Нас тримають у полоні страху
Відсутність грошей, втрата роботи, непосильні тарифи на комуналку, проблеми зі здоров'ям, дурисвітство і ненажерливість тих, хто при владі – усе відходить на другий план. «Головне, щоб не було війни», – кажуть люди, яких щодня лякають її ймовірною загрозою.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА,
заступник головного редактора газети «Волинь–нова»
— Чув, стипендії уріжуть? Платитимуть не всім.
— Головне, щоб лоба не поголили, не мобілізували…
Старі й малі обговорюють одну тему: нападе Путін на Україну з нагоди 25–річчя нашої Незалежності чи ні? Цитують експертів–політологів, державних мужів, істориків… І навіть астрологів, які прогнозують із 18 серпня по 1 вересня екстремально небезпечний період для країни.
В інтернеті з’явились інструкції, як зібрати «тривожну валізу» — набір речей першої необхідності, які варто мати під рукою на випадок військових дій. Радять заздалегідь зробити копії документів, бо в умовах воєнного часу перевірки будуть на кожному кроці і великий ризик втрати оригіналів. Знадобляться й паперові карти місцевості, якщо не стане зв’язку й інтернету. Ще – аптечка, засоби гігієни, одяг, «сухпайок»… Грошей рекомендують мати хоча б 1000 доларів готівкою. Кому смішно, а кому й страшно читати такі настанови. Хочеш чи ні, а холоне душа за дітей та онуків.
Щодня слухаємо зведення зі Сходу України, які приносять страшні звістки в чиїсь домівки. Війна давно триває, і ми все більше боїмося, що вона прийде і в нашу хату.
Ще кровить у серцях Іловайськ – найтрагічніші дні війни на Донбасі. Два роки тому наше найбільше державне свято вплело у синьо–жовті кольори чорні стрічки. За офіційними даними, тоді загинуло 366 українських бійців, 158 зникли безвісти, 429 було поранено, 128 взято у полон. Реальні цифри втрат, кажуть демобілізовані, значно більші. Як це забути? У матерів ще не висохли сльози, а малолітні сироти все питають: «Де тато?..»
— Нащо те окозамилювання знов у Києві робити, наче хтось не знає, яка могутність нашої армії! Було вже раз: техніку по Хрещатику возили, а хлопців голіруч під «Гради» гнали, – нарікають противники військового параду.
Є й інші думки. Відзначати 25–річчя Незалежності на зло ворогові маємо з парадами, концертами, гуляннями, щоб ніхто не думав, що нас вдалося залякати. Люди сперечаються, дискутують і навіть сваряться.
На фоні цих тривожних тем менш важливими видаються буденні проблеми з підготовкою комунального господарства до зими, не збурює людей навіть закриття шкіл у селах і скорочення «ліжок» у лікарнях, ріст цін та інші невеселі реалії сьогодення. Мовляв, перетерпимо, аби тільки не стріляли…
Запитую у знайомого, який працює на «швидкій», як він ставиться до наміру нової очільниці Міністерства охорони здоров’я «оптимізувати» службу екстреної медичної допомоги. А чоловік навіть не в курсі, що його хліб можуть забрати люди без дипломів лікарів. Каже: «Набридло слухати тих міністрів». І переводить розмову на актуальніше питання – про події в Криму.
І навіть мнима боротьба з корупцією, показушні затримання, які завершуються пшиком, не привертають уваги людей. Ні скарби чергового судді-«посівальника», ні заздалегідь сплановані «недопрацювання» в системі електронного декларування статків високопосадовців уже нікого не дивують. Зітхаємо: «Аби війни не було, якось проживемо…»
Відомо, що заляканими, розгубленими, доведеними до злиднів людьми легше маніпулювати. То, можливо, нас свідомо змушують жити в полоні страху? Щоб відволікати від думок про наслідки бездіяльності і бездарності влади. Щоб народ менше думав про те, яке майбутнє чекає наших дітей і внуків.
Готуємось до найбільшого державного свята, яке так багато значить для кожного щирого українця. Тому попри всі труднощі, небезпеки і підступи, звільняймо серця від страху, апатії і зневіри, розправляймо плечі. Бо тільки той, хто дихає вільно, гідний кращого майбутнього.
