Курси НБУ $ 39.23 € 42.44
Ціна здоров’я і «хвороби» медицини (ВІДЕО)

Волинь-нова

Ціна здоров’я і «хвороби» медицини (ВІДЕО)

Чергове засідання інтерактивного прес-клубу, що є спільним проектом обласної ради та редакції газети «Волинь-нова», було присвячене темі, яка хвилює всіх.

 


Проблеми у галузі медицини обговорювали: Олександр ЗІНЧУК, голова постійної комісії обласної ради з питань соціального захисту населення, охорони здоров’я, материнства та дитинства; Сергій СІВАК, заступник голови комісії; депутати обласної ради Михайло БЕГАЛЬ, Людмила ТИМОЩУК; Іван СИДОР, головний лікар обласної клінічної лікарні; Ігор БАБІН, головний спеціаліст з хірургії управління охорони здоров’я облдержадміністрації; Людмила БУБЕНОВА, головний лікар обласного онкологічного диспансеру; Юрій ВАЛЕЦЬКИЙ, генеральний директор обласного територіального медичного протитуберкульозного об’єднання; Андрій ЯГЕНСЬКИЙ, керівник обласного центру кардіоваскулярної патології та тромболізису; Ігор ГОРДІЙЧУК, головний позаштатний спеціаліст з детоксикації управління охорони здоров’я облдержадміністрації; Галина КАРНАУХОВА, начальник відділу виконавчого апарату обласної ради з питань гуманітарної та соціально-культурної сфери; протоієрей УПЦ МП Степан ЯРЕМА. Модератор — начальник відділу інформаційного забезпечення діяльності обласної ради Оксана ЛУКАШУК


 


Галина СВІТЛІКОВСЬКА


ПРОГРАМИ Є, КОШТІВ — НЕМАЄ Оксана ЛУКАШУК:


В Україні налічується до 20 державних програм у галузі охорони здоров’я. Частина їх співфінан­ сується з обласних та місцевих бюджетів. У нашій області на медицину було виділено понад півмільйона гривень з обласного бюджету. Чи належно забезпечують ці програми потреби хворих людей?


Ігор БАБІН:


Цього року обласне управління охорони здоров’я з державного бюджету не отримало жодної гривні на реалізацію задекларованих програм. Одержували лише залишки заборгованого за 2015 рік. Наприклад, на програму боротьби з туберкульозом було виділено 11 мільйонів гривень, на програму «Онкологія» — 5 мільйонів. Зважаючи на те, скільки хворих маємо, зрозуміло, що підтримка ця не значна.


Іван СИДОР:



Цього року обласне управління охорони здоров’я з державного бюджету не отримало жодної гривні на реалізацію задекларованих програм.



 


В області проживає 19 осіб із трансплантованою ниркою і одна — із пересадженою печінкою. Вони повинні отримувати препарати, які запобігають відторгненню органів. На місяць на це необхідно затрачати 300 тисяч гривень. Я написав уже п’ять листів на ім’я начальника управління охорони здоров’я, щоб для цієї категорії хворих виділили кошти, які б забезпечили потребу в препаратах до кінця року. Цього року у рамках обласних програм обласна лікарня повинна отримати 4 мільйони 756 тисяч гривень — на ендопротезування, кардіохірургію, забезпечення калоприймачами, лікування важких форм пневмонії, обстеження учасників АТО тощо. Вважаю, що необхідно передбачити кошти і на обслуговування дороговартісного діаг­ ностичного обладнання, тоді можна було б говорити про безплатне обстеження хворих. На жаль, державні програми в останні роки не підкріплені фінансуванням. А як бути хворим із хронічним мієлолейкозом, іншим пацієнтам єдиного в області гематологічного відділення? Вони позбавлені підтримки. Як і 750 волинян із розсіяним склерозом, адже програмою передбачені кошти лише на 45 осіб. І таких невирішених проблем, на жаль, сьогодні дуже багато.


Людмила БУБЕНОВА:


В Україні існує державна програма боротьби з онкологічними захворюваннями, фінансуванням вона забезпечена приблизно на 17 відсотків від потреби. Зазвичай ми отримували препарати лише у вересні — і вже до нового року знову залишалися без ліків. Цього року у серпні надійшло те, що нам не додали торік. В області теж була прийнята програма «Онкологія» на 2007 — 2016 роки, спрямована в основному на профілактику раку. Результати помітні: знизилась захворюваність на рак шийки матки, зріс показник виявлення онкологічних патологій на ранніх стадіях, проводиться мамологічний скринінг. Цього року з обласного бюджету виділили кошти для онкодиспансеру на обстеження дітей, на проведення безкоштовної комп’ютерної томографії, на придбання деякого обладнання.


Михайло БЕГАЛЬ:



Скільки грошей не виділяли б сьогодні на охорону здоров’я, поки не відбудуться реформи в медицині — в галузі не буде порядку.



 


Я не раз пропонував на засіданнях профільної комісії змінити підхід до розподілу коштів, передбачених програмами. Взяти кардіохірургію. Чи доцільно за бюджетні гроші купувати, наприклад, сто стентів і ставити їх хворим безкоштовно? Чи не краще було б розподілити наявну суму на більшу кількість пацієнтів, здешевивши для них вартість стента, скажімо, на 30 відсотків? Це стосується і програми «Онкологія». Частина хворих отримує ліки безкоштовно, а переважна більшість жодної підтримки не має.


Юрій ВАЛЕЦЬКИЙ:


Ситуація із захворюваністю на туберкульоз залишається складною. Це пов’язано з тим, що збудник цього захворювання пристосувався до тих препаратів, які використовуються у лікуванні, став стійким до дії медикаментів. На жаль, нас забезпечують на 20 — 30 відсотків від потреби. Завдяки співфінансуванню з різних джерел, зокрема і з Глобального міжнародного фонду, вдалося в останні роки знизити рівень захворюваності на туберкульоз на 11 відсотків, зменшити смертність від цієї недуги на 8 відсотків, відкрити відділення для пацієнтів із хіміорезистентними формами, провести ремонт дитячого відділення. Маємо тепер і сучасну лабораторію. Пацієнти забезпечені протитуберкульозними препаратами, отримують їх безкоштовно. На харчування виділяється 24 гривні на день, на лікування — 48. Але є нагальна проблема в проведенні ремонту палат, санвузлів, службових приміщень, у заміні внутрішніх комунікацій, вікон, дверей.


Наша область була піонером у запровадженні комплексного підходу у боротьбі з серцево-судин­ ними недугами. Як сьогодні реалізовується програма «Волинькард»?


Андрій ЯГЕНСЬКИЙ:


На програму передбачалося виділяти до трьох мільйонів гривень на рік, але вона недофінансовується. Тому змушені зосереджувати увагу на допомозі людям з гострими серцево-судинними проблемами. Пропозиція ділити кошти на більшу кількість пацієнтів прийнятна для планових хворих. А коли привозять людину вночі з інфарктом, то вимагати доплачувати 15 тисяч за стент нема як. Систему надання допомоги хворим із гострими серцево-судинними станами налагоджували довго. І якщо місяць-два вона через брак коштів не діятиме, то повторно запустити її буде непросто.


НА РОЗДОРІЖЖІ РЕФОРМ


Олександр ЗІНЧУК:


На мою думку, скільки грошей не виділяли б сьогодні на охорону здоров’я, поки не відбудуться реформи в медицині — в галузі не буде порядку. Нещодавно ми здійснили дві робочі поїздки до Польщі і Німеччини, де вивчали досвід цих країн в організації охорони здоров’я населення. Польща запровадила чилійську модель, яка забезпечила перехід від безплатної до доступної медицини. У сусідів за Бугом на охорону здоров’я спрямовують 10 відсотків ВВП, в Україні — 2 відсотки, в країнах ЄС — 18—20 відсотків. Польська модель, як ми переконалися, найбільше підходить для України. Але й на рівні області можна багато зробити. Наприклад, люди скаржаться на чималу вартість обстежень на комп’ютерних томографах. В одній лікарні це обходиться дорожче, в іншій — дешевше. Я вважаю, що доцільно було б із бюджету профінансувати ці обстеження в межах закладів обласної комунальної власності, щоб люди проходили їх безкоштовно.


Я добре обізнана з тим, як організована страхова медицина у Польщі, але, на мою думку, сьогодні не можна проектувати таку модель на Україну, де населення вкрай зубожіло, — висловила свою думку журналістка Оксана Кривцун.


Сергій СІВАК:


Я підтримую вас у тому, що умови, в яких перебуває Україна, не стимулюють впровадження страхування. Упродовж 25 років у держави руки до медицини не доходили. Економіка в тіні, люди офіційно не працевлаштовані, не сплачують податків. Тому не вважаю, що з наступного року, як обіцяють, вдасться запровадити в Україні страхову медицину. Підтверджу це цифрами з проекту бюджету на 2017 рік. Наприклад, на програму боротьби з онкологічними захворюваннями передбачена така ж сума, як і нинішнього року, що становить 15 відсотків від потреби. Програма для хворих на вірусні гепатити буде забезпечена коштами на 23 відсотки, на серцево-судинні захворювання — на 24, психоневрологію і хворих психіатричного профілю передбачено фінансувати в обсязі 10 відсотків від потреби. Законопроекти про реформування охорони здоров’я лежать у Верховній Раді місяцями. Досі нема законодавчої бази для введення страхової медицини. Тому, очевидно, процес цей затягнеться на кілька років.


Михайло БЕГАЛЬ:


Сподіватися, що завтра в державі знайдуться кошти на належне фінансування охорони здоров’я, навряд чи можна. Але кроки в напрямку реформ необхідно здійснювати. Важливо розпорядливо витрачати виділені суми на медицину, а ще — спонукати людей проходити диспансерні огляди, піклуватися про своє здоров’я.


Але ж ці огляди в нас проводять часто формально. Наприклад, учителі перед початком навчального року масово приходять у поліклініки, але все зводиться до того, що лікарі ставлять підписи, засвідчуючи відсутність проблем із здоров’ям, не провівши жодних обстежень.


Михайло БЕГАЛЬ:


Звичайно, лікарі повинні нести відповідальність за наслідки такого підходу. Якщо в людини за якийсь час після диспансерного огляду виникнуть серйозні захворювання, то спеціаліст, який вчасно їх не виявив, має бути покараний.


Людмила ТИМОЩУК:


Профілактика захворювань — основне завдання лікарів первинної ланки. Люди сьогодні не задумуються, що їхнє здоров’я залежить насамперед від способу життя, а потім нарікають, що бракує грошей на лікування. Добре, що є регіональні програми, які фінансуються з обласного бюджету. Але мусить бути наведений порядок з реалізацією державних програм. Нещодавно я брала участь у парламентських слуханнях щодо проблем репродуктивного здоров’я. Ця сфера також заслуговує особливої уваги. Населення старіє, наступає демографічна криза, народжуваність знижується. Сьогодні медиків особливо турбує стан здоров’я чоловіків, рівень смертності яких дуже високий.


Іван СИДОР:


На жаль, реальних кроків з реформування медицини за 26 років не зроблено. Усе зводиться до розмов. Обласна клінічна лікарня включена у пілотний проект з реформування. Нам обіцяли, що з 1 квітня цього року будемо працювати у рамках бюджетно-страхової системи. Потім цей старт перенесли на вересень, тепер обіцяють, що нововведення відбудуться наприкінці року. Такого важкого становища в галузі, як нині, ще ніколи не було. Але, щоб успішно реформувати галузь охорони здоров’я, необхідно визначитися з її моделлю, мати чітку програму дій і належне фінансове забезпечення.


Андрій ЯГЕНСЬКИЙ:


Поки не проведемо реформи — доти буде мало грошей. Зараз на сесіях обласної ради відбувається перетягування ковдри: кожен тягне її на себе, а вона коротка та ще й полатана.


Програма «Волинькард» передбачала і заходи з профілактики серцево-судинних захворювань. Чи проводяться вони тепер?


Андрій ЯГЕНСЬКИЙ:


На жаль, програма нині у цій частині дещо згорнута через недофінансування. Якщо у попередні роки на профілактичні обстеження в рамках «Волинькарду» виділяли 300 — 400 тисяч гривень, то тепер таких коштів нема. Тому мусимо зосереджуватись на допомозі людям з гострими станами, образно кажучи, гасимо пожежу, а заготовляти пісок при цьому не вдається.


Іван СИДОР:


Профілактика — дуже важлива, а тому було б добре, якби на законодавчому рівні зобов’язати працедавців оплачувати проведення профоглядів. Сьогодні один аналіз крові коштує 13 гривень, а держава виділяє на це 80 копійок.


Галина КАРНАУХОВА:


У цивілізованих країнах людей привчають дбати про своє здоров’я, вести здоровий спосіб життя, регулярно проходити медогляди. Таким шляхом необхідно йти і нам. Медичні працівники повинні вести просвітницьку роботу, йти у навчальні заклади, трудові колективи. І на підприємствах, в організаціях повинні дбати про людей. Наприклад, у Волинському інституті після­ дипломної педагогічної освіти керівництво налагодило співпрацю з обласними лікувальними закладами. Там діє програма соціальної підтримки педагогів, які приїжджають на перепідготовку і мають змогу одночасно пройти в Луцьку медичне обстеження. Такий досвід потрібно поширювати.


НА ПЕРЕСАДКУ НИРКИ — У ПАКИСТАН Ігор ГОРДІЙЧУК:


У світі 500 мільйонів людей мають хронічні патології нирок. Тож приблизно кожен десятий з нас є потенційним пацієнтом гемодіалізного центру. Але у цивілізованих країнах гемодіаліз сприймають як підготовку до пересадки нирки. Перша у світі трансплантація цього органа була зроблена в Україні ще в 1933 році. На жаль, сьогодні ця галузь медицини у нас опинилася на задвірках. На Волині штучна нирка дає порятунок 208 хворим. Існує шість центрів гемодіалізу — в Луцьку, Ковелі, Нововолинську, Любомлі, Камені-Каширському, Ратному. Назріла необхідність відкрити діалізний центр у Маневичах, адже 20 хворих із цього району тричі на тиждень змушені їздити на процедури до Луцька.


Оксана ЛУКАШУК:


У Верховній Раді зареєстровано два законопроекти щодо трансплантації органів, які кардинально відрізняються. Автор першого — Олег Мусій, екс-міністр охорони здоров’я, інший підготувала народний депутат Ольга Богомолець. Який законопроект, на вашу думку, допоможе змінити ситуацію у цій сфері медицини?


Олександр ЗІНЧУК:


Шість років тому ми ознайомилися у Німеччині, як проводять трансплантацію органів у цій країні. Там є регіональні центри у багатьох містах, де проводять пересадку органів. Європа об’єднана у цьому плані спільною законодавчою базою. В Антверпені діє бюро, яке реєструє донорів, створює базу органів. «Презумпція згоди» — такий принцип донорства органів у Європі. Якщо людина за життя не заборонила брати органи для пересадки — то їх дозволено використовувати. Існують серйозні запобіжні важелі, щоб не допустити при цьому зловживань. Тому я вважаю, що народні депутати повинні підтримати законопроект Олега Мусія. Думаю, на комісії ми підготуємо текст звернення з цього приводу і скеруємо його до Верховної Ради.


Сергій СІВАК:


Щоденно чуємо оголошення про збір коштів для хворих, які потребують пересадки органів — дітей, молодих людей. Адже ціни на такі операції для наших людей є космічними. Найчастіше волиняни їдуть у Білорусь, де трансплантологія успішно розвивається. Тому прийняття закону, який передбачає розвиток цієї галузі в Україні, є давно назрілою необхідністю.


Ігор ГОРДІЙЧУК:


Рівень довіри суспільства до медицини у нас низький. Тому вирішити проблему прийняттям одного закону неможливо. Потрібно змінювати свідомість людей. На Заході це допомогла зробити католицька церква. Папа Римський сказав: «Душа належить Богу, а органи —людям». Якщо православні церкви у нас будуть проводити пропаганду, що донорство, трансплантація органів — це Богоугодна справа, тоді свідомість населення поступово дозріє. Необхідно через ЗМІ роз’яснювати людям, що таке трансплантація, як відбувається пересадка органів, щоб люди перестали боятися «чорних трансплантологів», статті про яких були написані некомпетентними людьми.


Іван СИДОР:


Цього року в обласній клінічній лікарні відбудеться науково-практична операція з питань підключення хворих до штучного серця. Я бачив у німецькій клініці пацієнта, якому шість місяців тому видалили хворе серце і він ходив зі штучним органом, який за розміром нагадував жіночу сумочку, чекаючи пересадки. Кардіохірурги кажуть, що через кілька років людям зможуть пересаджувати штучне серце. Тому за трансплантологією — майбутнє. На сьогодні 20 волинян живуть із пересадженою ниркою. Більшості з них операції провели у Білорусі. Але тепер 45 відсотків хворих намагаються потрапити на трансплантацію у Пакистан, де операція обходиться дешевше.


Ігор ГОРДІЙЧУК:


У світі донорство є дуже почесною справою. Наприклад, в Ізраїлі Шимон Перес віддав свою рогівку для пересадки. Один донор може врятувати життя п’яти хворих. У Білорусі, коли там тільки починали активно розвивати трансплантологію, в групі забору органів були прокурори, судмедексперти, а не тільки лікарі. Це дало змогу зняти усі побоювання щодо зловживань. До того ж і витрати на хворих із нирковою недостатністю, які потребують замісної терапії, зменшаться наполовину, якщо буде діяти нормальний закон про трансплантацію.


Цікаво знати, яка позиція православної церкви у ставленні до цього питання?


Отець Степан ЯРЕМА:


В Українській православній церкві є базовий документ «Основи соціальної концепції», який був прийнятий у 2000 році. У ньому є відповіді на актуальні питання, які ставить перед нами життя. Я погоджуюся, що необхідно створювати позитивний імідж трансплантології. І наше духовенство готове підтримати в цьому, коли йтиметься про усвідомлене бажання людини допомогти своєму ближньому. Навряд чи можна однозначно ставитися до законопроекту Олега Мусія. Людина має за життя прийняти рішення про свою готовність до самопожертви, визначитися, чи хоче вона бути донором. І ця готовність заслуговує поваги, підтримки, в тому числі і з боку духовенства. Коли ж донорство — посмертне, то тут ймовірні ризики. Скажімо, у важкому стані — молода людина і може трапитися, що їй не нададуть кваліфікованої допомоги, бо вона є потенційним донором. Тому тільки сама людина повинна мати право розпоряджатися своїм тілом.


А якщо людина за життя дасть згоду на донорство, чи благословлятиме це церква?


Отець Степан ЯРЕМА:


Однозначно, так. Думаю, наші священики показали б приклад у цьому. Я переконався, що на смертному одрі важкохворі більше дослухаються до слів духовних наставників, аніж до лікарів. Тому від позиції духовенства залежить багато.


Ігор БАБІН:


До 2000 року і в Україні трансплантологія розвивалася. Діяв потужний центр у Запоріжжі, куди най­ частіше скеровували хворих із Волині, були центри в Києві, інших містах. Тепер у нас проводять лише пересадки від родичів. Однозначно, таку ситуацію необхідно змінити. А для цього потрібна законодавча база, робота з населенням, налагодження системи, щоб у будь-якій частині країні, використовуючи єдину базу даних, можна було знайти потрібний орган, терміново доставити його. Це вимагає вирішення великого комплексу питань. Але зрушити справу з місця треба якнайшвидше.



 

Telegram Channel