«Василі» вдячні Христині
У попередньому номері «Квіткової підкови» ведуча рубрики просила у читачів, щоб допомогли встановити правильну ботанічну назву багаторічника, який у народі називають «василі» (на фото). Публікація мала назву «Василі, василі, скільки вас на землі?»
На жаль, ніхто з читачів допомогти так і не зміг, зате отримала кілька листів і дзвінків із проханням поділитися розсадою, адже «василі» сподобалися всім. Тож зацікавленим відповідаю: зможу задовольнити 5 — 7 замовлень, але особливістю цієї рослини є те, що розсаджувати її можна тільки весною. Осінні посадки, та ще й за нинішньої нестабільної погоди, погано приживаються. Тож зголосіться весною — поділюся!
Валентина ШТИНЬКО
Але й безіменними «василі» не залишилися. Несподівано ідентифікувати їх вдалося молодій співробітниці редакції «Волині–нової» Христині Снічук, яка особливо ретельно «прошерстила» соцмережі. І виявилося, що зображені на світлині квіти — це васильки крупноголові жовті (centaurea macrocephala) або, як їх частіше називають у вітчизняній квітковій літературі — гросгеймія крупноголова (grossgeimia macrocephala). Це рослина субальпійських лугів Кавказу, яка своєю красою й невибагливістю завоювала квітники Європи і, як бачимо, добралася і до Волині. Так, у Великобританії цей васильок — одна із основних складових міксбордерів. Але англійцям простіше, маючи вже понад століття у Лондоні щорічну всесвітню виставку квітів.
Англійська назва — Globe Centaurea — відображає форму суцвіть.
Виявилося, що зображені на світлині квіти — це васильки крупноголові жовті (centaurea macrocephala) або, як їх частіше називають у вітчизняній квітковій літературі — гросгеймія крупноголова (grossgeimia macrocephala).
Отож, це кущ до 120 сантиметрів висоти, який добре тримає форму, із великими (діаметром до 5 см) жовтими корзинками, що зацвітають у червні. Тривалість цвітіння залежить від погоди і може тривати до півтора місяця.
Гросгеймії — рослини світлолюбиві, які погано ростуть і цвітуть навіть у невеликому затінку. Тому відстань між кущами має бути 50—70 сантиметрів, щоб рослини не затінювали одна другу. Добре себе почувають на будь–яких садових грунтах, але віддають перевагу плодючим, добре зволоженим глинистим грунтам. Вирощування не трудомістке, із розряду «посадив і забув», а під час цвітіння рослини й самі нагадують про себе. Догляд зводиться до видалення бур’янів, розпушування грунту (1 — 2 рази в місяць) і помірних поливів у випадку тривалої посухи. Шкідниками майже не вражається. Можна використовувати на зріз.
А щодо запитання, винесеного у заголовок попередньої публікації, то жовтих «василів», на відміну від різнобарвних васильків–волошок, які, окрім традиційно синьої барви, можуть бути ще й рожевими, білими, блакитними, бордовими, на землі не так уже й багато. Є ще васильок східний (centaurea orientalis), відомий з 1759 року. Це переважно дикоростуча рослина із золотисто–жовтими, але трохи меншими суцвіттями, які нагадують васильки крупноголові.
