Тарас ЧОРНОВІЛ, народний депутат ІІІ–VI скликань (м. Київ):
     — Не думаю, що виграла, бо рівень патріотизму в суспільстві підвищився і люди добре розуміють, хто розбурхує війну. Українцям ясно, наскільки безглуздо йти до Києва вимагати миру. У православній традиції є різниця молитися за мир чи йти хресним ходом за мир. З вимогою миру треба йти до Москви, Донецька, Луганська, а не до Києва. А так вони з допомогою опозиції просувають ідею, яку відстоюють в Москві. Мовляв, в Україні ведеться громадянська війна. Відтак нібито логічно вимагати від української влади припинити братовбивство. Але це політична спекуляція. Більшість людей із патріотичними поглядами сприймають це різко негативно.
     
     Валентин МАРЧУК, прес-секретар Волинської єпархії УПЦ МП (м. Луцьк):
     — Звичайно, що виграла. З благословення Блаженнійшого відбувався хресний хід. Йшла молитва за всю Україну і вся країна побачила, яка кількість людей і священиків взяла у ньому участь. Часто найбільш негативно на подібні акції реагують люди, які не є віруючими. Бо віруюча людина завжди підтримає такий хресний хід і не побачить у ньому політичних моментів.
     
     Віталій СОБКО, протоієрей, голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії УПЦ КП (м. Луцьк):
     — Як для кого. Для тих, хто сліпо довіряє Московському патріархату в Україні, це додало авторитету. Вони намагаються сформувати думку, що їхня церква — мучениця, яку гонять. Таким чином створюють відповідну картинку для російських медіа. Хоча перешкоди, які виникають на шляху хресного ходу, пов’язані з безпекою. Є чимало людей, які не підтримують Московський патріархат, які розуміють, що це складова гібридної війни проти України. Вони ще раз переконалися, наскільки УПЦ МП використовують політики країни–агресора.
     

     Юрій АНДРУХОВИЧ, письменник (м. Івано-Франківськ):
     — Надіюся, що незалежно від того, відбувся б хресний хід чи ні, авторитет цієї церкви йде на спад. Можливо, акція серед іншого має на меті його якось порятувати. Але ніщо так не підриває репутацію УПЦ Московського патріархату, як російське втручання у її діяльність на тлі військової агресії з боку цієї країни.
     
     Ірина ФАРІОН, мовознавець, член політради ВО «Свобода» (м. Львів):
     — Я шокована, що в Україні живуть люди, здатні переступати поріг установ ФСБ, які вони називають церквами. Якщо у Львові голосують за начальника управління освіти, котра в Жовкві є парафіянкою УПЦ МП, що ще можна додати? Запитання не тільки до тих українців, які ходять до церков цього патріархату, а й до тих, хто не організовує за таке цілковитої обструкції.
     
     Ігор ВОЛОШЕНЮК, голова Волинської регіональної організації Аграрної партії України (м. Луцьк):
     — Складно сказати, бо йдеться про дуже тонку грань. Суспільство розділене. Є і прихильники, і противники ходу. Не можу однозначно оцінити, виграла УПЦ МП чи програла. Кожен буде трактувати це по–своєму. Скільки людей, стільки й думок.
     
     Майя МОСКВИЧ, боєць полку поліції особливого призначення «Миротворець» (м. Луцьк):
     — УПЦ МП діє не сама по собі, а керується з Москви. Відповідно вказівки та завдання отримує звідти. З одного боку, учасники ходу довели, що плюють на українські реалії і можуть тут робити все, що захочуть. Утім, українські віряни, побачивши цинізм, показушність, провокативність та явну співпрацю УПЦ МП з терористами і ворогами, переходитимуть в українські церкви. Не слід забувати: найвище над усім — Бог, який точно знає правду і воздасть кожному за його заслугами.
     
     Алла САДОВНИК, журналістка газети «Рівне вечірнє» (м. Рівне):
     — Навряд чи хресний хід щось аж надто змінить у ставленні до УПЦ МП. Ті, хто Московський патріархат недолюблює, не визнавали його авторитету і до ходу. А для більшості тих, хто молиться у храмах МП, хід теж не привід відмовлятися від церкви чи почати у неї (саме у церкву) ще більше вірити. І не варто забувати, що українці мали понад два роки, аби визначитися, до якого патріархату хочуть належати. Вибір, думаю, вже давно зроблений, а тому хресний хід може стати хіба що приводом для чергової хвилі релігійних протистоянь.
     
     Володимир ФЕСЕНКО, політолог, керівник центру прикладних досліджень «Пента» (м. Київ):
     — Хід викликав зовсім інші почуття, ніж належало б плекати церкві. Замість декларованого примирення подія спричинила багато напруги, критики й занепокоєння. Навряд чи це підвищить її авторитет, радше, посилить конфлікт у суспільстві.
     
     Валентина ПЕТРОЩУК, колишній редактор іваничівської районної газети «Колос», заслужений журналіст України:
     — Шкода, що впродовж останніх років кожну подію в нашій державі політизують. Це повною мірою стосується і хресного ходу віруючих УПЦ Московського патріархату. Конституція України дає право кожному громадянину на свободу віросповідання. Я, як, мабуть, і мільйони інших українців, хочу, аби була Єдина Помісна православна церква, не розділена на патріархати. Впевнена, що так воно й буде. Треба лише набратися терпіння, бо на все воля Божа. Щодо хресного ходу саме тепер, то добре розумію, що його не організовували прості віряни. Важко сказати, хто і що за цим стоїть. Але прикро, бо, як і завжди, потерпають безневинні люди, більшість з яких покликала у цю нелегку дорогу саме віра в Бога. Їх ображають, принижують, тим самим розпалюючи ще більшу ворожнечу у цей складний для держави час. Хоча кожен повинен розуміти, що сила народу — у єдності.
     
     Сергій МАРТИНЮК, музикант, лідер гурту «Фіолет» (м. Київ):
     — Не знаю, як ще назвати цей хід, як не масовим психічним розладом. На моє світосприйняття він аж ніяк не вплинув — люди, які мислять й аналізують, зробили висновки ще задовго до початку акції.

     Бліц провели Сергій НАУМУК, Ярослава ТИМОЩУК і Алла ЛІСОВА.