«Джордж Вашингтон, коли за свою країну боровся, віддав усе, що мав…»

…БАЙДУЖІСТЮ ДО ПРОБЛЕМ ПЕНСІОНЕРІВ

Ветеран шахтарської праці з Нововолинська Павло Іванович Стецюк ніколи не думав, що на схилі літ йому доведеться ходити зі скаргами по кабінетах. Разом із дружиною Марією Сергіївною мали необережність десять років тому покласти зекономлені гроші в Нововолинське відділення одного з банків. Як і більшість пенсіонерів, сподівалися, що кошти можна буде використати в скруту. Але насправді вони не те, що не допомогли, а навпаки, забрали багато нервів та здоров’я.

Знаєте, що потрібно, аби закінчилися воєнні дії? На передову послати синів високопосадовців із Києва. Бо там, у зоні АТО, переважно були ті, хто не зміг відкупитися. Або кому совість не дозволила ухилитися від служби.

За словами ветерана, після ліквідації банку клієнтів, які не зорієнтувалися в ситуації, автоматично перевели у фінансову установу, що називається «Кредитна спілка «Інкомвклад», офіс якої розташований в обласному центрі. Отож і добиратися старшим людям треба тепер за сто кілометрів. Та, в принципі, їздити особливо нема за чим. І все ж упродовж останніх років Павло Іванович добивається повернення грошей. Вони вкрай потрібні і йому, якого обсіли хвороби, і його дружині, яка перенесла інсульт. Але кошти тривалий час видають дозовано — по 300 чи по 400 (одного разу була більша сума) гривень у рік. Якщо порахувати, скільки коштує квиток на дорогу до Луцька й ціну за нотаріально завірену довіреність, коли їздить хтось із молодших родичів, то й зважують: чи шкіра вичинки варта?

Звертався Павло Іванович у правоохоронні органи, прокуратуру, і ніхто не може йому зарадити. Остання відповідь надійшла від Луцького міськвідділу управління Національної поліції у Волинській області. В ній повідомляється, що «порушень чинного законодавства, відповідальність за які передбачена КК України, не встановлено… Відносини, що виникли між вами та кредитною спілкою «Інкомвклад», регулюються цивільно–правовим законодавством». Також було рекомендовано звернутися до суду.

Павло Іванович не пам’ятає, що написано в договорі, але він щиро вірив словам банківських працівників про те, що за потреби вони свої гроші заберуть без проблем. Можливо, з огляду на інфляцію сума в 12 тисяч гривень для багатіїв невелика, але для хворого подружжя — це цілий капітал, зібраний багаторічною важкою працею.

— Я не звик протестувати, мітингувати, — крізь сльози мовить старий чоловік. — Але якби мав здоров’я, то приєднався б до фінансового Майдану в столиці. Хіба можна так народ обдурювати? Накрали мільйони, а нам своїх кровно зароблених не віддають.

…КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА?

Останнім часом нова хвиля ворожнечі та ненависті, спричинена заявами одіозних політиків, заполонила екрани телевізорів. У простих українців вони вже викликають відразу. Бо очевидним є лише те, що можновладці борються тільки за те, щоб відбілити свій імідж й уникнути відповідальності. На відміну від цієї розжирілої верхівки, в простих громадян зовсім інші клопоти: де взяти кошти, аби покрити комуналку, підготуватися до різдвяних свят, як швидше дочекатися повернення додому з війни сина, зятя, брата…

В уродженця Криму, а нині нововолинця Івана Гузюка після року служби в зоні АТО суттєво змінилися погляди на події, які відбуваються в Україні. Сім років тому він із батьками переїхав у село Ізов Володимир–Волинського району. Пішов на строкову службу. Коли розпочалася війна на Сході, не шукав причин, щоб уникнути мобілізації. Спочатку Володимир–Волинський, потім — полігон у Рівному, де вперше побачив жахіття війни, коли привезли труни із загиблими під Волновахою… Дивом уникнув Іловайського котла. Хоча ніколи не ховався за спини інших. А через рік — демобілізація. Тепер налагоджує побут, час від часу зустрічається зі своїми побратимами.

Молодий чоловік виконує ще одну непросту місію. Щоразу в телефонних розмовах із братами, один з яких мешкає в Санкт–Петербурзі, а другий — у Криму, намагається дати правдиву інформацію про те, що не ми розпочали цю бійню і що «бандери» — дружелюбний народ, в середовищі якого жити комфортно. Але ворожа пропаганда так просто не минає.

— Знаєте, що потрібно, аби закінчилися воєнні дії? На передову послати синів високопосадовців із Києва. Бо там, у зоні АТО, переважно були ті, хто не зміг відкупитися. Або кому совість не дозволила ухилитися від служби, — з хвилюванням у голосі говорить колишній солдат.

Нещодавно я з великою цікавістю прочитала інтерв’ю з архієпископом, колишнім главою УГКЦ, великим моральним авторитетом Любомиром Гузаром, який після оприлюднення е–декларацій наших можновладців сказав: «Джордж Вашингтон, коли за свою країну боровся, віддав усе, що мав. Купував солдатам на ці гроші їжу, одяг. А у нас жебраки жебраків годують, одягають, гинуть за свою батьківщину…. Всю свою розкіш ці люди повинні негайно віддати солдатам, вдовам, дітям і біженцям. І на колінах перед ними стояти». Знаємо, що так не станеться. Немає в нас свого Вашингтона. Чи дочекаємося його колись?

…ЯК У СУСІДІВ ВШАНУВАЛИ СВЯТОГО ЙОСАФАТА

Наприкінці осені Церква відзначає день пам’яті священномученика Йосафата Кунцевича, який народився і тривалий час жив у Володимирі–Волинському. Його ім’ям також названий новозбудований величний храм у Червонограді сусідньої Львівської області, де завжди відбуваються урочистості з нагоди вшанування святого. Настоятель цього храму отець Михайло Нискогуз, відомий в Україні не лише як будівничий, а й великий патріот (багато допомагав бійцям у зоні АТО), капелан крайового братства вояків УПА, часто запрошує знаних проповідників та відомих людей для читання духовних лекцій парафіянам церкви.

Цього разу у Червоноград завітав автор історичних романів «Чорний ворон», «Маруся», нової книги повістей про бійців АТО «Чорне сонце» Василь Шкляр. Недільного ранку він побував на архієрейській Божественній Літургії. А вечірньої пори вшанував своєю присутністю і глибоким виступом у міському Народному домі.

Письменник розповів про творчість, плани на майбутнє, дав оцінку ситуації в Україні. Обнадійливо прозвучали слова Василя Шкляра про те, що, попри все, він бачить появу нової української Людини, яка народилася на Майдані, укріпилась у протистоянні на Сході. Ці нові люди — його теперішні та майбутні герої. Приємно було чути, що літератор часто буває в Луцьку, зустрічався з рідними героя Небесної сотні Василя Мойсея. Отець Михайло Нискогуз вручив гостеві нагороду крайового братства — медаль Степана Бандери та великоформатну ілюстровану книгу «Житія святих». Органічно доповнив високодуховний захід виступ учасників художньої самодіяльності та соліста Львівської опери Романа Ковальчука. Дні, проведені у сусідньому Червонограді, додали енергії і снаги, ще раз підтвердили істину: нас може врятувати лише духовність і слово Боже.