Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Чи полегшає учнівський ранець завдяки освітній реформі?

Волинь-нова

Чи полегшає учнівський ранець завдяки освітній реформі?

Скільки себе знаю за учительським столом (а це близько півстоліття), постійно велася робота над реформуванням шкільної освіти як у радянський, так і українсько–незалежницький час

Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений вчитель України


Довелося бути причетною до впровадження всіляких новацій не тільки в ролі вчителя, а й експерта та рецензента все нових програм і підручників, позаштатного лектора–методиста Волинського інституту післядипломної освіти, члена редколегії і активного автора науково–методичного видання Міністерства освіти України «Українська мова і література в школі» (згодом «Дивослово») тощо. Визначальний вектор у тому перманентному реформуванні був один і той же — становлення всебічно розвиненої особистості задля гідного майбутнього народу.



Батьки шкільної малечі стали братися за голови, пам’ятаючи, що вони, будучи у віці своїх чад, вивчали шість предметів натомість нинішніх 13



І хоч постійно як паралельний значився не менш важливий орієнтир — недопустимість перевантаження навчальною роботою шкільної юні й турбота про збереження дитячого здоров’я — дійшло врешті до того, що наші школярі мають найдовший загальний робочий день порівняно зі своїми європейськими ровесниками. Як відомо, нинішні старшокласники відбувають щодня по сім — вісім уроків і витрачають не менше трьох годин на домашні завдання. А в початковій школі стабільно утвердився п’ятиурочний робочий день для учнів других–четвертих класів, тобто для дітей віком 7 — 9 років. До того ж є стійка тенденція до збільшення обсягу заданого додому. Батьки шкільної малечі стали братися за голови, пам’ятаючи, що вони, будучи у віці своїх чад, вивчали шість предметів натомість нинішніх 13, мали щодня не більше чотирьох уроків, і це не завадило їм успішно вписатися в сучасне життя.


Отож драматичні реалії спричинили нечувану досі активну зацікавленість громадськості черговою освітньою реформою. І дало це себе потужно знати у відкритому обговоренні на інтернет–платформі EdEra, в якому, за інформацією Міносвіти, взяли участь більше чотирьох тисяч учителів, батьків, науковців, і було внесено понад 8 тисяч пропозицій, значну кількість яких затверджено рішенням колегії МОН від 4 серпня 2016 року. Відтак, чинні програми у початковій школі — це раніше напрацьовані в міністерських кабінетах і потім оновлені завдяки участі позаміністерського люду. На жаль, хоч у спеціальному документі МО їх названо ключовими, вагу шкільного ранця маленьких українців вони, на думку вчителів–практиків, суттєво не полегшать. Адже здебільшого те «ключове» розвантаження поки що нагадує легкий косметичний ремонт. А подекуди простежується навіть не заміна важкого на легше, а за приповідкою «хай гірше, аби інше». До прикладу — про оновлення «кола читання» (тобто програмового літературного матеріалу). З цього почесного гурту виведено М. Рильського, М. Вороного, М. Стельмаха, В. Самійленка, К. Ушинського тощо. Натомість введено (поряд зі справжніми майстрами новітньої літератури В. Голобородьком, Л. Ворониною, І. Андросюком) тих авторів, чиє письмо не відзначається ні художнім рівнем, ні адаптованістю до можливостей сприймання. Чи просто дитині зрозуміти логіку сказаного в реченні, що займає 4 — 5 друкованих рядків? А саме такими синтаксичними конструкціями сповнені тексти новоприбулих у програму Валентини Вздульської, Оксани Лущевської, Дмитра Кузьменка та ін. Напевно, визначальним критерієм їхньої появи стала християнська акцентуація, але суть справи не тільки ж у тематиці. А чим продиктована увага до написаного автором «Стильної книжки для панянок» Оксаною Караванською — чи не розкрученістю імені у суто міщанських смаках? Загалом же відчувається, що у новоствореному «колі читання» надається перевага стилю фентезі та розважальності. Таки варто було уважніше поставитися до бачення цього важливого процесу провідною сучасною дитячою письменницею Зіркою Мезантюк. Вона переконана, що «дитяча література має чогось учити, до чогось спрямовувати»: «Розважальні твори потрібні. Але потрібна й пожива для роздумів, для духовного розвитку. Книжка цілком може бути дотепною, веселою, а водночас збагачувати знаннями, розумінням якихось житейських ситуацій». Подібна неув’язка виникла і з уведенням літературознавчого поняття «есе», робота над яким начебто мала б бути не такою складною, як із вилученим із вивчення текстом-міркуванням. Та коли укладачі-програмовці під згаданим громадським тиском визнали, що це не так, то поступилися на півкроку назад — і вийшло ні те ні се. Мовляв, третьокласникам не треба подавати основних ознак цього хитромудрого жанру, але вони обов’язково мають його «розпізнавати серед інших текстів (розповідь, опис, міркування)». Як же можна здійснити таке розрізнення, не знаючи що то воно таке, те «есе», і з чим його їдять? Сушіть голови, вчителі, а заодно й батьки, які хочуть допомогти дитині. Дуже прикро, що весь опис «оновлення» рясніє позначками «вилучили — ввели», тобто вилучене перекочували до іншої теми (рідше — до програми наступного класу). У цілому ж при вчитуванні у тематику та анотації нових–оновлених програм з мови, природознавства, основ здоров’я, нещодавно введеного предмета «Я у світі» складається враження, що в початкових класах треба готувати якогось міні–науковця з філології, географії, біології, правознавства, хімії, екології… Хіба під силу на дев’ятому році життя розробити низку навчальних проектів (тільки з природознавства має бути не менше чотирьох на рік) та здійснити їх презентацію?
При такій розкладці перед учителями неминуче постає питання про те, ЯК виконати вимогу розробників програм щодо «мінімізації» у використанні додаткових зошитів та посібників. Отож, нерідко для належного опрацювання об’ємних тем на уроці часу не стає, він не розтягається, як шагренева шкіра, навіть при всій педагогічній винахідливості та крайньому ущільненню навчального процесу завдяки новітнім педагогічним технологіям. І отут хоч-не-хоч небажане стає бажаним: виручає та сама дорога для батьків за ціною додаткова література. До того ж завдяки нововведенням потреба у ній зростатиме: не виключено, що з’являться нові «шпаргалки» з підказками грального характеру щодо засвоєння таблички множення (зазубрювання її відміняється!) І спробуй не купи цю поміч своєму друго- класнику!



Неув’язка виникла і з уведенням літературознавчого поняття «есе», робота над яким начебто мала б бути не такою складною, як із вилученим із вивчення текстом-міркуванням. Та коли укладачі-програмовці під згаданим громадським тиском визнали, що це не так, то поступилися на півкроку назад — і вийшло ні те ні се.




Втім, не з доброго дива у багатьох закрадається думка про підступну змову між самими «програмувальниками» і заробітчанами на дітях. Зокрема, співзасновник громадського об’єднання «Батьківський контроль» Зоя Звиняцьківська ще на початку липня заявила у газеті «День» (№ 118, 119), що вона очікує неабиякого опору стосовно полегшення життя малюків-школяриків: «Упорядники підручників, автори додаткових посібників та видавництва отримують відчутні прибутки від їхнього друку і розповсюдження. У схемах із примусової купівлі батьками посібників задіяні й деякі представники освітніх управлінь, директори шкіл тощо. Усі вони будуть шалено опиратися розвантаженню програм і можливому скасуванню додаткових посібників. Ми впритул підійшли до серйозних фінансових схем і великих грошей, і я не знаю випадків, щоб люди випускали таке із рук без бою».
Словом, наразі той шкільний ранець залишатиметься важким і через відчутну масу підручників та додаткової літератури, і ваготу завдань, спровоковану ускладненістю навчальних програм. А тим часом є адекватний резерв: навіть при побіжному перегляді навчальних програм основної школи стає зрозуміло, що там наявний той же теоретичний матеріал (до прикладу, подаються ази знань з фонетики, морфології, синтаксису, ботаніки і т. д. уже в п’ятому класі). Тобто йде виразний дубляж. Чи не пора його уникати через порозуміння між першим та другим ступенями школи?
Нарешті — про головне. Мабуть, не в одного читача з позашкільного простору виникне запитання: задля чого звертатися з подібними роздумами про недоліки у реформуванні шкільництва, якщо допрацьовані програми вже запущено в дію? На щастя, теперішнє Міністерство освіти виявило поряд з іншими численними плюсами по-справжньому реформаторський підхід і до справи удосконалення вже чинних програм. І сама міністр освіти Лілія Гриневич просить громадськість долучатися до того процесу, бо «…ці зміни — лише перший крок, початок шляху до оновлення української освіти. Вже незабаром буде оприлюднена Концепція нової української школи та відкрито її публічне обговорення, сподіваюся — у такому ж демократичному форматі. Потім — нові стандарти та нові програми: на цей раз для всіх класів. Успіху всім нам!»
Отож — діймо! Удосконаленню ж немає меж, а гуртом, за відомим жартом, і батька легше бити, не те що якесь міністерство.


 

Telegram Channel