Cукня мрій
Я її не купила… Безбожно дорога і навдивовижу гарна, ясна річ – червона, вона охоплювала мій стан там, де його варто було охопити, і відкривала очам усе, що відкрити теж було – варто. Промовляла про промовисте, про все інше – мовчала. Але мовчала якось скромно, а от промовляла…
Ші МУР
...Вона просто нахабно вдиралася в особистий простір усіх, хто це бачив, і залишалася там – дикою вогненною квіткою. Вона чіпляла. Заворожувала. Притягувала погляди, як магніт. Вона жила своїм життям. Захоплювала і скоряла.
Німий захват в очах продавця – непідробний і щирий – свідчив про те, що відчуваю я її – правильно.
Це і є – моя ідеальна сукня. Просто сукня мрій.
Зливаючись зі мною в оцьому породженому нею ж чуттєвому екстазі, вона збиває з ніг. Усіх, хто це бачить.
Так, вона непрактична. Як усе, чого хочеш найжагучіше.
Так, вона непрактична. Як усе, чого хочеш найжагучіше.
Її, може, й одягнеш усього раз. Але який це мав би бути – отой вартий мене в ній – раз!!!
Обіймаючи мене, обвиваючи мій стан і торкаючись моєї шкіри – ця сукня – була прекрасна в своїй прекрасності.
Єдина за добрий десяток минулих років річ, яка розбудила саме такі відчуття. Єдина, яку я саме так – ДИКО ХОТІЛА.
Фізично. Ну і всіма фібрами жіночої душі.
Ні, боролася я з собою недовго. Її ціна (в середньомісячних зарплатах) – без потреби навіть контрольного пострілу – вбивала мрію наповал. Купувати ж мрію навиплат було якось зовсім не еротично.
…Чи я жалкую? Та ні. Хіба про те, що не сфотографувалася у ній. Хоч, може, і правильно.
А висновок?
Найбільшу насолоду в цьому житті дарують речі непрактичні. Прагнучи мати ту насолоду, потрібно відкидати мудрі розрахунки та страхи і дозволяти собі трішки божевільності.
Відповідь на «чи варто?» – в кожного своя.
P. S. …Ні, я не все собі забороняю. Іноді я собі – дозволяю.
