в одної не вкрали, це точно. Лариса залишилася жити у Лишнівці. А мене Василь забрав до себе у Боровне.
Як наймолодший син у сім'ї, Василь думав жити з батьками. Та обставини склалися так, що через рік почав будуватись по сусідству з отчим обійстям.
— До цього часу будуємось, – усміхається чоловік. – Хату звели, простору літню кухню. А потім усе це з’єднали, щоб, не виходячи на подвір’я, можна було потрапити з одного приміщення в друге. Коли я женився, то мав 6 тисяч карбованців. Цих холостяцьких запасів на хату вистачило, ще й трохи залишилось. До того ж у лісі працював взимку – деревину заробляв на столярку, підлогу.
А будуватись було для кого – тринадцять синів і дочок дав Бог Василеві й Ользі! Найстарший Сергій народився через рік після весілля. За ним – Наталія, Андрій, Оксана, Ілля, Юля, Аліна, Сашко, Віта, Микола, Вадим, Віталік і наймолодша Інна. Ольга перераховувала поіменно дітей, називала рік народження – і все з посмішкою. Мабуть, сама дивувалася, що не збилась, бо ж є що запам'ятовувати.
— Ви передбачали, що аж 13 синів і дочок будете ростити зі своїм Василем?
— Якщо по правді, то ні. Але і на малу сім’ю, – каже Ольга, – не розраховувала. Це точно. Думка була така: скільки Бог дасть діток, стільки і буде, бо ж сама, як і Василь, у великій родині росла.
Переконання з молодих літ, що чоловік має забезпечити сім’ю, дбати про дружину і дітей, залишалося у Василя на всі подальші роки. Все життя він шукав, як копійку заробити. А коли мова зайшла про секрети щасливого подружнього життя, глава сімейства сказав:
Має бути найперш повага одне до одного, бережне ставлення. Я своїм синам і дочкам не раз розповідав: приходжу якось увечері додому, а мама вже заснула з малими дітьми. Дивлюся, що на кухні посуд не помитий. Засукав, як кажуть, рукави і помив, прибрав, а вже тоді ліг спати. А вранці дружина встає і бачить, що чоловік на кухні хазяйнував. Значить, їй треба погодувати корів, коня. Тож вона пішла до хліва замість мене, а я тим часом поспав. Думаю, це краще, ніж щодня говорити один одному про свою любов.
«СТІЛЬКИ ЇХ ВИРОСТИЛИ – І ЖОДНОГО НЕ КОЛИХАЛИ»
Це ще один із мудрих секретів подружжя. У їхньому будинку ніколи не було колиски – діти змалечку спали в ліжечках. Доводилось, правда, робити їх двоярусними: другий «поверх» призначався для старших, перший – для менших.
— Скажу про наймолодшу, Інну, – розповідає глава сімейства. – Дружину прокесарили, я приїхав, коли вона ще від наркозу відходила. Зайшов у палату, чую – маленька хникає. Я взяв її на руки – відразу затихла. Поклав назад у ліжечко – знову почала плакати. Я вже для інтересу взяв на руки – тишина. «Е-е-е, так, доцю, не піде – дві години від роду, а ти вже знаєш руки. Лягай на ліжко і спи». І так у нас із Ольгою всі діти росли.
Василь Смітюх пригадав, як його батько любив повторювати приказку: «Що старі люди кажуть на глум, то ти бери на ум». Він це затямив і тепер своїх синів і дочок учить, що треба прислухатися до старших, радитися з ними.
Я без батькової поради, – каже чоловік, – не обходився, коли будувався і взагалі як став сам хазяйнувати. Якщо наші думки не сходились, то старався довести свою точку зору. Як батька вдавалось переконати, тоді вже робив те, що задумав. Це не тому, що не знав, як робити, а з синівської пошани.
«СІМ ХАТ ПОБУДУЄМО – І ПИЛОРАМА ОКУПИТЬСЯ»
Сьогодні в сім'ї Смітюхів восьмеро школярів, два студенти. А старші вже «оприділились», як кажуть. Наташа вивчилась на швачку, купили їй швейну машину, щоб шила. Андрій, якому 20 літ, їздить у Білорусь на заробітки. А Сергій у селі хазяйнує – чотири роки тому женився, в молодій сім’ї двоє діток росте, а третє «в дорозі». І, до речі, живе у своїй хаті, про яку подбали батьки з допомогою, як сказав глава сімейства, Ющенка. А було так: коли найстарший син був ще підлітком, запрацювала програма, зініційована тодішнім Президентом України, на підтримку багатодітних родин. А що Василь Смітюх цікавиться законами, то вивчив і цю новинку. Звичайно, довелося до служби у справах сім’ї облдержадміністрації звернутись – нагадати про свою багатодітну родину. Як би там не було, гроші на хату виділили, і вона була зведена ще задовго до одруження Сергія. Згодом поряд із нею Смітюхи взяли ділянку під забудову для молодшого Андрія, і будинок уже стоїть.
— А коли колгосп розвалювався, то сіносушарку продавали, – розповідає батько. – Хотіли 20 тисяч гривень за неї. Підговорив дружину, щоб ми позичили гроші й купили це приміщення. Мовляв, потихеньку борг віддамо, а в дітей буде і місце під забудову, бо в селі з цим проблема, і приміщення можна використати. Так і зробили. Будемо будувати там хату для 18-літнього Іллі.
Це приклад того, як у родині, ще поки діти підростають, дбають про їхнє майбутнє. Старші сини також стараються свій гріш заробити і внести лепту у власне майбутнє. І коли батько сказав, що добре було б мати свою пилораму, то й вони долучились до цієї покупки.
— Я підрахував, що поки 7 хат побудуємо, бо ж семеро синів маємо, то окупляться з головою затрати на пилораму. Синам треба хати поставити ще за їхнього холостяцтва, щоб мали куди дружин привести. І дочкам так само будемо допомагати – на те ми й батьки.
А манна з неба не падає. Щоб мати якусь копійку, глава сімейства на своєму бусі підзаробляє. Декілька років тому Смітюхи взялися вирощувати огірки в теплицях. А цьогоріч сказали донькам: «Якщо будете допомагати, то почнемо вирощувати ще й квіти». Одержавши ствердне «аякже», розширили тепличне господарство.
…Поки ми розмовляли з подружжям, одна з дочок зайшла до хати і звернулась до матері: «Мам, ми їдемо картоплю садити, а ви залишаєтесь на хазяйстві». Зібрались у поле Сергій зі своїм сімейством і всі діти Ольги та Василя Смітюхів, які вже вернулися зі школи. До них долучилися батьки і сфотографувались для газетного знімка. Шкода, що шістьох синів і дочок не було в цей час вдома, а то б ще більша компанія була.
На фото: Родина Смітюхів значно більша, але ж застати всіх удома непросто.
Фото Катерини ЗУБЧУК.
