Чи просто виростити... візерунки?

 

 

Валентина ШТИНЬКО

 

 

 

 

 

Нагода трапилася тільки тепер, і я дуже хвилювалася, що доки зустрінемося з Аллою Василівною Можелюк, майстром-озеленювачем комунального підприємства «Парки та сквери м. Луцька», дуже ранні цьогорічні нічні заморозки можуть знищити всю цю рукотворну красу. Адже домінанти квіткових візерунків — колеуси — не витримують навіть нульові температури. Але погода цього разу була на нашому боці, й квіткова фотосесія відбулася, ще коли рослини буяли повнокровною осінньою красою.

 

 

Та спочатку Алла Василівна розповіла трішки про себе. Родом із села Керносівка Новомосковського району, що на Дніпропетровщині. Скільки себе пам’ятає, біля хати завше росли чорнобривці, майори, айстри, жоржини...

 

 

 

 

 

 

Я ніколи не користуюся чужими ідеями. Побачиш форму клумби, а візерунок у голові народжується сам. Як це відбувається — пояснити не можу, у цьому, мабуть, і криється загадка творчості!

 

 

 

 

 

— Але то було не головне, головне — городина, про яку найчастіше дбала бабуся Софія, мамина мама, яка жила з нами і стала важливим персонажем мого дитинства, — згадує моя співрозмовниця.
— Друга бабуся, Анастасія, була дуже скрупульозна в роботі, вже як за щось бралася, то доводила до ідеалу. Завжди сиділа на городі, де все напрочуд гарно росло. І ще пам’ятаю її мальви... Щось із цієї риси характеру, мабуть, передалося й мені. Не визнаю роботи «на тяп-ляп...»

 

 

У школі дуже любила вчительку біології, а от ботаніку — не дуже. Всі оті пестики-тичинки видавалися нудними. Ходила в музичну школу по класу баяна, думала пов’язати з музикою подальшу долю, але мама після 8-го класу не відпустила з дому, бо вже пішла вчитися старша сестра.

 

 

Школу закінчила із золотою медаллю, любила хімію, дядько рекомендував обрати медицину, але вчасно зрозуміла, що то не моє.

 

 

Врешті-решт Алла стала студенткою біологічного факультету Дніпропетровського державного університету, а тоді саме був набір на спеціальність «Зелене будівництво і раціональне природокористування». Зізнається, що перспектива озеленювати міста у той час якось не дуже гріла і особливого захоплення квітами також не було. Проте навчання давалося легко, адже осягати доводилося не якісь незбагненні премудрості, а те, що тебе оточує. А ще дуже пощастило із виробничою практикою — у радгоспі «Квіти Дніпропетровська», де всі теоретичні ази пройшла на практиці.

 

 

— Тепер я вдячна долі, що маю саме цю професію, — впевнено каже Алла Василівна.

 

 

У 1988 році за скеруванням потрапила в Луцьк агрономом у трест зеленого господарства, та оскільки ця посада була зайнята, запропонували працювати майстром розсадника декоративних рослин. Через два роки їй доручили іншу ділянку: майстер дільниці озеленення. Тоді саме в Луцьку велася активна забудова 33-го і 40-го кварталів, так що роботи вистачало: сіяли газони, садили дерева і кущі. В її підпорядкуванні було півтора десятка робітників-озеленювачів.

 

 

У 1991 році вийшла заміж, народився син, після декретної відпустки до 2007-го працювала у сфері озеленення міста. Потім обставини змінилися й довелося шукати застосування своїм силам деінде. Роботи за фахом не було, але, зізнається, дуже скучала за своєю професією, бо душа вже лежала до квітів. Праця в «Епіцентрі», у відділі «Сад. Город» мала трішки інше спрямування.

 

 

Тому коли новий директор КП «Парки та сквери м. Луцька» Анатолій Дмитрович Трикуш запросив на роботу майстром-озеленювачем — охоче погодилася. Основний замовник робіт комунального підприємства — Луцька міська рада.

 

 

— І якщо замовникам подобаються орнаментальні квітники на вулицях і проспектах міста, біля пам’ятників, у скверах, то ми і створюємо килимово-мозаїчні клумби з відповідним асортиментом квітів, — розповідає Алла Василівна. — Посадковий матеріал заздалегідь вирощуємо у теплицях, поетапно. Насіння використовуємо голландське високоякісне фірми «Сингента». У березні-квітні вже є продукція для балконного озеленення. На міських клумбах спочатку з’являються віоли, які в народі називають братиками. Це досить холодостійкі дворічники, проте до середини червня вони витягуються, втрачають свою декоративність. Тому приступаємо до другого етапу — міняємо віоли на літники, але не раніше 15 травня. Бо до цього часу в нашій зоні ще існує загроза весняних заморозків.

 

 

— Мабуть, непросто виростити отакі барвисті квіткові візерунки? — не втримуюсь від запитання. Алла Василівна стверджує, що нічого складного. Ландшафтний дизайн дає ази і правила роботи у цій сфері. Треба лишень правильно вибрати стиль, композицію, «прив’язати» до навколишнього середовища, врахувати природні умови, особливості росту і за допомогою рослин створити завершений образ місцевості. Ну ще обрати стильові елементи конкретного квітника, врахувати гармонію кольорів, витримати пропорцію, застосувати правильну агротехніку і прикласти вмілі руки робітників-озеленювачів, які зроблять правильну висадку розсади...

 

 

Щодо гармонії кольорів і прив’язки до навколишнього середовища, то, можливо, не всі лучани зауважили, але барви рослин, висаджених на клумбах біля пам’ятника Михайлу Грушевському, напрочуд ніжно перегукуються із кольорами відремонтованого фасаду кінотеатру «Промінь».

 

 

— Ця робота вимагає і творчості, й точності водночас. На кожну лінію розраховується площа і необхідна кількість розсади. Буває, що плануєш одне, а треба у процесі переінакшити, бо, скажімо, якийсь вид відсутній. Але я ніколи не користуюся чужими ідеями. Побачиш форму клумби, а візерунок у голові народжується сам. Як це відбувається — пояснити не можу, у цьому, мабуть, і криється загадка творчості, — каже Алла Василівна.

 

 

А я наважуюся запитати про її почуття, коли вона бачить свій витвір знівеченим. Адже частенько буває, що висаджену розсаду крадуть. Клумби нищать і бродячі пси, і деякі лучани дозволяють, вигулюючи собак, справити нужду просто посеред квітів. Обличчя моєї співрозмовниці смутніє:

 

 

— Та я вже цим переболіла, — зітхає. — Біля кожної клумби охорону не поставиш, а розраховувати на високу свідомість наших громадян також не доводиться. І знаєте, що прикро... Крадуть переважно старші люди, про це свідчать охоронці. Був випадок, коли біля одної установи посадили каскадні петунії у кам’яній вазі. Їх довго розглядала якась бабулька, а надвечір прийшла з відром і вигребла. Найсмішніше, що охоронець, який перебував усередині, все це бачив через відеонагляд, але затримати крадійку не міг, бо не мав права залишити свій пост.

 

 

Користуючись нагодою, хочу також сказати, що не варто збирати насіння на міських клумбах, бо виростити такі ж гарні рослини у себе вдома вам навряд чи вдасться. Адже це гібриди, що не передають наступному поколінню свої властивості, а в деяких насіння взагалі стерильне, тобто не проростає, — пояснила майстер-озеленювач.

 

 

А я насамкінець вирішила вивідати те, що хвилює багатьох читачів «Квіткової підкови», адже з цим питанням вони не раз зверталися до редакції. Чи правда, що вазони, які ми купуємо у квіткових магазинах, «одноразові»? Тобто, відцвівши, пропадають, не затримуються надовго у наших квартирах. І це, мовляв, вигідно тим, хто ними торгує, інакше їхній бізнес не приносив би доходів. Хто-хто, а людина із досвідом роботи у відділі «Сад. Город» гіпермаркету «Епіцентр» точно знає відповідь.

 

 

— Правда в тому, що рослина — це живий організм. Вона змушена аж тричі пережити стрес. Спочатку при транспортуванні з місця, де її виростили (а це тепличні умови країн з іншим кліматом), до магазину, де має пристосуватися до нових умов. А далі її купують, знову везуть чи несуть і поселяють у квартирі, де, буває, вазон опиняється як у засланні, — каже Алла Василівна. — Бо господарі не поцікавилися, як його доглядати: скільки потрібно світла, тепла, вологи, який має бути грунт, горщик, коли пересаджувати.

 

 

У нас же як? Почули, що вазони треба обприскувати і пшикають усе підряд. А юка і драцена, наприклад, не люблять такого зволоження, вони від цього можуть навіть загинути. І на кого тоді нарікати?

 

 

Водночас є певні вазони, які привозять перед святами, скажімо, на 8 Березня, як альтернативу букету. Вони і справді недовговічні. Тож моя порада: купуючи рослину, поцікавтеся у продавця-консультанта, як за нею доглядати. А ще запам’ятайте назву, тоді зможете знайти необхідну інформацію в інтернеті чи в довідковій літературі.

 

 

Прощаючись із Аллою Можелюк, ми домовилися, що вона обов’язково знайде нагоду поділитися із нашими читачами своїм багатющим досвідом і стане постійним автором «Квіткової підкови».